ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М.,
Пількова К. М., Ткачука О. С.
щодо ухвали Великої Палати Верховного Судувід 31 серпня 2023 року у справі № 2а-2004/09/2670 (провадження № 11-150зва22) за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України (далі - Кабмін), третя особа - Пенсійний фонд України (далі - ПФУ), про визнання незаконними окремих положень постанови
Короткий виклад історії справи
У лютому 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабміну, в якому просив (з урахуванням заяви про внесення змін до позовної заяви) визнати незаконними частини четверту та п`яту пункту 5 постанови Кабміну від 13 лютого 2008 року № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393" (далі - Постанова № 45).
Відповідно до частин четвертої та п`ятої пункту 5 Постанови № 45 (у редакції, чинній на момент подання позову) для перерахунку пенсій враховуються інші щомісячні надбавки, доплати (крім доплати, розмір якої визначається як різниця між розміром грошового забезпечення до і після запровадження нових умов його виплати), підвищення та щомісячна премія - у середніх розмірах, що фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами) у тому державному органі, звідки особа звільнилася на пенсію. Додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, скасовані чи такі, що не виплачуються на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами), для перерахунку пенсії не враховуються.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що наведеними вище нормами Постанови № 45 змінено порядок обчислення грошового забезпечення, з якого нараховується пенсія відповідній категорії осіб, та позбавлено його та інших осіб, звільнених зі служби в органах внутрішніх справ, права на підвищення пенсії.
Позивач зазначив, що станом на дату звільнення на пенсію (22 серпня 2005 року) він отримував щомісячне грошове забезпечення у розмірі 4 221,33 грн, а основний розмір пенсії з цього грошового забезпечення йому був обчислений на рівні 3 714,77 грн. Позивач доводив, що при перерахунку призначеної йому пенсії із застосуванням порядку, запровадженого нормами частин четвертої та п`ятої пункту 5 Постанови № 45, основний розмір його пенсії обчислюється з 1 974,53 грн та складає 1 737,59 грн. При цьому при перерахунку пенсії, всупереч вимогам статті 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ), статей 4, 99 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення", не враховуються підвищення до посадового окладу за посадою, відповідною тій, яку позивач займав перед виходом на пенсію, змінено (зменшено) співвідношення посадового окладу до окладів інших посадових осіб, а також не враховуються доплати та надбавки, які отримував позивач перед виходом на пенсію та які увійшли до його щомісячного грошового забезпечення. З огляду на викладені доводи позивач стверджував, що оскаржувані ним положення Постанови № 45 порушують його права та законні інтереси.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України постановою від 3 липня 2012 року задовольнив касаційну скаргу Кабміну: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2009 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року скасував та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1
19 грудня 2022 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 від 13 грудня 2022 року про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2012 року в адміністративній справі № 2а-2004/09/2670 на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме: встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
Обґрунтовуючи підставу для перегляду зазначеної постанови, позивач послався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 10 листопада 2022 року у справі "Котлярпроти України" (заява № 36124/13), в якому Суд констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) під час перегляду Вищим адміністративним судом України справи за його позовом до Кабміну, третя особа - ПФУ, про визнання недійсними окремих положень постанови. Заявник просив скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2012 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2009 року й ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року.
10 листопада 2022 року ЄСПЛ постановив рішення у справі "Котляр проти України" (заява № 36124/13), яке набуло статусу остаточного. В цьому рішенні зазначено, що заявник скаржився, зокрема, на те, що його право на змагальний судовий процес і рівність сторін було порушено, оскільки він не був повідомлений про касаційне провадження, у тому числі засідання у своїй справі, а тому не міг надати свої аргументи у Вищому адміністративному суді України, який зрештою скасував судові рішення, ухвалені на його користь.Згідно із твердженнями заявника він випадково дізнався про цю постанову 22 листопада 2012 року. Того ж дня він подав заяву до Окружного адміністративного суду міста Києва з проханням надати йому доступ до матеріалів своєї справи та зазначив, що він не отримував повідомлення про касаційне провадження від Вищого адміністративного суду України. Заявник просив виплатити йому 82 040,32 євро на відшкодування матеріальної шкоди, що дорівнювало недоотриманій сумі пенсії. Крім того, він просив виплатити йому 50 000 євро на відшкодування моральної шкоди та 3 750 євро компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження в Суді.
ЄСПЛ, пославшись на те, що загальні принципи стосовно права на змагальний судовий процес і принцип рівності сторін наведені, зокрема, в рішенні у справі "Лазаренко та інші проти України" (Lazarenko and Others v. Ukraine), заява № 70329/12 та 5 інших заяв, пункти 36 і 37, від 27 червня 2017 року, вказав, що відповідно до статей 215 і 216 КАС заявник мав право подати зауваження в письмовій формі на касаційну скаргу, а Вищий адміністративний суд України був зобов`язаний надіслати заявнику повідомлення про подання касаційної скарги та запропонувати йому надати свої заперечення. Статтею 232 КАС передбачалося, що доводи, викладені в касаційній скарзі, а також позиція інших учасників справи наводилися в тексті постанов Вищого адміністративного суду України і після них зазначалися висновки суду у справі.
Жодних доказів, як, наприклад, копію листа з повідомленням про подання касаційної скарги чи повідомлення про вручення такого листа, Уряд України Суду не надав.
У своїй заяві до Окружного адміністративного суду міста Києва, поданій 22 лютого 2012 року, заявник конкретно скаржився на те, що його не повідомили про оскарження в касаційному порядку рішень судів, ухвалених на його користь, і йому не було відомо про ухвалення постанови Вищого адміністративного суду України щодо цього.
У тексті постанови Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2012 року немає посилання на зауваження заявника на касаційну скаргу, що суперечить чітким вимогам, передбаченим КАС. Також у вказаній постанові не було зазначено, що заявник якимось чином відмовився від свого права надати письмові аргументи у зв`язку зі справою (див. рішення у справі "Ганкін та інші проти Росії" (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та 3 інші заяви, пункт 38, від 31 травня 2016 року).
Стосовно доводів Уряду України, що стверджувана відсутність у заявника можливості подати свої зауваження на касаційну скаргу не вплинула на справедливість провадження, оскільки Вищий адміністративний суд України розглядав лише питання права, Суд зазначив, що заявник явно був зацікавлений в отриманні копії касаційної скарги та наданні зауважень на неї, бо касаційна скарга явно мала на меті вплинути на рішення Вищого адміністративного суду України, оскільки в ній вимагалося скасувати судові рішення, ухвалені на користь заявника (пункти 6, 9, 10 - 13, 15 рішення ЄСПЛ у справі "Котляр проти України").
ЄСПЛ постановив, що:
- було порушено статтю 6 Конвенції;
- упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу: 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, як відшкодування моральної шкоди; 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, як компенсацію судових та інших витрат, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок представника заявника, пана М. Тарахкала; із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Суд відхилив решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Велика Палата Верховного Судуухвалою від 31 серпня 2023 року закрила провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2012 року.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 31 серпня 2023 року дійшла висновку про те, що, присуджуючи заявникові відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 євро, ЄСПЛ не зазначив, що відновлення судового провадження було б найбільш належним способом відшкодування будь-якої іншої шкоди, завданої заявникові з огляду на встановлене Судом порушення статті 6 Конвенції.
ЄСПЛ визнає певну свободу розсуду національних судів щодо необхідності перегляду судових рішень, у разі якщо ЄСПЛ визнав порушення Конвенції. Разом з тим спосіб та межі використання національним судом такого розсуду підлягають контролю з боку Суду.
Конвенція не містить положень, якими б Високі Договірні Сторони були зобов`язані передбачати в національному законодавстві можливість перегляду справ та провадження у справі для досягнення restitutio in integrum (відновлення в первісному стані, відновлення положення та статусу).
Водночас пунктом 2 частини другої статті 363 КАС визначено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених частиною п`ятою статті 361 КАС, не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.
Строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені (частина третя статті 363 КАС).
Постанова Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2012 року у справі № 2а-2004/09/2670 набрала законної сили 3 липня 2012 року (згідно з положеннями частини п`ятої статті 254 КАС у чинній на той час редакції). 22 травня 2013 року ОСОБА_1 подав заяву до ЄСПЛ (№ 36124/13). 10 листопада 2022 року Суд ухвалив рішення за цією заявою, у якому встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2012 року за виключними обставинами на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС ОСОБА_1 подав 13 грудня 2022 року.