Постанова
Іменем України
20 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 495/10542/21
провадження № 61-3212св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та втраченого заробітку
за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 11 серпня 2022 року у складі судді Анісімової Н. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Семиженко Г. В. і за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Маковецького Олександра Миколайовича на постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунка грошові кошти на свою користь 2 000 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 74 197,90 грн втраченого заробітку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 01 червня 2017 року прокуратура Одеської області порушила щодо нього досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017160000000715.
16 листопада 2017 року він був затриманий у порядку статті 208 КПК України та у нього був проведений обшук, а 17 листопада 2017 року йому повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
На виконання ухвали Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2017 року за позивача внесено заставу в сумі 128 000,00 грн.
01 грудня 2017 року позивача відсторонено від посади, а 12 січня 2018 року продовжено строк відсторонення до 15 березня 2018 року та продовжено строк виконання обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України, і строк досудового слідства.
16 березня 2018 року у підготовчому судовому засіданні суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області відсторонила позивача від посади строком на два місяці.
Згідно з вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року (справа № 495/2212/18) у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01 червня 2017 року за № 42017160000000715, позивача визнано невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За період досудового слідства та суду його особисті зв`язки розірвані, люди від нього відвернулись, перестали довіряти, у нього почастішали неврози через постійну нервову напругу, виникають емоційні спалахи, дратівливість, збудливість. Виникала тривога, страх та нездатність зосередитись на основних питаннях життя. Сімейний бюджет довелось прямувати на оплату застави та послуг адвоката. Від цього страждав як сам позивач, так і члени його сім`ї. Як заставу було внесено значну суму, якою сім`я не могла користуватись. Обмеження вільного пересування перешкодило приїхати на поховання батьків і брата.
У зв`язку з незаконним перебуванням під вартою 9 діб; перебуванням під слідством та судом з 16 листопада 2017 року до 28 вересня 2021 року (3 роки 10 місяців 12 діб); незаконним відстороненням від посади до 03 червня 2018 року (6 місяців 10 діб) він має право на відшкодування шкоди та втраченого заробітку на підставі Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 11 серпня 2022 року позов задовольнив частково. Стягнув з держави Україна в особі ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунка грошові кошти на користь ОСОБА_1 690 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 74 197,90 грн у рахунок відшкодування недоотриманого заробітку. В іншій частині позову відмовив. Судові витрати компенсував за рахунок держави.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. При цьому місцевий суд вважав доведеним, що внаслідок незаконного кримінального переслідування позивачу завдано моральної шкоди, оскільки він тривалий час перебував під слідством та судом за підозрою і звинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, що встановлено виправдувальним вироком суду, та застосував коефіцієнт 2,5 до мінімального гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди.
Також суд погодився з доводами позивача про те, що у зв`язку з відстороненням від займаної посади з 24 листопада 2017 року до 03 червня 2018 року позивач недоотримав грошового забезпечення у розмірі 74 197,90 грн, а тому ця сума підлягає стягненню на його користь.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Одеський апеляційний суд постановою від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу ДКСУ задовольнив частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 серпня 2022 року змінив в частині стягнутого на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди зі зменшенням суми з 690 000,00 грн до 400 000,00 грн та в частині стягнутого на користь ОСОБА_1 відшкодування недоотриманого грошового забезпечення зі зменшенням суми з 74 197,90 грн до 69 596,76 грн. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що, визначаючи розмір моральної шкоди місцевий суд не врахував фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення цього спору. Зокрема, посилання позивача на неможливість розпоряджатись сумою застави весь період слідства та суду стосуються прав та інтересів заставодавця. Також позивач не підтвердив жодними доказами інформацію про смерть родичів та неможливість бути присутнім на їх похованні. Крім того, суд першої інстанції обґрунтував розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням висновку судової психологічної експертизи від 25 січня 2021 року, який суперечить статтям 72, 106 ЦПК України, Закону України "Про судову експертизу", оскільки в ньому не зазначено про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність та не додано документів, які підтверджують його кваліфікацію як спеціаліста в галузі психології.
Ураховуючи характер і обсяг страждань, їх тривалість і тяжкість вимушених змін у життєвих та суспільних відносинах, перебування під вартою, особистий обшук, порушення усталених зв`язків, тривалу відсутність грошового забезпечення та обмеження у вільному пересуванні, апеляційний суд, ураховуючи мінімальний розмір відшкодування, гарантований державою, дійшов висновку, що відповідним розміром відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу незаконними діями органів слідства та суду є сума 400 000,00 грн.
Вирішуючи вимоги позову про відшкодування втраченого заробітку в зв`язку з відстороненням від роботи, апеляційний суд виходив з того, що в межах документально підтвердженого періоду відсторонення від виконання обов`язків та часу перебування позивача під вартою з 16 листопада 2018 року до 24 листопада 2018 року стягненню підлягає недоотриманий заробіток в сумі 69 596,76 грн.
Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи
У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Маковецький О. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року в частині зменшення відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди з 690 000,00 грн до 400 000,00 грн і в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 та постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17, від 17 вересня 2020 року у справі № 607/13541/17, від 25 серпня 2020 року у справі № 357/14357/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що, змінюючи розмір моральної шкоди апеляційний суд неправильно встановив мінімальний розмір її відшкодування, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, обрахувавши його на рівні нижчому, ніж це передбачено на момент розгляду справи. У зв`язку з цим апеляційний суд безпідставно зменшив розмір стягнутої місцевим судом моральної шкоди. Також апеляційний суд помилково вважав, що наданий позивачем експертний висновок суперечить статтям 72, 106 ЦПК України, Закону України "Про судову експертизу", адже місцевий суд встановив, ще експерт має відповідну кваліфікацію, і в експертному висновку зазначено, що він попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
У березні 2023 року ДКСУ подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 11 серпня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 та постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13, від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14, від 29 серпня 2018 року у справі № 686/16161/16, від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, від 23 січня 2019 року у справі № 308/1990/16, від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково зазначили про стягнення сум з держави Україна в особі ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку, а не безпосередньо з Державного бюджету України, адже за завдану шкоду (в разі доведення) відповідає держава. При цьому суди не врахували, що в спірному випадку дії правоохоронних органів не визнавалися незаконними, а тому і шкода не підлягає відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України. Суди неправильно встановили порядок визначення розміру шкоди та її відшкодування, а також не взяли до уваги, що для обрахунку шкоди у спірних правовідносинах як базова величина застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не розмір мінімальної заробітної плати. У зв`язку з цим суди неправильно визначили розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача. Також скарга містить доводи про безпідставність стягнення на користь позивача суми втраченого заробітку з посиланням на те, що ухвали про відсторонення позивача від посади не визнані незаконними та постановлялися з метою забезпечення дієвості кримінального провадження, а тому він позбавлений права на відшкодування втраченого заробітку. Крім того, стягуючи суму втраченого заробітку, апеляційний суд не навів розрахунків та підстав для задоволення такої вимоги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою ДКСУ та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Маковецького О. М.
15 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 01 червня 2017 року прокуратура Одеської області розпочала досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження, унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017160000000715 щодо старшого офіцера першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у місті Білгород-Дністровський, оперативно-розшукового управління ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
16 листопада 2017 року о 23:55 ОСОБА_1 був затриманий у порядку статті 208 КПК України, та у нього проведено особистий обшук, що підтверджується відповідним протоколом.
17 листопада 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру в скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою 368 КК України, який є тяжким злочином, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2017 року щодо ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід - тримання під вартою з правом унесення застави в розмірі 480 000,00 грн до 15 січня 2018 року.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2017 року зазначену ухвалу слідчого судді скасовано та постановлено нову ухвалу, якою клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 задоволено частково. Застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Визначено розмір застави як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов`язків, передбачених КПК України, 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 128 000,00 грн.
24 листопада 2017 року заставодавець ОСОБА_2 вніс за ОСОБА_1 заставу в розмірі 128 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером від 24 листопада 2017 року № 80420515.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 відсторонено від посади.
12 січня 2018 року слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси продовжив строк відсторонення ОСОБА_1 від посади до 15 березня 2018 року.
12 січня 2018 року заступник прокурора Одеської області продовжив строк досудового слідства у кримінальному провадженні № 42017160000000715 щодо підозрюваного ОСОБА_1 до 15 березня 2018 року.
27 лютого 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри.
16 березня 2018 року у підготовчому судовому засіданні суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області відсторонив обвинуваченого ОСОБА_1 від посади на два місяці.
28 лютого 2018 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42017160000000715 стосовно ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, скеровано до суду.
Вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, у справі № 495/2212/18 ОСОБА_1 визнано невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
У зв`язку з відстороненням від посади старшого офіцера першого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу з місцем дислокації у місті Білгород-Дністровський оперативно-розшукового управління Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України з 24 листопада 2017 року до 03 червня 2018 року (6 місяців та 10 діб) ОСОБА_1 недоотримав суму доходу в розмірі 5 277,60 грн, що підтверджується довідкою від 17 грудня 2021 року № 563. Згідно з довідкою від 17 грудня 2021 року № 562 середній заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 становив 12 593,70 грн.
Згідно з висновком від 25 січня 2021 року № 02/22 за результатами проведення судової психологічної експертизи, проведеної судовим експертом лабораторії психологічних досліджень "Психологіка" Савостіним О. П.: 1) у ОСОБА_1 є зміна в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають його активному соціальному функціонуванню як особистості та виникли внаслідок неправомірних дій прокуратури Одеської області; 2) ОСОБА_1 завдано страждання (моральну шкоду) внаслідок неправомірних дій прокуратури Одеської області; 3) попередній орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) відповідає заявленим вимогам та становить 2 000 000,00 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Маковецького О. М. та ДКСУ підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.