ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 808/1864/15
адміністративне провадження № К/9901/33567/20, К/9901/33280/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, прокуратури Запорізької області про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою прокуратури Запорізької області та Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року (головуючий суддя Сацький Р.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року (колегія суддів у складі головуючого - Кругового О.О., суддів - Прокопчук Т.С., Шлай А.В.),
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. У квітні 2015 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, у якому позивач просив:
- скасувати наказ Генеральної прокуратури України №182к від 11 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що позивача звільнено з посади лише за формальними ознаками, в силу зайняття ним посади у певний період часу. Його вина у сприянні узурпації влади не установлена, а отже і застосування індивідуальної відповідальності до позивача неможливе. У зв`язку з цим, позивач вважав, що перш ніж застосовувати до нього заходи відповідальності, передбачені Законом України "Про очищення влади" (звільнення, заборона обіймати посади), відповідач зобов`язаний був довести його вину у вчиненні правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_2, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини. Причому, вина позивача повинна бути доведена виключно в установленому законом порядку та ґрунтуватися на належних і допустимих доказах, здобутих законним шляхом, а не на припущеннях.
3. Указував, що приписи Закону України "Про очищення влади" щодо критеріїв віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація, де-факто виходять з презумпції їх вини, що є неприпустимим з огляду на положення статті 62 Конституції України. Тому, відповідач, звільняючи позивача з посади заступника прокурора Запорізької області, не дотримався будь-якого порядку доведення його винуватості, чим безперечно порушив приписи статті 62 Конституції України. Таким чином, порушуючи приписи статті 19 Конституції України, яка регламентує, що посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, яка має найвищу юридичну силу, відповідачем прийнято рішення про звільнення позивача з займаної посади, яким у спосіб, не передбачений Конституцією України, обмежено свободи позивача, визначені в статтями 58, 61, 62 Основного Закону України, що свідчить про його протиправність та незаконність.
4. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року замінено відповідача по справі - Генеральну прокуратуру України на належного відповідача - Офіс Генерального прокурора.
5. 30 квітня 2020 року ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду Татаринова Д.В. відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/2616/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та прокуратури Запорізької області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
6. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року адміністративні справи №808/1864/15 та №280/2616/20 за клопотанням позивача об`єднані в одне провадження та визначено передати справу №280/2616/20 на розгляд судді Сацькому Р.В., який відкрив провадження у справі №808/1864/15.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
7. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року позов задоволено частково:
- скасовано наказ Генеральної прокуратури України №182к від 11 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 11 березня 2015 року у розмірі 1134831 грн 41 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
8. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року виправлено описку в абзаці 4 резолютивної частини рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року, зазначено: "…Стягнути з прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 11 березня 2015 року у розмірі 1134831 (один мільйон сто тридцять чотири тисячі вісімсот тридцять одну) грн 41 коп. …".
9. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не надали належних та допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
10. Окрім того, суд першої інстанції погодився з позицією позивача щодо невідповідності посади заступника прокурора Рівненської області критеріям очищення влади (люстрації), які визначені статтею 3 Закону України "Про очищення влади".
11. Суд також урахував позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України", у якому Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України "Про очищення влади" до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_2 суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без урахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями. Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача є протиправними, а тому такий підлягає скасуванню та поновленню позивача на посаді заступника прокурора Запорізької області.
12. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції зазначив, що розмір посадового окладу коригувався з 01 грудня 2015 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів №1013 від 09 грудня 2015 року "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" до 3 675,00 грн (коефіцієнт 1,25), а з 06 вересня 2017 року - відповідно до Постанови Кабінету Міністрів №657, від 30 серпня 2017 року "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" - до 8 170 грн (коефіцієнт 2,31).
13. З огляду на викладене, з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу позивача, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 березня 2015 року по 17 червня 2020 року становить 1 134831 грн 41 коп. та підлягає стягненню з прокуратури Запорізької області, оскільки така є роботодавцем позивача.
14. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції змінено.
Викладено наведений в мотивувальній частині розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу в редакції цієї постанови.
Викладено абзац четвертий резолютивної частини рішення в редакції наступного змісту "… Стягнути з прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 12 березня 2015 року у розмірі 1 165 988.15 (один мільйон сто шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім) грн 15 коп…"
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року в адміністративній справі №808/1864/15 - залишено без змін.
15. Так, суд апеляційної інстанції погодився із висновками Запорізького окружного адміністративного суду щодо протиправності наказу Генерального прокурора України від 11 березня 2015 року №182к та наявності підстав для його скасування.
16. Окрім того, суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок про те, що скасування наказу про звільнення позивача, відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме: на посаді заступника прокурора Запорізької області.
17. Щодо вимоги відповідачів обмежити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу лише одним роком, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду попередньої інстанції про відсутність вини позивача у тривалому розгляді справи, а тому стягненню підлягає сума за весь час вимушеного прогулу.
18. Колегія суддів зазначила, що оскільки днем звільнення позивача є 11 березня 2015 року - останній день роботи позивача, то звільненим із органів Прокуратури ОСОБА_1 вважається саме з 12 березня 2015 року, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу обраховується саме з 12 березня 2015 року.
19. Суд вирішив, що розмір середньоденної заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу з 12 березня 2015 року по 30 листопада 2015 року становив 426,30 грн, а середній заробіток - 76 734 грн (426,30 грн х 180 робочий день); з 01 грудня 2015 по 05 вересня 2017 року середньоденна заробітна плата, з урахуванням коефіцієнту підвищення 1,25 складала 532,87 грн, а середній заробіток - 234995.67 грн (532,87 грн х 441 робочий день); з 06 вересня 2017 року по 17 червня 2020 року - день прийняття рішення суду, середньоденна заробітна плата, з урахуванням коефіцієнту підвищення 2,31, склала 1230,92 грн, а середній заробіток - 854 258.48 грн (1230,92 грн х 694 робочих днів), а разом - 1 165 988.15 грн (сума середнього заробітку визначена судом без врахування сум податків та військового збору).
20. Колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції про те, що ці кошти підлягають стягненню з прокуратури Запорізької області, оскільки такий відповідач був роботодавцем позивача.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
21. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року у цій справі та відмовити у задоволенні позовних вимог.
22. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 61 Конституції України та статтю 235 Кодексу законів про працю України без застосування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі №800/235/17, щодо застосування норм Закону України "Про очищення влади" у подібних правовідносинах, згідно з якими мета застосування вказаного Закону для захисту прав і свобод інших людей є легітимною, а його застосування має сприяти дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії і правами людини.
23. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій, зокрема в частині помилкового висновку про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, у зв`язку з чим відповідачем в порушенні приписів частини другої статті 61 Конституції України проігноровано принцип індивідуального підходу. Наголошує, що люстрація не є видом юридичної відповідальності, а підстава, передбачена пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, не є по сутті видом дисциплінарного стягнення, яке не має жодного відношення до передбачених законодавством видів юридичної відповідальності, тому факти здійснення ОСОБА_1 правопорушень не перевірялися.
24. Указує на те, що норми Закону України "Про очищення влади" є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений законом строк, а тому вважає, що відповідач при виданні спірного наказу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо, пропорційно та своєчасно.
25. Прокуратура Запорізької області теж звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року у цій справі та відмовити у задоволенні позовних вимог.
26. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 61 Конституції України та статтю 235 Кодексу законів про працю України без застосування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі №800/235/17, щодо застосування норм Закону України "Про очищення влади" у подібних правовідносинах, згідно з якими мета застосування вказаного Закону для захисту прав і свобод інших людей є легітимною, а його застосування має сприяти дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії і правами людини.
27. Також, зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій принципів справедливості та співмірності при обчисленні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №716/9584/15-ц. Звертає увагу на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4518/16, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №522/13736/15 при визначенні правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
28. Окрім викладеного переконує, що судом апеляційної інстанції проігноровано норми Закону України "Про прокуратуру" щодо повноважень Генерального прокурора України та прокурора Запорізької області внаслідок чого, усупереч правовій позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній у справі №711/8446/16-ц, покладено відповідальність за статтею 235 КЗпП України на неналежного відповідача у спірних правовідносинах.
29. Обґрунтовуючи касаційну скаргу відповідач-2 указує, що норми Закону України "Про очищення влади" є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений законом строк, а тому вважає, що відповідач при виданні спірного наказу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
30. Переконує, що цей трудовий спір розглядається більше одного року з вини позивача, оскільки ним (позивачем) неодноразово подавались клопотання про зупинення провадження у справі. З огляду на викладене вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 235 КЗпП України, а саме обмеження розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу сумою за один рік.
31. Звертає увагу на те, що прокуратура Запорізької області не є належним відповідачем за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки не приймала незаконних рішень відносно позивача та, в силу положень Закону України "Про прокуратуру", не може нести відповідальність за незаконне звільнення позивача на підставі статті 235 КЗпП України.
32. Переконує, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили правову природу заробітної плати та спеціальний вид відповідальності роботодавця за незаконне звільнення працівника.
33. Вважає, що оскільки звільнення позивача відбулось на підставі наказу Генерального прокурора України, який у свою чергу у цих правовідносинах в силу частини третьої статті 24 КЗпП України є роботодавцем, а середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, то покладення саме на прокуратуру Запорізької області відповідальності за статтею 235 КЗпП України є безпідставним.
Позиція інших учасників справи
34. 13 та 15 січня 2021 року до касаційного суду надійшли відзиви ОСОБА_1 на касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та прокуратури Запорізької області, у яких позивач указав на їх необґрунтованість та просив залишити такі без задоволення.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
35. 07 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора.
36. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 грудня 2020 року для розгляду судової справи №808/1864/15 визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
37. Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року у справі №808/1864/15 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
38. 07 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга прокуратури Запорізької області.
39. Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою прокуратури Запорізької області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року у справі №808/1864/15 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
40. Ухвалами Верховного Суду від 12 липня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотань Офісу Генерального прокурора та прокуратури Запорізької області про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
41. Ухвалами Верховного Суду від 20 вересня 2023 року закінчено підготовчі дії у цій справі; об`єднано касаційні скарги прокуратури Запорізької області (№К/9901/33280/20) та Офісу Генерального прокурора (№К/9901/33567/20) в одне касаційне провадження; справу №808/1864/15 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
42. ОСОБА_1 з 18 грудня 2013 року по 03 квітня 2014 року обіймав посаду заступника прокурора Рівненської області, а з 03 квітня 2014 року відповідно до наказу в.о. Генерального прокурора України №529 був призначений на посаду заступника прокурора Запорізької області.
43. 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади".
44. На підставі довідки про результати вивчення особової справи позивача та подання прокурора Запорізької області, наказом в.о. Генерального прокурора України №182к від 11 березня 2015 року позивача звільнено із займаної посади заступника прокурора Запорізької області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України.
45. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
46. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
47. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
48. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційних скарг за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
Щодо наказу Генеральної прокуратури України №182к від 11 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлення на посаді
49. Спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) та внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" з одночасним оприлюдненням цих відомостей на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.
50. Так, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року.
51. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону України "Про очищення влади").
52. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону України "Про очищення влади").
53. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону України "Про очищення влади").
54. Статтею 2 Закону України "Про очищення влади" передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади" заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
55. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону України "Про очищення влади".
56. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
57. За приписами частини першої статті 5 Закону України "Про очищення влади" органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.
58. Згідно з частиною другою статті 5 цього ж Закону Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:
1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;
2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;
3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.
59. Частиною дванадцятою статті 5 Закону України "Про очищення влади" передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
60. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про очищення влади" відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
61. Відповідно до частини другої статті 7 цього Закону інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається:
- на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
- на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;
- під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв`язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі;
- у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.
62. Згідно з частиною третьої статті 7 Закону України "Про очищення влади" Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:
1) прізвище, ім`я, по батькові;
2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;
3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;
4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.
Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.
63. Пунктом 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
64. Аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" дає підстави для висновку, що заборони, установлені частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.
65. Водночас із аналізу цих норм випливає, що установлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяли вони своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
66. Суд зазначає, що питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.
67. На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади", 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.
68. На момент розгляду Верховним Судом цієї касаційної скарги рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.
69. Водночас Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі №800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії за висновком Суду не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17.