Постанова
Іменем України
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 214/5833/17
провадження № 61-9464св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року в складі колегії суддів: Тимченко О. О., Мірути О. А., Хейло Я. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 06 червня 2009 року до 15 жовтня 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей та під час якого за спільні кошти подружжя на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу на ім`я ОСОБА_2 придбали трикімнатну квартиру, загальною площею 100,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).
Оскільки відповідач відмовляється у добровільному порядку поділити вказане нерухоме майно, яке є їх спільною власністю, позивач просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя, його та ОСОБА_2, трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 та в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на частину вказаної квартири.
У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.
Позов мотивувала тим, що до реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 на її ім`я було придбано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
Із 2009 року вона не працювала, оскільки перебувала у декретній відпустці по догляду за дітьми. ОСОБА_1 також не мав стабільного доходу, з лютого 2011 року до вересня 2013 року займався підприємницькою діяльністю (роздрібна торгівля побутовими електротоварами), яка не приносила йому прибуток.
На початку березня 2012 року вона дізналась про продаж спірної квартири за ціною 557 668,00 грн, що на той час було еквівалентно 69 500,00 доларів США.
З огляду на відсутність у подружжя коштів вона прийняла рішення про відчуження належної їй на праві особистої приватної власності житлової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, разом із меблями та побутовою технікою.
Водночас вона досягла домовленості із потенційним покупцем квартири - ОСОБА_3, що 15 березня 2012 року ОСОБА_3 надає їй в позику грошові кошти в сумі 400 000,00 грн, еквівалентні 50 000,00 доларам США, на строк до 01 квітня 2012 року, а вона або повертає йому грошові кошти, або проводить переоформлення на нього у вказаний строк належної їй квартири шляхом укладення договору купівлі-продажу, що буде свідчити про повернення позики.
15 березня 2012 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу меблів та побутової техніки за 158 000 грн, що на той час було еквівалентно 19 000,00 доларів США.
Таким чином, станом на 16 березня 2012 року, у неї були в наявності грошові кошти, необхідні для придбання спірної квартири, а 31 березня 2012 року вона виконала взяті на себе зобов`язання перед ОСОБА_3 та відчужила йому належну їй квартиру. Після придбання спірної квартири, вона зареєструвала у ній своє місце проживання та згодом почала здавати її у найм. Таким чином, вказала, що спірна житлова квартира була придбана за рахунок грошових коштів, виручених від продажу належного їй на праві особистої приватної власності майна, оскільки у ОСОБА_1 не було грошових коштів для придбання квартири, адже його дохід за 2011 рік склав 15 000,00 грн, а за період із 2012 року до часу придбання квартири - 33 333,33 грн.
Враховуючи зазначене, ОСОБА_2 просила суд визнати її особистою приватною власністю трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, яка належить їй на підставі договору купівлі-продажу квартири від 16 березня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Літвіновою І. І. за реєстровим номером № 599.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року в складі судді Попова В. В. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 надала суду докази, які підтверджують джерело походження грошових коштів, за які було придбано спірне нерухоме майно. Зокрема, суд узяв до уваги ті обставини, що в особистій приватній власності ОСОБА_2 перебувала житлова квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 15 березня 2012 року було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до якого ОСОБА_2 одноосібно позичила у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 400 000,00 грн; свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили в суді те, що вказані грошові кошти надавались ними в позику ОСОБА_2 для придбання житлової квартири. Водночас суд врахував й інші докази, пов`язані із реалізацією ОСОБА_2 цієї квартири.
У той же час суд врахував, що ОСОБА_1 не надав до суду жодних доказів, які б обґрунтовували його заперечення проти зустрічного позову, а саме належних, допустимих доказів, які б підтверджували факт існування у нього грошових коштів, достатніх для придбання спірної житлової квартири.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року скасовано рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 . В порядку поділу майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на частину вказаної квартири.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд в порядку поділу спільного майна подружжя та з огляду на презумпцію спільності майна подружжя визнав право власності по 1/2 частці за кожним з подружжя на спірне нерухоме майно.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірне нерухоме майно не підлягає визнанню об`єктом права особистої приватної власності ОСОБА_2, в тому числі внаслідок недоведеності обставин, на які вона посилалася в обґрунтування своїх вимог, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження того, що джерелом набуття цього помешкання були її особисті грошові кошти, суду не надано.
Водночас суд звернув увагу на те, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, суд установив, що під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_2 не заперечувала щодо обставин, викладених в заяві її чоловіка, якою він надав згоду на придбання цієї нерухомості за сумісні кошти подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У червні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року справа № 607/22543/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору в цій справі не звернув уваги на те, що спірна житлова квартира була придбана за рахунок грошових коштів, виручених від продажу належного ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності майна. Разом із тим суд безпідставно не врахував, що договір позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як покупцем належної їй на праві особистої приватної власності квартири, є дійсним. ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт існування у нього грошових коштів, достатніх для придбання спірної квартири. ОСОБА_2 не була обізнана із заявою, у якій ОСОБА_1 надав їй як своїй дружині згоду на придбання спірного житла. На переконання заявника вона надала належні та допустимі докази на спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, яку суд апеляційної інстанції помилково поклав в основу свого рішення.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від13 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Відзив не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 06 червня 2009 року до 15 жовтня 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей та під час якого за спільні кошти подружжя на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16 березня 2012 року на ім`я ОСОБА_2 придбали трикімнатну квартиру, загальною площею 100,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 2.2. договору купівлі-продажу квартири ціна продажу квартири за договором склала 557 668,00 грн з урахуванням ПДВ.
Згідно із пунктом 7.3 договору чоловік покупця - ОСОБА_1 надав свою письмову заяву про згоду на укладання цього договору до його підписання.
Згідно із заявою від 16 березня 2012 року, наявною у матеріалах нотаріальної справи, ОСОБА_1 дає згоду своїй дружині - ОСОБА_2 на купівлю квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за 557 668,00 грн, яку вони набувають за сумісні кошти в період перебування у зареєстрованому шлюбі. Одночасно стверджує, що з 06 червня 2009 року проживає однією сім`єю та перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Шлюбний договір (контракт) вони не укладали. У фактичних шлюбних відносинах з іншими особами з 06 червня 2009 року не перебував та не перебуває. Вищевказана квартира буде об`єктом права їх з дружиною спільної сумісної власності як така, що набувається ними за час шлюбу за сумісні кошти. Зміст статей 65, 74 СК України нотаріусом роз`яснено.
Відповідно до довідки, виданої Криворізькою північною ОДПІ від 10 січня 2018 року, ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець за період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування. Згідно із звітом суб`єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за період із 01 січня 2011 року до 31 грудня 2011 року обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) наростаючим підсумком з початку року склав 15 000,00 грн. Відповідно до податкової декларації фізичної особи-підприємця за період із 01 січня 2012 року до 31 грудня 2012 року загальна сума доходу за звітний період склала 110 000,00 грн.
Згідно із договором позики від 15 березня 2012 року, укладеним між ОСОБА_3 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником, позикодавець надав у власність позичальника грошові кошти в сумі 400 000,00 грн на строк до 01 квітня 2012 року. Відповідно до пункту 3 договору позики у випадку неможливості повернути грошові кошти, отримані у позику, в розмірі, обумовленому договором, позичальник зобов`язується передати у власність позикодавця шляхом укладення договору купівлі-продажу, належну їй на праві особистої приватної власності житлову квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до договору купівлі-продажу меблів та побутової техніки від 15 березня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем, продавець передала у власність покупця, а покупець прийняв меблі та побутову техніку, зазначені в додатку № 1 до договору. Вартість товару за договором становить 158 000,00 грн пункту 1.2.
Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 31 березня 2012 року, укладеним між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем, ОСОБА_2 продала належну їй житлову квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.