ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 750/6665/20
провадження № 61-19524св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Чернігівська міська рада,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Логвіної Т. В., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Онищенко О. І., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Чернігівської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди.
В обґрунтування позову вказував, що 5 липня 2006 року він уклав з Чернігівською міською радою договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для городництва на АДРЕСА_1 . Сторони погодили, що вказаний договір укладено на десять років; після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі він повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію договору.
23 травня 2016 року він звернувся до Чернігівської міської ради з клопотанням про поновлення договору оренди землі від 5 липня 2006 року № 1467.
Враховуючи клопотання позивача, до проекту рішення 10 сесії 7 скликання Чернігівської міської ради включено питання щодо продовження дії вказаного договору оренди земельної ділянки. Проте на пленарному засіданні сесії рішення не набрало необхідної кількості голосів і відповідне клопотання позивача знято з розгляду.
Зазначав, що Чернігівська міська рада на виконання вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції Закону, чинній на час виникнення переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки, протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслала йому заперечення проти поновлення договору оренди землі.
Чернігівська міська рада протягом чотирьох років зволікає в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі від 6 липня 2006 року, тобто чинить тривалу бездіяльність та не приймає відповідного рішення.
Позивач вважає, що договір оренди земельної ділянки відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.
За таких обставин просив визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 5 липня 2006 року, укладений з Чернігівською міською радою та зареєстрований 5 липня 2006 року у книзі реєстрації договорів оренди Чернігівської міської ради за № 1467п, на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, щодо земельної ділянки площею 0,0491 га з кадастровим номером 7410100000:02:026:6157, наданої для городництва, розташованої на АДРЕСА_1, визнавши укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 5 липня 2006 року, за якою сторони домовились поновити вказаний договір оренди земельної ділянки на той же строк та тих же умовах з внесенням змін у перше речення пункту 5, змінивши "договір укладено на 10 років" на "договір укладено на 10 років до 5 липня 2026 року включно", інші умови цього договору залишаються без змін.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в порушення статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції Закону, чинній на момент закінчення договору, не надсилав до Чернігівської міської ради проект додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та не звертався із заявою про її підписання. Місцевий суд зазначив, що обставини щодо поновлення договору оренди земельної ділянки від 5 липня 2006 року досліджувалися Чернігівським апеляційним судом, ухвалою якого від 21 жовтня 2019 року у справі № 750/11466/19 встановлено, що пролонгація договору оренди землі з мовчазної згоди сторін вимагає укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, що орендарем зроблено не було.
Також суд першої інстанції зазначив, що договір оренди земельної ділянки
від 5 липня 2006 року закінчився 5 липня 2016 року; протягом місяця після закінчення позивач не отримав від Чернігівської міської ради лист-заперечення щодо продовження договору оренди землі. Тобто з 6 серпня 2016 року почався перебіг позовної давності за вимогою про визнання договору поновленим і
6 серпня 2019 року позовна давність спливла. За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про пред`явлення позову зі спливом позовної давності.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 листопада 2020 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до Чернігівської міської ради із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки, додавши до неї проект додаткової угоди, у строки, передбачені пунктом 5 договору оренди. На його звернення міська рада надала відповідь у якій відсутні заперечення щодо поновлення правовідносин з оренди і рекомендовано надати додаткові матеріали, необхідні для поновлення договору. Крім того, питання щодо поновлення договору оренди було винесено на сесію міської ради, що свідчить про відсутність заперечень міської ради щодо поновлення правовідносин з оренди. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивача щодо продовження договору оренди земельної ділянки відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Також апеляційний суд зазначив, що про порушене право позивач дізнався з листа Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 12 серпня
2016 року, яке згідно з поштовим штампом відправлене 25 серпня 2016 року, тому саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності. За таких обставин звернення позивача з даним позовом у серпні 2020 року відбулося поза межами позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявив представник відповідача до ухвалення рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 листопада
2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 листопада
2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що триваюча конклюдентна поведінка сторін, зокрема орендодавця, - його "мовчазна згода" щодо продовження правовідносин оренди надає орендарю право вважати себе законним і належним користувачем земельної ділянки та виключає можливість вважати свої права порушеними. Тому з урахуванням статті 27 Закону України "Про оренду землі", за якою орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону, заявник вважає, що його право підлягає захисту впродовж всього часу тривання порушення
прав власника (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у
постанові від 28 листопада від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).
Заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які полягають у недослідженні зібраних у справі доказів, необґрунтованого відхилення клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи та розгляд судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження справи, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду,
викладений у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), згідно з яким якщо орендодавець відмовляється укласти чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість якої визначена у частині восьмій статті 33 Закону № 161-XIV, то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (пункти 65-67) і від 29 травня
2020 року у справі № 378/596/16-ц (пункти 76-77)).
На думку заявника, суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку про застосування позовної давності, оскільки такий висновок суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 вересня 2018 року
у справі № 154/948/16-ц (провадження № 61-4497ск18) та від 7 вересня
2019 року у справі № 496/1561/16-ц (провадження № 61-10850св19).
Крім того, заявник вказує про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) та постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 910/8858/19 і
від 10 листопада 2021 року у справі № 603/908/18 (провадження № 61-304св21).
Відзив на касаційну скарги не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи
заявника про:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року
у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), у постановах
Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 603/908/18 (провадження № 61-304св21), від 7 серпня 2019 року у справі № 496/1561/16-ц (провадження № 61-10850св19), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 26 серпня 2020 року у справі № 910/8858/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження зібраних у справі доказів, необґрунтоване відхилення клопотання про призначення судової-почеркознавчої експертизи та розгляд судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження справи, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження
(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 3 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 5 липня 2006 року Чернігівська міська рада та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для городництва на АДРЕСА_1 . Сторони погодили, що вказаний договір укладено на десять років; після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію договору.
На підтвердження направлення Чернігівській міській раді листа-повідомлення про намір продовжити укладений сторонами договір оренди земельної ділянки позивач надав копію клопотання від 23 травня 2016 року, яке зареєстровано у виконавчому комітеті Чернігівської міської ради 23 травня 2016 року
за № Ш-3272г.
Зі змісту вказаного клопотання суд апеляційної інстанції встановив, що до нього додано копію договору оренди земельної ділянки від 5 липня 2006 року та проект додаткової угоди.
На вказане клопотання ОСОБА_1 . Чернігівська міська рада надала відповідь за № 3676 від 6 червня 2016 року, в якій зазначено про необхідність додати до заяви копію витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Зі змісту протоколу засідання постійно діючої комісії Чернігівської міської ради з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин № 10
від 3 серпня 2016 року апеляційний суд встановив, що Чернігівська міська рада розглянула питання щодо поновлення укладеного з ОСОБА_1 договору оренди від 5 липня 2006 року земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1, але на інших умовах.
Суд апеляційної інстанції встановив, що до проекту рішення 10 сесії 7 скликання Чернігівської міської ради "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою про передачу земельних ділянок у власність та оренду громадянам, поновлення договорів оренди громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),ведення садівництва, обслуговування гаражів та городництва" було включено питання щодо продовження ОСОБА_1 права оренди земельної ділянки
на АДРЕСА_1 в оренду, але зазначений проект рішення не набрав необхідної кількості голосів та знятий з розгляду.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Щодо поширення позовної давності на вимогу про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Чернігівська міська рада стверджувала про сплив позовної давності для вимог щодо визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди, про що відповідачем подана відповідна заява до суду першої інстанції.
Суди попередніх інстанцій вважали, що позовна давність за вимогами
ОСОБА_1 у даній справі спливла.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій справі у зв`язку зі спливом позовної давності, з чим Верховний Суд не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року
у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18).
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Частиною першою статті 268 ЦК України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлено інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
У пункті 36 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду вказувала про існування меж застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 ЦК України) чи опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги.
Колегія суддів звертає увагу на те, що закон не містить визначення поняття "триваюче правопорушення".
Характер такого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально.
В окремих випадках специфіка спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання дозволяє дійти висновку про наявність триваючого правопорушення.
Так, у постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду підтримала численні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі
статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові
від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час, упродовж якого винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
У постанові від 2 листопада 2022 року у справі № 922/3166/20
(провадження № 12-36гс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом усього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки).
Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору відповідно до статті 33 Закону
України "Про оренду землі" є неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк.
Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої
статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України).
При цьому за змістом частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та частини четвертої статті 334 ЦК України речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, підлягають державній реєстрації і виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач завчасно повідомив орендодавця про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, звернувшись до останнього з клопотанням, до якого додав проект додаткової угоди до договору оренди; у місячний строк після отримання клопотання разом із проектом додаткової угоди відповідач відповіді позивачу не надав і додаткової угоди про поновлення договору оренди не уклав.
Крім того, у місячний строк після закінчення договору оренди позивач не отримав листа-повідомлення відповідача із запереченням проти поновлення договору оренди земельною ділянкою, оскільки такий лист йому відповідач не надсилав, відтак позивач продовжив користуватися орендованою земельною ділянкою.