Постанова
Іменем України
15 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 161/7449/22
провадження № 61-735св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальне підприємство "Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства" Волинської обласної ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства "Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства" Волинської обласної ради на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2022 року у складі судді Кихтюка Р. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Киці С. І., Шевчук Л. Я., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства" Волинської обласної ради про скасування наказів щодо призупинення трудових відносин,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства" Волинської обласної ради (далі - КП "ВОТМО захисту материнства і дитинства") про скасування наказів щодо призупинення трудових відносин.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він тривалий час працює лікарем-хірургом дитячого хірургічного відділення КП "ВОТМО захисту материнства і дитинства".
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2022 року у справі № 161/15464/21 його було поновлено на зазначеній вище посаді.
Постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 11 квітня 2022 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 161/15464/21, виданого на підставі вказаного судового рішення, та зобов`язано адміністрацію відповідача поновити його на роботі протягом 10 робочих днів.
Наказом КП "ВОТМО захисту материнства і дитинства" від 12 квітня 2022 року № 263-ОС/К він був поновлений на посаді лікаря-хірурга дитячого хірургічного відділення, однак його не допустили до роботи, оскільки цього ж дня генеральний директор медичного закладу своїм наказом № 264-ОС призупинив дію укладеного з ним трудового договору до закінчення в Україні періоду воєнного стану.
Вказував, що на час видання зазначеного наказу не існувало обставин, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, оскільки місто Луцьк Волинської області, де розташоване його робоче місце, не було окупованою територією та не належало до зони бойових дій.
Крім того, відсутність умов для організації та виконання виробничого процесу в медичному закладі нічим не підтверджена і спростовується роботою інших працівників у цьому закладі.
Вважаючи дії роботодавця такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та порушують його трудові права, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора КП "ВОТМО захисту материнства і дитинства" від 12 квітня 2022 року № 264-ОС.
Під час розгляду справи, у зв`язку з тим, що відповідач наказом від 28 липня 2022 року № 455-ОС/К вніс зміни до пункту 1 наказу від 12 квітня 2022 року № 264-ОС, а саме призупинив дію укладеного між сторонами трудового договору з 12 квітня 2022 року до 28 липня 2022 року, ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги і просив суд визнати незаконними та скасувати обидва згадані накази.
Вказував, що наказ від 28 липня 2022 року № 455-ОС/К стосується того самого предмета позову, оскільки цим наказом, який відповідач видав після його звернення до суду за захистом трудових прав, змінено лише період зупинення дії трудового договору.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2022 року, внесеною до протоколу судового засідання, заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог задоволено.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2022 року позов задоволено.
Визнано незаконними та скасовано накази КП "ВОТМО захисту материнства і дитинства" від 12 квітня 2022 року № 264-ОС та від 28 липня 2022 року № 455-ОС/К.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не довів, що на час видання наказу від 12 квітня 2022 року № 264-ОС існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника виконувати її.
Постановою Волинського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу КП "ВОТМО захисту материнства і дитинства"залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.
Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (далі - Закон № 2136-ІХ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати.
Разом із тим, як вбачається з аналізу положень частини першої статті 13 Закону № 2136-ІХ, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.
Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу.
Отже, за умови, якщо працівник має можливість виконувати роботу, а роботодавець, незважаючи на бойові дії, не позбавлений можливості забезпечити працівника роботою та належними умовами праці, то відсутні правові підстави для призупинення дії трудового договору з працівником.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи щодо прийняття заяви позивача про збільшення позовних вимог не впливає на правильність вирішення спору по суті і не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення з одних лише формальних міркувань.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
12 січня 2023 року КП "ВОТМО захисту материнства і дитинства" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 та у постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 18 травня 2022 року у справі № 570/5639/16-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 753/1908/15-ц, від 25 серпня 2022 року у справі № 757/31785/19-ц, від 12 жовтня 2022 року у справі № 723/1233/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 13 Закону № 2136-ІХ у подібних правовідносинах, а саме щодо призупинення роботодавцем дії трудового договору із працівником в умовах воєнного стану (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру, а отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що заява ОСОБА_1 від 02 вересня 2022 року є заявою про збільшення позовних вимог.
Крім того, вказана заява позивача, яка фактично є заявою про зміну предмета позову, подана з пропуском процесуального строку, а тому мала бути залишена судом без розгляду.
Також суди не врахували, що, призупиняючи дію трудового договору з позивачем, підприємство діяло в межах статті 13 Закону № 2136-ІХ, оскільки через збройну агресію більшість пацієнтів були виписані зі стаціонару і надання медичних послуг фактично не здійснювалося.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Луцького міськрайонного суду Волинської області.
20 березня 2023 року справа № 161/7449/22 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
З 22 січня 1990 року ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах, з 29 квітня 2021 рокувін працював на посаді лікаря-хірурга дитячого хірургічного відділення КП "ВОТМО захисту материнства і дитинства".
Наказом КП "ВОТМО захисту материнства і дитинства" від 31 липня 2021 року позивача було звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку із закінченням строку трудового договору.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2022 року у справі № 161/15464/21, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 19 липня 2022 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді лікаря-хірурга дитячого хірургічного відділення КП "ВОТМО захисту материнства і дитинства" (а. с. 32-37).
Постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 11 квітня 2022 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 161/15464/21, виданого на підставі вказаного судового рішення, та зобов`язано адміністрацію відповідача поновити позивача на роботі протягом 10 робочих днів (а. с. 10).
Наказом КП "ВОТМО захисту материнства і дитинства" від 12 квітня 2022 року № 263-ОС/К ОСОБА_1 поновлено на посаді лікаря-хірурга дитячого хірургічного відділення (а. с. 11).
Цього ж дня, 12 квітня 2022 року, генеральний директор КП "ВОТМО захисту материнства і дитинства" видав наказ № 264-ОС, яким призупинив дію укладеного з ОСОБА_1 трудового договору з 12 квітня 2022 року і до закінчення в Україні періоду дії воєнного стану, посилаючись на особливості роботи медичного закладу у період воєнного стану, зменшення кількості пацієнтів та статтю 13 Закону № 2136-ІХ (а. с. 12).
Також встановлено, що 28 липня 2022 року, тобто під час розгляду цієї справи судом першої інстанції, відповідач видав наказ № 455-ОС/К про внесення змін до наказу від 12 квітня 2022 року № 264-ОС, виклавши пункт 1 цього наказу в такій редакції: "З ОСОБА_1, лікарем-хірургом дитячого хірургічного відділення КП "ВОТМО захисту материнства і дитинства", призупинити дію трудового договору з 12 квітня 2022 року до 28 липня 2022 року" (а. с. 40).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон № 2136-ІХ, яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Частинами першою та другою Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом № 2136-ІХ.
Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23) викладено правовий висновок щодо застосування статті 13 Закону № 2136-ІХ та зазначено, що наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливе.