ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Гудими Д. А.
щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 17 серпня 2023 року
про повернення справи на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Справа № 758/5941/20
Провадження № 14-91цс23
І. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
1. Можу погодитися з Великою Палатою Верховного Суду у тому, що справу слід було повернути до Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. Проте підстави для повернення мали бути дещо іншими.
2. Для застосування висновків Великої Палати Верховного Суду стосовно визначення юрисдикції господарського суду не має жодного значення те, на підставі якої редакції Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) ці висновки були сформульовані (тієї, яка діяла до 15 грудня 2017 року, чи з цієї дати), якщо стосовно юрисдикції зазначеного суду у кожній із редакцій були близькі за змістом приписи. А саме такий помилковий акцент, що ґрунтується на зміні редакцій кодексу, є у мотивувальній частині ухвали від 17 серпня 2023 року у справі № 758/5941/20 щодо оцінки викладеного у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16 (№ у ЄДРСР 86333859) висновку Великої Палати Верховного Суду про юрисдикцію господарського суду.
3. Спроба продемонструвати в ухвалі від 17 серпня 2023 року у справі № 758/5941/20 незастосовність висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16 (№ у ЄДРСР 86333859), до визначення юрисдикції суду у справі № 758/5941/20 є невдалою та незрозумілою. Навіть якщо не брати до уваги цю спробу, мотиви, наведені у вказаній ухвалі, мають певну внутрішню суперечність:
- з одного боку, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, передаючи їй справу № 758/5941/20, колегія суддів не зазначила, що Велика Палата Верховного Суду не викладала висновків щодо визначення юрисдикції у подібних правовідносинах (тобто, ймовірно, такі висновки є, але про них колеги з Касаційного цивільного суду не написали);
- з іншого боку, вказала, що "за умови відсутності судових рішень іншого касаційного суду у подібних справах Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду має право самостійно висловити правову позицію щодо спору" (тобто можна подумати, що відсутність висновку саме іншого касаційного суду дозволяє колегії Касаційного цивільного суду ухвалити власне рішення, навіть якщо з цього приводу вже є висновок Великої Палати Верховного Суду).
4. Складається враження, що, повертаючи справу та достеменно знаючи, які висновки щодо юрисдикції суду у подібних до справи № 758/5941/20 правовідносинах уже сформулювала Велика Палата Верховного Суду, в ухвалі від 17 серпня 2023 року вона фактично запропонувала для колег із касаційного суду: (1) не звертати увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції у подібних правовідносинах; (2) шукати для справи № 758/5941/20 такі висновки тільки іншого касаційного суду із відповідним наслідком пошуку: знайдете - добре, не знайдете - розглядайте самостійно. На моє переконання, так чинити недопустимо. Не тільки з погляду застосування пункту 3 частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)) та виконання завдання Верховного Суду, структурними підрозділами якого є Велика Палата та касаційні суди, із забезпечення єдності та сталості судової практики (частина перша статті 36, частина друга статті 37 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), але й з погляду підтримання авторитету правосуддя та звичайної етики відносин у колективі.
5. Пункт 3 частини шостої статті 403 ЦПК України виключає можливість передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, якщо Велика Палата Верховного Суду викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Якщо Велика Палата Верховного Суду справді викладала такий висновок, то не можна не помічати пункт 3 частини шостої статті 403 ЦПК України та застосовувати для повернення справи виключно пункт 2 цієї частини (учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах).
6. Якщо Великій Палаті Верховного Суду чомусь здалося, що її висновок стосовно юрисдикції суду, сформульований у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16 (№ у ЄДРСР 86333859), так би мовити, не дуже вдалий для застосування у справі № 758/5941/20, то необхідно було прямо вказати колегам на інші висновки Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції господарського суду у подібних до справи № 758/5941/20 спірних правовідносинах, викладені хоча би у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 757/75148/17-ц (№ у ЄДРСР 78376901) і від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (№ у ЄДРСР 98235845).
ІІ. ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Зміст позовної заяви
7. 26 травня 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - позивач) звернувся з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідачка), у якому просив стягнути з відповідачки 15 749 729,36 доларів США відшкодування майнової шкоди. Обґрунтував вимогу так:
7.1. 20 червня 2017 року Подільський районний суд міста Києва ухвалив обвинувальний вирок у справі № 758/7786/17 (далі - вирок), згідно з яким визнав відповідачку винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
7.2. У вироку суд встановив, що внаслідок неналежного виконання службових обов`язків відповідачка як голова правління Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк", банк) допустила службову недбалість, унаслідок якої 15 489 000 доларів США залишилися на кореспондентському рахунку ПАТ "Енергобанк", відкритому у "Bank Frick & Co AG" (Ліхтенштейн). Відповідачка належно не проконтролювала розміщення коштів банку на кореспондентських рахунках в інших банківських установах, не визначила доцільність цих операцій і не вжила всі заходи для виконання вказівок Національного банку України, наданих за результатами інспектування банку. Тому 15 749 729,36 доларів США, розміщені у "Bank Frick & Co AG", вчасно до банку не повернули. Це дозволило невстановленим особам після визнання ПАТ "Енергобанк" неплатоспроможним і введення тимчасової адміністрації заволодіти вказаними коштами. Унаслідок цього зменшилася ліквідаційна маса банку, який не зміг у повному обсязі розрахуватися з кредиторами ПАТ "Енергобанк" через недостатність його майна.
7.3. Позивач не заявляв вимоги про відшкодування шкоди у кримінальному провадженні, а тому має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства (частина сьома статті 128 Кримінального процесуального кодексу України).
(2) Зміст рішення суду першої інстанції
8. 9 серпня 2021 року Подільський районний суд міста Києва ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову (№ у ЄДРСР 99500192). Мотивував так:
8.1. Позивач не довів причинно-наслідковий зв`язок між діянням відповідачки та втратою 15 749 729,36 доларів США з кореспондентського рахунку ПАТ "Енергобанк", відкритого у Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн).
8.2. У вироку суд не встановив заподіяння відповідачкою майнової шкоди у розмірі 15 749 729,36 доларів США. Крім того, вказав, що потерпілий у кримінальному провадженні відсутній.
8.3. Кваліфікація кримінального правопорушення, яке вчинила відповідачка, не містить її обвинувачення за статтями 190, 191 КК України, які прямо передбачають шахрайство та привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Матеріали кримінального провадження щодо заволодіння невстановленими особами шахрайським шляхом майном ПАТ "Енергобанк", а саме 15 749 729,36 доларами США, що знаходилися на кореспондентському рахунку, відкритому у "Bank Frick & Co AG" (Ліхтенштейн), і нерухомим майном, яке банк передав в іпотеку фізичним особам (тобто матеріали щодо вчинення невстановленими особами кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 КК України), виділені в окреме провадження. У ньому відповідачка не є підозрюваною.
8.4. На час вчинення інкримінованого їй злочину відповідачка була у трудових відносинах із ПАТ "Енергобанк". У трудовому праві є презумпція невинуватості працівника. Доводити провину останнього та розмір завданої ним шкоди має роботодавець.
8.5. Позивач дізнався про наявність шкоди, завданої працівником, у день ухвалення вироку, тобто 20 червня 2017 року. До суду звернувся лише 27 травня 2020 року. Тому пропустив річну позовну давність (частина третя статті 233 Кодексу законів про працю України). Про її поновлення та поважність причин пропуску не заявив.
(3) Зміст постанови суду апеляційної інстанції
9. 8 лютого 2022 року Київський апеляційний суд прийняв постанову (№ у ЄДРСР 103169320), згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про задоволення позову. Аргументував постанову так:
9.1. Подільський районний суд міста Києва у вироку зазначив, що "в результаті недбалості, допущеної ОСОБА_1, державі було завдано шкоди у вигляді недоотримання ліквідаційної маси ПАТ "Енергобанк" у розмірі 15 749 729,36 доларів США, що в еквіваленті на час діяння становить 154 677 400,00 грн, які в подальшому могли бути використані для покриття збитків, завданих ліквідацією вказаної банківської установи".
9.2. Відповідачка не заперечувала факт службової недбалості з її боку та вини у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України. Вона не довела, що її бездіяльність, виражена у невчиненні дій для повернення з-за кордону коштів із кореспондентського рахунку банку, керівником якого вона була, не призвела до зменшення ліквідаційної маси банку та до спричинення шкоди у встановленому вироком розмірі.
9.3. Вчинення службової недбалості, що завдало шкоди державі у вигляді недоотримання ліквідаційної маси ПАТ "Енергобанк" у сумі 15 749 729,36 доларів США, є встановленим і додатковому доведенню не підлягає. Встановлення дійсного розміру завданої шкоди було кваліфікуючою ознакою інкримінованого відповідачці злочину. Це виключає наявність сумніву щодо розміру завданих нею збитків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 753/2965/20 (№ у ЄДРСР 100816870)).
9.4. Відповідачка як голова єдиного виконавчого органу банку мала забезпечити дотримання ним вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність", статуту, діяти сумлінно, обачно й обережно в інтересах банку та його клієнтів.
9.5. Відповідачка з 12 квітня 2010 року обіймала керівні посади у ПАТ "Енергобанк", пов`язані, зокрема, з контролем за фінансовою діяльністю банку. Це підтверджує її обізнаність із перерахуванням упродовж 25 вересня 2012 року - 3 лютого 2014 року 15 814 000,00 доларів США на рахунок у "Bank Frick & Со AG", тобто про невиконання вказівок Національного банку України, які той надав за результатами інспектування банку, про необхідність повернути 15 749 729,36 доларів США. Отже, протиправне діяння відповідачки було умисним.
9.6. Обставини справи, які суд встановив у вирку, підтверджують наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідачки та завданням нею шкоди.
9.7. Суд першої інстанції не врахував, що у деліктних правовідносинах обов`язок доказування відсутності вини покладений на завдавача шкоди.
9.8. Доводи відповідачки про те, що кошти на кореспондентський рахунок банку були перераховані тоді, коли вона не була керівником банку, а також зняті з цього рахунку, коли позивач управляв банком, не доводять відсутність вини відповідачки та відсутність прямого причинного зв`язку між її бездіяльністю та втратою банком коштів. Останні, зокрема через винну поведінку відповідачки, як встановив суд у вирку, надалі були втрачені внаслідок зняття їх із кореспондентського рахунку невстановленими особами.
9.9. За наявності вироку суду та притягнення відповідачки до кримінальної відповідальності за службову недбалість доводи відповідачки та висновки суду про те, що відповідальність за зникнення коштів можуть нести лише ті, хто заволодів коштами, не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Втрата банком коштів і їх зняття з кореспондентського рахунку знаходяться, зокрема, у прямому причинному зв`язку з бездіяльністю відповідачки, що встановив суд у вироку. Тому суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову.
9.10. Позов скаржника стосується притягнення до відповідальності службової, посадової особи ПАТ "Енергобанк" за завдану товариству шкоду не з підстав, передбачених трудовим законодавством, а з підстав, передбачених Законами України "Про банки та банківську діяльність", "Про акціонерні товариства" та Цивільним кодексом України. Тому суд першої інстанції неправильно застосував приписи Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин.
9.11. Доводи відповідачки про те, що вимоги до неї як до посадової особи розглядаються в господарському суді, не підтвердилися "з огляду на те, що обидві сторони надали суду пояснення, що в господарському суді не розглядаються вимоги щодо завдання збитків у сумі 15 749 729,36 доларів США".
(4) Зміст касаційної скарги
10. 25 травня 2022 року відповідачка подала касаційну скаргу. Просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Мотивувала так:
10.1. Завдання позивачу майнової шкоди у розмірі 15 749 729,36 доларів США від зникнення цих коштів з кореспондентського рахунку ПАТ "Енергобанк", відкритого у "Bank Frick & Co AG" (Ліхтенштейн), є предметом досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні та не знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку зі злочином, який вчинила відповідачка.
10.2. Спір між господарським товариством і його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями, має вирішувати господарський суд (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16 (№ у ЄДРСР 86333859)).
10.3. Перебіг позовної давності для позивача розпочався 12 травня 2017 року - з моменту набуття відповідачкою статусу підозрюваної у кримінальному провадженні. Позивач пропустив позовну давність, про що відповідачка заявила у суді першої інстанції.
(5) Зміст ухвали про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
11. 28 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (№ у ЄДРСР 111939289). Аргументував так:
11.1. Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачка заявила про порушення правил юрисдикції. 25 січня 2020 року вона звернулась із заявою про закриття провадження у справі, оскільки справу не належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
11.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув за правилами цивільного судочинства справу № 753/2965/20 за позовом того самого позивача до фізичної особи - голови правління Акціонерного товариства "Банк "Таврика" - про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
11.3. У касаційній скарзі відповідачка звернула увагу на протилежну практику у подібних правовідносинах, а саме на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16 (№ у ЄДРСР 86333859) за позовом юридичної особи до фізичної особи (директора цієї юридичної особи) про відшкодування збитків. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих товариству такою посадовою особою, має вирішувати господарський суд.
11.4. Позивач подав позов до відповідачки з тих самих підстав також до господарського суду (справа № 910/14974/18).
11.5. Відповідачка обґрунтувала потребу передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України випадків, за яких справа не підлягає такій передачі, немає.
(6) Зміст ухвали Великої Палати Верховного Суду
12. 17 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу про повернення справи на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (№ у ЄДРСР 113269719). Обґрунтувала так:
12.1. За узагальненим змістом частини другої статті 389 та статті 403 ЦПК України правову проблему, пов`язану з визначенням юрисдикції суду, за наявності різних висновків одного касаційного суду у складі Верховного Суду вирішує палата чи об`єднана палата цього суду. Лише наявність протилежного висновку іншого касаційного суду, у тому числі щодо юрисдикції, є однією з підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (частина третя статті 403 ЦПК України).