ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 127/11588/21
провадження № 51-1543км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021020120000083, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та зареєстрований у АДРЕСА_1, проживаючого у АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2022 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 6 лютого 2023 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки із застосуванням ч. 2 ст. 69 КК, без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців.
Покладено на ОСОБА_6 зобов`язання, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він 4 грудня 2020 року близько 16:50, керуючи технічно справним автомобілем марки КАМАЗ 53229 AБC-7DA, д.н.з. НОМЕР_1, перед виїздом із другорядної дороги з боку смт Десна Вінницького району на автодорогу Стрий - Тернопіль - Кропивницький - Знаменка, не виконав вимог дорожнього знака 2.1 "Дати дорогу" і не переконавшись у власній безпеці та не надавши переваги у русі, виїхав на перехрестя нерівнозначних доріг, де допустив зіткнення власного автомобіля з технічно справним автомобілем марки "Volkswagen Transporter", д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_7, що рухався належною смугою зі сторони вул. Ватутіна головною дорогою.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпілий ОСОБА_7 отримав середньої тяжкості тілесне ушкодження у вигляді закритого компресійного перелому латерального виростка правої великогомілкової кістки.
За вищевикладених обставин водій ОСОБА_6 порушив вимоги пунктів 10.1, 16.11, дорожнього знака 2.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), де зазначено:
п. 10.1 - "Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху";
п. 16.11 - "На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху";
Дорожній знак 2.1 "Дати дорогу" - "Водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі, на яку він виїжджає...".
Порушення вимог пунктів 10.1, 16.11 ПДР водієм ОСОБА_6 ПЕРЕБУВАЮТЬ у причинному зв`язку з наслідками ДТП.
За вироком Вінницького апеляційного суду від 6 лютого 2023 року вирок місцевого суду в частині призначення покарання скасовано у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості.
Ухвалено в цій частині новий вирок, за яким призначено ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 286 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК звільнено його від відбування основного покарання з випробуванням та іспитовим строком 1 рік 6 місяців і покладено на ОСОБА_6 обов`язки відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК. У решті вирок залишено без змін.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок апеляційного суду щодо нього, пом`якшити призначене покарання та вважати його засудженим за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки із застосуванням ч. 2 ст. 69 КК без позбавлення права керування транспортними засобами, на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
На обґрунтування своїх доводів засуджений посилається на те, що суд апеляційної інстанції:
- дійшов висновку, що вирок місцевого суду не відповідає вимогам закону за своєю м`якістю. При цьому апеляційний суд лише обмежився вказівкою, що призначене місцевим судом покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, тобто без позбавлення права керування транспортними засобами, не відповідатиме принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання, що, на його думку, є недостатнім;
- ототожнив обставини "наявність дітей" та "утримання і забезпечення дітей", "офіційне працевлаштування" і "тривалий час офіційного працевлаштування", які є відмінними за змістом;
- належним чином не взяв до уваги конкретних обставин кримінального провадження та ступеня тяжкості скоєного злочину, не навів в ухвалі переконливих мотивів для прийняття такого рішення і не вказав, як саме враховані ним обставини, та які дані про особу обвинуваченого є підставами для призначення більш суворого покарання;
- не зважив на наявність більше двох обставин, що пом`якшують основне покарання, та більше двох таких обставин стосовно додаткового покарання. Тому, на його переконання, суд мав достатньо підстав для застосування положень ч. 2 ст. 69 КК до додаткового покарання;
- не взяв до уваги усіх обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК належить до категорії нетяжких злочинів, даних про його особу, того, що він раніше не судимий, має міцні соціальні зв`язки, працює, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має на утриманні двох неповнолітніх дітей;
- неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність (статті 50, 69 КК), у результаті чого зробив висновки про відсутність достатніх підстав для пом`якшення покарання. Вважає, що висновки у вироку суду апеляційної інстанції суперечать правовій позиції, зазначеній упостановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року(справа № 442/1290/18)та від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18).
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні:
- прокурор вважала вирок апеляційного суду законним та обґрунтованим, просила залишити його без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.
Висновки судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.
Відповідно до положень ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Відповідно до ст. 370 КПК таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_6, зазначених вимог кримінального процесуального закону в цілому дотримався.
Як убачається з матеріалів провадження, під час призначення ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції врахував, що обвинувачений раніше не судимий, за місцем роботи зарекомендував себе як відповідальний, старанний, спокійний і дисциплінований працівник, за місцем проживання характеризувався позитивно, мав на утриманні двох неповнолітніх дітей.
Місцевий суд не встановив обставин, що обтяжують покарання, та визнав обставинами, які відповідно до ст. 66 КК пом`якшують покарання, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, й те, що ОСОБА_6 вперше притягується до кримінальної відповідальності.
З урахуванням вищезазначеного, а також ступеня тяжкості скоєного кримінального правопорушення, обставин справи, ставлення обвинуваченого до вчиненого, необережну форму вини, наявність постійного місця проживання та роботи, місцевий суд призначив засудженому покарання у виді обмеження волі на строк, визначений у межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК.
Крім того, суд першої інстанції, зважаючи на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який був офіційно працевлаштований, позитивно характеризувався за місцем роботи та проживання, мав на утриманні двох дітей, пом`якшуючі покарання обставини, відсутність обставин, що обтяжують покарання, дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.