Постанова
Іменем України
21 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 333/3529/19
провадження № 61-5193св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 (відповідачка за зустрічним позовом),
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Масловець Людмила Сергіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тивоненко Данило Русланович, на постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Крилової О. В., Маловічко С. В., Полякова О. З. від 21 лютого 2023 року.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л. С., про визнання договору дарування недійсним, встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину квартири.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що у період з 1994 року до травня 2018 року вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
3. У 2000 році вони переїхали до квартири батьків ОСОБА_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
4. У період їх спільного проживання ОСОБА_2 набув зазначену квартиру у власність шляхом її приватизації.
5. У 2007 році ОСОБА_2 взяв кредит під заставу зазначеної квартири, який вони сплатили за спільні кошти.
6. У 2013-2014 роках після сплати кредиту вони почали робити ремонт у спільній квартирі, який триває до теперішнього часу.
7. З травня 2018 року стосунки між ними погіршились, ОСОБА_2 перестав з`являтись у квартирі, останні роки не бере участі в утриманні спірної квартири, не виділяє кошти на ремонт та сплату комунальних послуг.
8. 23 травня 2019 року їй стало відомо, що 15 травня 2018 року між
ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка є його дочкою від першого шлюбу, укладений договір дарування спірної квартири.
9. Зазначала, що ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, ніколи не проживала, у тому числі у період з 18 травня 2018 року до 23 травня 2019 року. Саме вона продовжувала мешкати у спірній квартирі, робити ремонт та сплачувати комунальні послуги.
10. Посилалася на те, що ОСОБА_2 не мав права одноосібно розпоряджатись спірним майном, оскільки житло набуте останнім за час спільного проживання однією сім`єю з нею, збільшення його вартості відбулося за рахунок її витрат, а тому воно є їхньою спільною сумісною власністю.
11. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір дарування від 15 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Масловець Л. С., реєстровий номер 873, щодо квартири АДРЕСА_2 ; встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю у період з 1994 року до травня 2018 року (включно); визнати квартиру АДРЕСА_2, об`єктом права спільної сумісної власності, набутого нею та ОСОБА_2 за час проживання однією сім`єю без перебування у шлюбі; у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, набутого ними за час проживання однією сім`єю без перебування в шлюбі, визнати за нею право спільної сумісної власності на 1/2 частини вказаної квартири.
12. У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виділення 1/2 частки з майна шляхом стягнення грошової компенсації та припинення права власності на майно.
13. На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 посилався на те, що під час спільного проживання з ОСОБА_1 для бізнесу у сфері торгівлі, а також для потреб сім`ї вони придбали транспортний засіб "Ford Transit", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрували на ім`я ОСОБА_1 .
14. Після припинення шлюбних та сімейних відносин документи на зазначений автомобіль, який є спільною сумісною власністю сторін, перебувають у володінні та користуванні ОСОБА_1 . Вартість автомобіля становить близько 400 000,00 грн. Вважає, що автомобіль є неподільною річчю і спільне користування ним неможливе.
15. Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд: виділити належну йому 1/2 частину транспортного засобу "Ford Transit", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на його користь грошової компенсації вартості 1/2 частини вказаного автомобіля у розмірі 200 000,00 грн; припинити його право власності на спірний автомобіль після отримання ним грошової компенсації у розмірі 200 000,00 грн.
16. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня
2019 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
17. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня
2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
18. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 однією сім`єю у період з 01 січня 2004 року до травня 2018 року.
19. Визнано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 75,5 кв. м, житловою площею 36,5 кв. м, об`єктом права спільної сумісної власності, набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
20. У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, набутого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнано за ОСОБА_1 право власності на
1/2 частину квартири за адресою: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 75,5 кв. м, житловою площею 36,5 кв. м.
21. Визнано недійсним договір дарування від 15 травня 2018 року нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л. С., зареєстрований в реєстрі за № 873. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
22. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
23. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджений належними та допустимим доказами, наявними у матеріалах справи, а також визнається сторонами. Судом враховано, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності Сімейним кодексом України та Цивільним кодексом України, а тому підлягає встановленню лише з 01 січня 2004 року.
24. Судом встановлено, що право власності на спірну квартиру відповідач набув у період фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_1, а тому відповідно до положень статті 74 СК України таке майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, частки у якому є рівними.
25. З урахуванням належності спірної квартири на праві спільної сумісної власності сторонам у справі, суд першої інстанції вважав укладений ОСОБА_2 договір дарування квартири своїй доньці, за відсутності нотаріально посвідченої згоди іншого співвласника цього майна, таким, що не відповідає вимогам статті 369 ЦК України, статті 65 СК України, а тому визнав його недійсним.
26. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що станом на час розгляду справи спірний автомобіль вже не зареєстрований за ОСОБА_1, належить іншій особі, яка не є стороною у цій справі, а тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.
27. Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2021 року залишено без змін.
28. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відсутності правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 . Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог в частині поділу належної відповідачу квартири, вартість якої збільшилась під час спільного проживання, суд апеляційної інстанції вважав, що вирішення спору щодо квартири залежало від вирішення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, який фактично не заперечувався сторонами.
29. Постановою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в частині вирішення первісного позову про визнання недійсним договору дарування, визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частини квартири та в частині вирішення зустрічного позову скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
30. Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що суди не врахували, що лише у період з
08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду визнавалось спільною сумісною власністю подружжя. Водночас, суди залишили поза увагою підстави поданого позову, зокрема визначені статтею 62 СК України, та не досліджували надані позивачкою докази на підтвердження її доводів про те, що вартість спірної квартири істотно збільшилась за рахунок її особистих коштів та праці, а відповідно не робили висновків, чи саме з цих підстав вона має право на визнання спірного майна спільною сумісною власністю сторін та виділення їй частки у цьому майні.
31. При вирішенні вимог зустрічного позову суди попередніх інстанцій не урахували, що у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Водночас судами не надано належної оцінки поданим доказам на підтвердження вартості спірного автомобіля.
32. Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
33. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2021 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину квартири і участині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за автомобіль. Ухвалено в цій частині позовних вимог нове судове рішення.
34. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину квартири залишено без задоволення.
35. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за припинення права власності на автомобіль Ford Transit, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у розмірі 200 000,00 грн.
36. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована помилковістю висновку суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вимоги позивачки про наявність у неї права на виділ частки у спільному майні з урахуванням факту поліпшення житла суд вважав необґрунтованими. З урахуванням наведеного, положень статей 3,6, 626 ЦК України, а також презумпції правомірності правочину, суд також не вбачав жодних підстав для визнання недійсним договору дарування.
37. Крім того, не погодився суд апеляційної інстанції також з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову, з огляду на придбання спірного транспортного засобу у період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах та одноособового відчуження його позивачкою. Визначаючи вартість спірного майна, яка враховується при його поділі, суд апеляційної інстанції виходив із доказів, наданих ОСОБА_2, урахувавши їх неспростування позивачкою.
38. Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 24 травня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Тивоненка Д. Р. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат залишено без задоволення.
39. Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 21 червня 2023 року заяву ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 9 000,00 грн. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 397,79 грн судового збору та
4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу скасовано.
Узагальнені доводи касаційної скарги
40. 12 квітня 2023 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат
Тивоненко Д. Р., через систему "Електронний суд" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
41. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України),а також, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки, залишивши поза увагою клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
42. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не мав правових підстав для ухвалення судового рішення про стягнення з неї компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля, з огляду на відсутність належних доказів його оцінки на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Суд першої інстанції необґрунтовано відмовив ОСОБА_2 у задоволенні його клопотання про витребування з сервісного центру доказів, що підтверджують факт та ціну продажу спірного автомобіля, а суд апеляційної інстанції проігнорував усне клопотання її представника про необхідність відкладення розгляду справи та витребування таких доказів з метою встановлення дійсної вартості автомобіля.
43. Зазначає також про те, що суд апеляційної інстанції не врахував факт отримання відповідачем ОСОБА_2 у 2007 році кредиту під заставу спірної квартири, який погашався спільними зусиллями сторін, а також поліпшення спірної квартири після її приватизації (здійснення утеплення фасаду, зміна підлоги, приведення у нормальний вигляд стін, стелі, заміна вікон, сантехніки, встановлення газового котла для опалення), істотне підвищення ринкової вартості квартири.
44. У касаційній скарзі заявлено клопотання про здійснення розгляду справи із повідомленням (викликом) учасників справи.
45. Водночас відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Отже заявлене клопотання до задоволення не підлягає.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
46. Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
47. Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2023 року поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 333/3529/19, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.
48. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року відмовлено
ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тивоненко Д. Р., у задоволенні заяви про зупинення виконання або зупинення дії постанови Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року до закінчення касаційного провадження.
49. 06 липня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
50. 18 вересня 2023 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тивоненко Д. Р., через підсистему "Електронний суд" повторно подала заяву про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду
від 21 лютого 2023 року, посилаючись на відкриття виконавчого провадження № 72677041 з примусового виконання оскарженої постанови суду апеляційної інстанції та арешту її коштів під час здійснення виконавчих дій, що порушує її права.
51. Згідно з частиною першою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
52. Клопотання про зупинення виконання (дії) судового рішення має бути мотивованим, містити достатні та обґрунтовані підстави для зупинення виконання судового рішення, підтверджені певними доказами.
53. Вирішуючи питання про зупинення виконання (дії) судового рішення, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема ймовірність утруднення повторного виконання судового рішення внаслідок можливого його скасування, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та осіб, які не брали участі у справі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки.
54. Оскарження судових рішень у касаційному порядку не є безумовною підставою для зупинення їх виконання (дії) судом касаційної інстанції.
55. Перспектива виконання рішення суду, яке набрало законної сили, не є безумовною підставою для його зупинення, враховуючи передбачену статтею 444 ЦПК України можливість повороту виконання судового рішення.
56. ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тивоненко Д. Р., не наведено доводів, які б свідчили про ймовірність утруднення повороту виконання оскарженого судового рішення. Вчинення виконавцем дій щодо примусового виконання судового рішення у справі, розгляд якої триває з