ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2023 року
м. Київ
cправа № 911/3736/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 і рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі
за позовом Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області
до: (1) Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області і (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярська лісова дослідна станція", на стороні відповідачів - Закритого акціонерного товариства "Топаз-Електронікс",
про визнання недійсними рішень, витребування на користь держави земельних ділянок, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок
(за участю представників: прокурор - Круш Т.О., відповідача-2 - Луцький М.І., Тимофіюк Г.О.)
Вступ
1. Сільська рада у 1999 році вилучила з постійного користування лісництва лісову земельну ділянку, змінила її цільове призначення та в 2004 році передала в користування товариству для розміщення бази відпочинку.
2. У 2021 році прокурор подав позов в інтересах районної адміністрації та просив визнати недійсним рішення сільської ради від 1999 року, укладені у 2004 році між радою та товариством договори оренди та витребувати земельну ділянку з володіння сільської ради. Прокурор вказує, що земельна ділянка в 1999 році була розташована поза межами населеного пункту, а тому сільська рада не мала повноважень розпоряджатись нею.
3. Сільська рада та орендар земельної ділянки стверджують, що земельна ділянка перебуває в межах населеного пункту, а отже станом на 1999 рік сільська рада мала повноваження розпоряджатись нею.
4. Суди попередніх інстанцій погодились з доводами прокурора, оскільки встановили розташування земельної ділянки поза межами населеного пункту. Суди також заначили, що прокурор дізнався про незаконне вибуття земельної ділянки із власності держави тільки в 2021 році, тому позовна давність ним не пропущена.
5. На етапі касаційного провадження ключовим питанням спору є те, чи мав місце пропуск прокурором позовної давності і якщо так, то чи дослідили суди поважність причин пропуску цього строку.
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
6. Рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 вилучено з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС земельну ділянку площею 19,3 га та передано її до складу земель запасу сільської ради в зв`язку з добровільною відмовою землекористувача.
7. Актом вибору та обстеження земельної ділянки від 10.11.1999 попередньо погоджено розміщення бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" на земельній ділянці площею 13,9 га, розташованій у с. Ходосівка в кварталі 61 (виділи 13, 14, 15, 16, 20, 21, 22, 23, 24, 26 та 29), ліси першої групи, які генеральним планом с. Ходосівка передбачені під організацію культурно-оздоровчого відпочинку населення.
8. Погодження розміщення бази відпочинку на земельній ділянці 13,9 га в межах с. Ходосівка було надано: Києво-Святошинською районною Санітарно-епідеміологічною станцією (висновок №2044 від 10.11.1999); Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів (висновок №217 від 11.11.1999); Відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації (висновок №115-05-11 від 11.11.1999); Києво-Святошинська районною радою (висновок №211 від 25.11.1999).
9. Київське державне лісогосподарське об`єднання "Київліс" Державного комітету лісового господарства також дало згоду на переведення лісових земель до нелісових Хотівського лісництва Боярської ЛДС квартал 61, загальною площею 13,9 га для подальшого використання під базу відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" з правом вирубки дерев під забудову (лист №01/544 від 26.11.1999).
10. Рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради №81/97 від 29.11.1999 затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс", надано останньому в постійне користування земельну ділянку площею 13,9 га лісів першої групи за рахунок земель запасу.
11. У висновку №66-05 від 02.11.1999 Київського відділення інституту землеустрою зазначено, що вказана земельна ділянка розташована у с. Ходосівка у кварталі 61, ліси першої групи.
12. Двома рішеннями Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 затверджено технічну документацію із землеустрою та переоформлено право постійного користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" земельними ділянками площею 13,9 га та 4,7331 га на користування на умовах оренди строком на 49 років.
13. На виконання вказаних рішень 04.03.2004 між Ходосівською сільською радою та АТЗТ "Топаз-Електронікс" укладено два договори № 1052 та № 1056 оренди земельних ділянок площею відповідно 13,9 га (кадастровий номер 3222487001:01:002:0013) та 4,7331 га (кадастровий номер 3222487001:01:002:0016) (далі - спірні земельні ділянки) для розміщення бази відпочинку.
14. Рішенням Ходосівської сільської ради від 15.09.2007 № 258 внесено зміни до власних рішень від 07.02.2004, замінивши в тексті слова "АТЗТ Топаз-Електронікс" словами "ТОВ Ходосівські системні інвестиції".
15. Листом від 20.06.2022 № 32-0.19-125/2-22 Державне підприємство "Науково дослідний та проектний інститут землеустрою" повідомило, що згідно з проектом формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради 1994 року (картографічні матеріали "Склад земельних угідь по землекористувачах") спірні земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
16. Київський обласний прокурор (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Адміністрація, позивач) до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Рада, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" (далі - ТОВ "Ходосівські системні інвестиції", відповідач-2) про: (1) визнання недійсним рішення Ради від 27.07.1999 №57/1; (2) визнання недійсними двох рішень Ради від 07.02.2004 із всіма змінами до них; (3) визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 04.03.2004 № 1052, 1056; (4) витребування на користь держави в особі Адміністрації з володіння Ради спірних земельних ділянок.
17. Позов мотивований тим, що спірні земельні ділянки незаконно вибули із власності держави всупереч вимогам земельного та лісового законодавства, оскільки були розташовані за межами населеного пункту, а тому вилученні з земель лісового фонду за рішенням не уповноваженого на це органу - Ради, чим було порушено право держави в особі Адміністрації. Відповідно як подальші рішення про затвердження проектів відведення, так і договори оренди земельних ділянок укладені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки відповідачем-2 набуто право користування земельними ділянками, які незаконно вибули із власності держави. У зв`язку з чим спірні ділянки мають бути повернути державі в особі позивача.
Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
18. Рішенням Господарського суду Київської області від 25.11.2022 (суддя Черногуз А.Ф.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 (колегія суддів: Михальська Ю.Б., Скрипка І.М., Хрипун О.О.), позов задоволений. Визнано недійсними спірні рішення Ради та договори оренди земельних ділянок, витребувано спірні земельні ділянки з незаконного володіння відповідача-1 на користь держави в особі позивача.
19. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент прийняття Радою рішення від 27.07.1999 № 57/1 спірні земельні ділянки знаходилися за межами населеного пункту Ходосівка та відносилися до земель лісового фонду (ліси першої групи). В силу положень статей 13, 14, 29, 32 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) припинення права користування, надання таких земель у тимчасове користування з переведенням в категорію нелісових належало до повноважень відповідних Рад народних депутатів, а вилучення таких земель для цілей, не пов`язаних із веденням лісового господарства, допускалося тільки за рішенням Верховної Ради України. Отже, рішення від 27.07.1999 № 57/1 прийнято всупереч вимог законодавства, оскільки Рада, як орган місцевого самоврядування, не є розпорядником земельних ділянок державної власності. Більше того, вилучення земельних ділянок, зайнятих лісами першої групи, їх переведення до іншої категорії земель відбулося без згоди постійного землекористувача - Боярської ЛДС.
20. Щодо заяви відповідача-2 про застосування позовної давності, то суди зазначили, що прокурор дізнався про наявність підстав для перевірки законності відведення земельних ділянок у користування відповідачу-2 лише з листа Національного університету біоресурсів і природокористування України від 06.05.2021 №0873, а отже позовна давність прокурором не пропущена.
Касаційна скарга
21. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач-2 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
22. Внаслідок порушення статей 2, 76, 77, 79, 86 ГПК України суди дійшли помилкового висновку про розташування спірних земельних ділянок поза межами села Ходосівка, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 18.08.2021 у справі № 910/17777/19, щодо дотримання стандарту доказування "вірогідність доказів" та порядку оцінки доказів. При цьому суди не врахували висновок Верховного Суду в постанові від 01.03.2018 у справі № 911/2032/17 щодо застосування пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України стосовного того, що планові картографічні матеріали не можуть встановлювати юридичний факт знаходження спірних ділянок поза межами села Ходосівка.
23. На переконання скаржника спірні земельні ділянки були віднесені до земель запасу Ходосівської сільської ради на підставі добровільної відмови землекористувача, а отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 27 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Станом на момент виникнення спірних правовідносин Рада мала повноваження для передачі спірних ділянок в користування відповідно до статті 81 цього Кодексу. Проте висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.
24. З огляду на факт перебування земельних ділянок в комунальній власності, право розпорядження якими мала Рада, висновок судів попередніх інстанцій про те, що Адміністрація є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, станом на час звернення до суду прокурора, є помилковим та суперечить правовим висновкам Верховного Суду у постановах від 05.09.2022 у справі № 922/2060/20, від 01.08.2018 у справі № 911/2032/17, від 12.07.2022 у справі № 911/3865/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 926/06/18, від 24.03.2021 у справі № 369/9036/17. Звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, який не мав повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою лісового фонду, тобто не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, має тягнути за собою відмову в задоволенні позову.
25. При досліджені обставин дотримання прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 ГПК України суди також не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 щодо підстав представництва прокурором інтересів держави.
26. Внаслідок неправильного застосування статей 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 11.11.2019 у справі № 911/3677/17, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, постановах Верховного Суду від 27.12.2019 у справі № 912/3644/17, від 22.05.2023 у справі № 234/3341/15-ц, від 17.10.2019 у справі № 359/2012/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, суди дійшли помилкових висновків про дотримання прокурором позовної давності, оскільки не встановили, коли саме визначений ним орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, міг дізнатись про вибуття земельних ділянок із власності держави.
Позиція Верховного Суду
Відповідь на ключове питання спору, оцінка аргументів сторін та судів попередніх інстанцій в цьому контексті
27. Приписами частини 2 статті 300 ГПК України встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.
28. Щодо доводів касаційної скарги в пункті 22 цієї Постанови Верховний Суд зазначає про таке.
29. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
30. Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
31. У даній справі судами попередніх інстанцій на підставі оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності з правилами статті 86 ГПК України, з урахуванням у тому числі регламентованого статтею 79 ГПК України стандарту доказування "вірогідність доказів", встановлено факт перебування спірних земельних ділянок поза межами села Ходосівка.
32. Розташування спірних земельних ділянок поза межами населеного пункту свідчить про те, що розпорядження такими землями відповідно до положень статей 13, 14 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносилося до компетенції Ради, а отже вилучення нею спірних лісових земельних ділянок з користування Борівської ЛДС з переведенням до категорії нелісових відбулося з порушенням норм законодавства.
33. Заперечуючи такі висновки судів, відповідач-2 звертається до аргументу про те, що суди попередніх інстанцій при дослідженні та оцінці зібраних у справі доказів щодо місця розташування спірних земельних ділянок застосували статті 2, 76, 77, 79, 86 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 18.08.2021 у справі № 910/17777/19.
34. Так, Верховний Суд у наведених справах, направляючи справу на новий розгляд, наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування, зокрема і "вірогідність доказів" та, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Верховний Суд зазначив, що одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
35. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскільки застосування судами статей 2, 76, 77, 79, 86 ГПК України у кожній справі під час дослідження доказів та встановлення обставин є обов`язковим для судів і, здійснюючи розгляд справи, судами попередніх інстанцій у цій справі також було застосовано категорію стандарту доказування, тому відсутні підстави вважати, що судами застосовано вказані норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду у наведених скаржником справах .
36. При цьому, за результатами оцінки доказів у кожній конкретній справі судами були зроблені відповідні висновки, в тому числі з урахуванням конкретних фактичних обставин справи. Саме тільки непогодження відповідача-2 з висновками, які зроблені судами у цій справі №911/3736/21 за результатами оцінки доказів, не можна вважати тим, що судами в оскаржуваних рішеннях застосовано статті 2, 76, 77, 79, 86 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у вказаних скаржником постановах Верховного Суду, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням конкретних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.
37. Також Верховний Суд відхиляє аргумент скаржника у цій частині доводів касаційної скарги про неврахування судами висновку Верховного Суду у справі № 911/2032/17 про застосування пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції на момент звернення прокурора з позовом). У даній справі, що переглядається, підставою для задоволення позову прокурора було встановлення судами тієї обставини, що Рада не була розпорядником спірних земельних ділянок з огляду на їх розташування поза межами населеного пункту Ходосівка. Натомість пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України врегульовує порядок підтвердження державними лісогосподарськими підприємствами раніше набутого права постійного користування земельними лісовими ділянками, що не має правового значення для вирішення даного спору з огляду на встановлення судами принципової відсутності у Ради повноважень з розпорядження спірними земельними ділянками.
38. Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги в пункті 24 Постанови, оскільки в цій частині касаційної скарги відповідач фактично цитує окремі абзаци тексту постанов суду касаційної інстанції, при цьому скаржник не зазначає щодо якої конкретно норми права Верховним Судом зроблено висновок та яка норма, на думку скаржника, неправильно застосована судами при розгляді даної справи.
39. Разом з тим, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
40. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі.
41. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що цитування скаржниками окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.
42. Щодо доводів скаржника в пункті 25 Постанови, то в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.