Постанова
Іменем України
18 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 761/11700/21
провадження № 61-136св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Савченко Тетяна Вікторівна, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2022 року під головуванням судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Вербової І. М., Нежури В. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит", про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 442 927,03 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 04 серпня 2015 року він та Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит") уклали договір-заяву № 300131/192337/9-15 про банківський строковий вклад в іноземній валюті з сумою вкладу - 63 000 дол. США, термін повернення до 04 травня 2016 року, процентна ставка - 7,5 % річних. 05 серпня 2015 року він та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" уклали договір-заяву № 300131/192886/07-15 про банківський строковий вклад в іноземній валюті з сумою вкладу - 23 000 дол. США, термін повернення до 03 листопада 2015 року, процентна ставка - 9-12 % річних. Зазначив, що оскільки банк не повернув йому суму вкладу, загальний розмір заборгованості перед ОСОБА_1 складає 1 442 927,03 грн.
На підстави постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 17 грудня 2015 року № 898 відкликано банківську ліцензію АТ "Банк "Фінанси та кредит", призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд). Оскільки власником істотної участі банку є ОСОБА_2, якому належить 94,9 % акцій банку, тому на думку позивача, саме ОСОБА_2 не вжив своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, тому повинен відшкодувати позивачу суму вкладу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 21 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу адвоката Савченко Т. В. в інтересах ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2022 року залишив без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у цій справі позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь збитків, завданих, на його думку, неправомірними діями відповідача по відношенню до банку. Водночас, такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачу.
Отже, позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, а тому він є неналежним позивачем у цій справі, і це є самостійною підставою для відмови в позові.
Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц.
Апеляційний суд зазначив, що посилання скаржника на те, що відповідальність за статтею 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" настає незалежно від здійснення задоволення вимог кредиторів у порядку встановленому законом; Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності; відповідач цілеспрямовано і свідомо не вживав жодних адекватних дієвих заходів до банку, передбачених чинним законодавством, тим самим допустивши порушення прав та законних інтересів кредиторів банку, в тому числі і позивача спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у справі № 761/45721/16-ц.
Також не приймаються до уваги апеляційним судом посилання на те, що відмова у задоволенні позову через неналежність позивача та відсутність у нього права на звернення до суду із цим позовом є перешкодою у доступі до правосуддя, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц вказала на те, що відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас, зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В грудні 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Савченко Т. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник вказує на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19, від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, та застосованого апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.
Разом з тим, Закон України "Про банки і банківську діяльність" не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 зазначеного Закону.
Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не знімає з власника істотної участі в банку обов`язку відповідати за зобов`язанням банку, що чітко передбачено законодавством України.
Таким чином, власник істотної участі ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" повинен нести відповідальність за зобов`язанням банку, які виникли на підставі депозитних договорів у відповідності до статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка є самостійним видом відповідальності та не залежить від здійснення процедури ліквідації банку, встановленої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Суди попередніх інстанцій не врахували, що сума невідшкодованих коштів за договором банківського вкладу є значною і вкладник, який є слабшою стороною у цих правовідносинах, не отримав свої кошти, чим йому спричинено майнову шкоду.
Положення частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дійсно закріплюють виключне право Фонду звертатися з позовами до пов`язаних з банком осіб, але тільки на підставі частини шостої статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тобто з метою відшкодування шкоди, завданої саме банку. Однак зазначене не виключає можливості подання іншими фізичними або юридичними особами - контрагентами такого банку позовів до пов`язаних з банком осіб з метою відшкодування шкоди, завданої таким контрагентом банку внаслідок відповідних правопорушень, що спричинили неплатоспроможність банку. Правовою підставою такого позову будуть приписи частини третьої статті 96 ЦК України та частин третьої-п`ятої статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також загальні норми статей 22, 1166 ЦК України.
Крім того, у випадку ліквідації банку значна кількість коштів вкладника зникає, а Фонд не здійснює ефективних заходів з їх повернення, тому обмеження права вкладника на звернення з позовом до власника істотної участі у банку чи контролера банку є непропорційним втручанням у майнові права фізичної особи та порушує статтю 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновок суду про відмову в задоволенні позову через неналежність позивача та відсутність у нього права на звернення до суду з цим позовом є перешкодою у доступі до правосуддя, а тому це порушує вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 січня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва.
Справа № 761/11700/21 надійшла до Верховного Суду 08 лютого 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 серпня 2015 року ОСОБА_1 та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" уклали договір-заяву № 300131/192337/9-15 про банківський строковий вклад в іноземній валюті з сумою вкладу - 63 000 дол. США, терміном повернення - 04 травня 2016 року, процентною ставкою - 7,5 % річних.
05 серпня 2015 року ОСОБА_1 та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" уклали договір-заяву № 300131/192886/07-15 про банківський строковий вклад в іноземній валюті з сумою вкладу - 23 000 дол. США, терміном повернення - 03 листопада 2015 року, процентною ставкою - 9-12 % річних.
На підставі постанови Правління НБУ від 17 вересня 2015 року № 612 "Про віднесення ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПAT "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Згідно із цим рішенням у ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПAT "Банк "Фінанси та кредит" заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків НБУ Чернявській О. С. строком на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року включно.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230 "Про початок процедури ліквідації AT "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора AT "Банк "Фінанси та кредит" визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків НБУ Чернявській О. С. на два роки - з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно.
За змістом довідки уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" від 07 жовтня 2019 року в реєстрі вимог кредиторів АТ "Банк "Фінанси та кредит" міститься інформація про включення кредиторської заборгованості вимог ОСОБА_1 на суму 1 442 927,03 грн.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер; тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункти 82, 83), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20, пункт 69)).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилаючись, зокрема, на статтю 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" просив задовольнити позовні вимоги, оскільки відповідач є власниками істотної участі у банку (94,9 % акцій банку), а отже несе відповідальність за віднесення банку до категорії неплатоспроможних.