Постанова
Іменем України
20 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 686/18977/17
провадження № 61-11773св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року у складі судді Мазурок О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Грох Л. М., Спірідонової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні заяви мотивовані тим, що 29 травня 2015 року між нею як позикодавцем та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 як позичальниками було укладено договір позики, за умовами якого вона передала у власність позичальникам 600 000 грн на строк до 01 липня 2015 року зі сплатою процентів за користування коштами у розмірі 2 процентів від суми позики за кожний місяць. В пункті 5 договору позики сторони погодили, що у випадку коли позичальники не повернуть суму позики у строк, вони зобов`язані сплатити суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 1 процент від суми позики за кожен день прострочення. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики 06 червня 2015 року між нею та ОСОБА_5 було укладено та нотаріально засвідчено договір застави, предметом якого є транспортний засіб Volkswagen Tiguan 2014 року випуску, номер шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 . З цією ж метою 29 червня 2015 року між нею та ОСОБА_2 як поручителем було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася солідарно із позичальниками відповідати перед позикодавцем у тому ж обсязі, що і позичальники. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2018 року у справі № 127/18671/18 було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання зобов`язання за договором позики припиненим. Цим же рішенням було встановлено, що ОСОБА_5 не довела належними і допустимими доказами наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 угоди, в якій обумовлено припинення зобов`язання за договором позики. Крім того, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року у справі № 127/15663/18 було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави. Рішення набрало законної сили 30 червня 2020 року після його перегляду Вінницьким апеляційним судом. Вказаними рішеннями також було встановлено, що позичальники не виконали зобов`язання за договором позики, у зв`язку з цим наявна заборгованість за тілом позики. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на свою користь заборгованість у розмірі 13 207 883,79 грн, з яких: 600 000 грн - сума основного боргу за договором позики від 29 травня 2015 року; 12 774,20 грн - проценти за користування позикою; 12 180 000 грн - пеня; 315 000 грн - інфляційні втрати; 100 109,59 грн - три проценти річних.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 200 000 грн, з яких: 600 000 - сума основного боргу за договором позики від 29 травня 2015 року; 12 774,20 грн - проценти за користування позикою; 172 116,21 грн - пеня; 315 000 грн - інфляційні втрати; 100 109,59 грн - три проценти річних, а також по 1 031,20 грн сплаченого судового збору та 817,69 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Судові рішення мотивовано тим, що в порушення умов договору позики ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не повернули ОСОБА_1 позику в розмірі 600 000 грн, тому ці кошти необхідно стягнути в судовому порядку. З урахуванням умов пункту 5 договору позики та відповідно до статті 625 ЦК України суди також дійшли висновку про стягнення із зазначених відповідачів на користь позивача 12 774,20 грн - процентів за користування позикою, 172 116,21 грн - пені, 315 000 грн - інфляційних втрат, 100 109,59 грн - три проценти річних. Зменшуючи розмір пені до 172 116,21 грн, суди керувалися положеннями статті 551 ЦК України та виходили з того, що розмір пені, визначений позивачем в сумі 12 180 000 грн, в 20 разів перевищує розмір боргу. При цьому позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки порука припинилася з 01 січня 2016 року, а ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до поручителя ОСОБА_2 29 вересня 2017 року, тобто після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання - 01 липня 2015 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_3 подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389, пункту 6 частини першої, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ухвалив судове рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції та не дослідив зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
У червні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про зупинення виконання заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання судових рішень задоволено частково, зупинено виконання заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що листи, які направлялися йому судом першої інстанції за адресою: АДРЕСА_1, були повернуті до суду у зв`язку із відсутністю адресата. Однак інформація про його відсутність за вказаною адресою не відповідає дійсності, а свідчить про неналежне виконання працівниками пошти своїх обов`язків, внаслідок чого він був позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення пені. Апеляційний суд не звернув увагу на вказані обставини та не застосував наслідків спливу позовної давності до цих вимог за його заявою, яку було подано до суду апеляційної інстанції.
В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про дослідження судами оригіналу договору поруки від 29 червня 2015 року. Цей договір є недійсним та фіктивним, оскільки його було укладено внаслідок зловмисної домовленості між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лише з метою залучення до участі у справі ОСОБА_2, у зв`язку з чим виникла можливість зміни підсудності цієї справи та пред`явлення позову до суду за місцем її проживання.
Наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: вирішення питання про застосування наслідків спливу позовної давності на стадії апеляційного розгляду, у випадку, якщо учасник справи який заявляє таке клопотання був відсутній під час розгляду в суді першої інстанції та в матеріалах справи знаходяться поштові повідомлення про відсутність адресата за вказаною адресою, хоча насправді адресат за вказаною адресою зареєстрований та проживає; вирішення справи без дослідження оригіналу договору, що є предметом розгляду, за умови, що копія договору, яка знаходиться в матеріалах справи ніким не посвідчувалася.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 травня 2015 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 як позичальниками було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передала у власність позичальникам 600 000 грн на строк до 01 липня 2015 року зі сплатою процентів за користування коштами у розмірі 2 процентів від суми позики за кожний місяць.
Пунктом 3 вищевказаного договору позики передбачено, що повернення коштів має відбутися в місті Вінниці в день фактичного повернення коштів в повному обсязі, тобто 01 липня 2015 року. Дострокове повернення коштів припустиме.
В пункті 5 договору позики сторони погодили, що у випадку коли позичальники не повернуть суму позики у строк, вони зобов`язані сплатити суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 1 процент від суми позики за кожен день прострочення.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики 06 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено та нотаріально засвідчено договір застави, предметом якого є транспортний засіб Volkswagen Tiguan 2014 року випуску, номер шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 29 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як поручителем було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася солідарно із позичальниками відповідати перед позикодавцем у тому ж обсязі, що і позичальники.
Відповідачі умови договору позики не виконали та в строк до 01 липня 2015 року борг у сумі 600 000 грн та проценти за користування коштами не сплатили.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша, друга статті 400 ЦПК України).
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (стаття 551 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.