ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 334/742/19
провадження № 51-3274км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080050003554, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Вирішено питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; запобіжного заходу;цивільного позову; речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком районного суду, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 05 жовтня 2018 року приблизно о 19:00, поблизу палацу культури ВАТ "Запоріжтрасформатор" на вул. Сергія Синенка, 14 у м. Запоріжжі, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи з прямим умислом, спрямованим на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, на ґрунті раптово виниклого словесного конфлікту між ним і потерпілим ОСОБА_8, заздалегідь приготовленим предметом для завдання тілесних ушкоджень, який має колючо-ріжучі властивості, а саме ножем, який тримав у правій руці, завдав йому одного удару у ділянку грудної клітки зліва, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 21 березня 2023 року вирок районного суду щодо ОСОБА_6 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2023 рокуі призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суть доводів, наведених у касаційній скарзі, зводиться до тверджень про те, що ОСОБА_6 діяв у межах необхідної оборони. Крім того, захисник зазначає про недопустимість низки доказів.
На переконання захисника, саме до показань потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 необхідно поставитися критично, оскільки, на його думку, вони є сумнівними і не відповідають дійсності.
Також адвокат вважає, що мотиву вчинення злочину, а саме того, що його скоєно на ґрунті раптово виниклого словесного конфлікту між його підзахисним та потерпілим,суди не встановили.
Крім того, стверджує про непроведення низки експертиз та необґрунтованість висновку суду щодо використання ОСОБА_6 саме предмета, заздалегідь заготовленого для заподіяння тілесних ушкоджень.
Захисник ОСОБА_7 вважає недопустимими протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17 листопада 2018 року і протокол проведення слідчого експерименту від 11 січня 2019 року за участю ОСОБА_6 та флешносій до протоколу.
До того ж, як наголошує скаржник, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки факту наявності в ОСОБА_6 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості та формально розглянув кримінальне провадження, у зв`язку з чим ухвала не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення касаційної скарги, навів аргументи щодо законності й обґрунтованості судового рішення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів нижчих ланок, а виходить з обставин, установлених цими судами.
Аргументи сторони захисту щодо оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.
За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 з урахуванням положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності.
У судовому засіданні суду першої інстанції було здійснено передбачені процесуальним законом дії, зокрема допитано потерпілого та свідків, для встановлення необхідних суб`єктивних та об`єктивних ознак складу кримінального правопорушення, що мають значення для кваліфікації діяння винуватого.
Вирок районного суду є законним, обґрунтованим та узгоджується з положеннями статей 370, 374 КПК.
До того ж суд касаційної інстанції наголошує, що відповідно до ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. За частиною 1 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. Збирання та надання доказів до суду є правом, а не обов`язком сторони обвинувачення, а тому суд позбавлений можливості впливати на обсяг надання стороною обвинувачення доказів. Згідно з принципом змагальності сторін та свободи у поданні ними суду своїх доказів, закріпленим у ст. 22 КПК, прокурор, підтримуючи публічне обвинувачення в суді, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, у тому числі щодо визначення обсягу доказів, на підставі яких доводитиме винуватість особи.
У контексті викладеного колегія суддів уважає безпідставними доводи захисника про непроведення низки експертиз, адже винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведено іншимидоказами.
Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_6 та з`ясував його позицію щодо пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої він свою винуватість в інкримінованому йому злочині не визнав, виклавши власну версію подій. Суд ретельно перевірив версію обвинуваченого і, навівши відповідні аргументи, переконливо спростував її та обґрунтовано виключив вчинення протиправних дій ОСОБА_6 у стані необхідної оборони.
Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, передбачене ч. 1 ст. 121 КК, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у виді посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у виді спричинення тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти особі тяжкі тілесні ушкодження, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
На відміну від умисного тяжкого тілесного ушкодження, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 124 КК, є мотив діяння, який обумовлений захистом винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Частина 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнає дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).
Отже, вирішуючи питання про відсутність чи наявність у діях особи стану необхідної оборони у разі вчинення злочину, пов`язаного з умисним заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи необхідно оцінювати акт суспільно небезпечного посягання й акт захисту, встановлювати їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.