ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Воробйової І. А., Желєзного І. В., Прокопенка О. Б., Шевцової Н. В.
06 вересня 2023 року
м. Київ
Справа № 127/27466/20
Провадження № 12-10гс23
за касаційною скаргою учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "МС 36" (далі - ТОВ "МС 36", Товариство) ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2022 року (головуючий суддя Маціщук А. В., судді Грязнов В. В., Петухов М. Г.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "МС 36", державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Вінограй Ірени Володимирівни Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - учасника ТОВ "МС 36" ОСОБА_1, про визнання звільненим з посади керівника та зобов`язання вчинити дії.
Відповідно до змісту частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
І. Обставини справи
1. У цій справі особа, яка працювала за трудовим договором на посаді одноосібного виконавчого органу (директора) Товариства, з метою розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) надіслала учасникам Товариства заяви про звільнення та заяви із пропозицією скликати загальні збори для призначення нового директора.
2. Зазначені заяви залишилися невирішеними, а особа завернулася до суду з позовом про:
- визнання його трудових відносин з ТОВ "МС 36" припиненими;
- визнання його звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України;
- зобов`язання державного реєстратора внести зміни до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, стосовно виключення запису про нього як керівника Товариства;
- зобов`язання Товариства провести зміну керівника та подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу.
3. Місцевий суд в позові відмовив та вважав, що позивач не вчинив усіх дій, які повинен вчинити для припинення трудових відносин як працівник, що працює на посаді одноосібного виконавчого органу (директора) Товариства.
4. Апеляційний суд позов задовольнив частково:
- визнав особу звільненою з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25 жовтня 2019 року;
- зобов`язав Товариство подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, щодо виключення запису про зайняття ОСОБА_2 посади керівника Товариства.
5. Касаційну скаргу подала третя особа - учасник Товариства із 100-відсотковою часткою.
6. У цій справі Великій Палаті Верховного Суду слід було дати відповіді на питання щодо:
- належної юрисдикції спору;
- встановлення строку скликання загальних зборів учасників Товариства;
- того, чи є визначальним при вирішенні таких справ волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
7. Постановою від 06 вересня 2023 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 12 травня 2022 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2022 року у справі № 127/27466/20 скасувала.
8. Провадження у справі № 127/27466/20 закрила.
9. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що, оскільки позивач у цій справі помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і спірні правовідносини не допускають правонаступництва, а під час касаційного перегляду встановлено, що оскаржена постанова апеляційного суду не відповідає закону, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що частина третя статті 313 ГПК України у цьому випадку не може бути застосована, тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в порядку, передбаченому частиною першою зазначеної статті, у зв`язку з чим касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
10. Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункт 7 частини другої статті 30 Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", далі - Закон № 2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
11. Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
12. Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (у тому числі дострокового).
13. Послалася на те, що суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_2 був обраний на посаду директора Товариства рішенням загальних зборів учасників, зафіксованим у протоколі від 12 вересня 2005 року № 1, однак не встановили обставин укладення з ним трудового договору (контракту) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII. Учасники справи не стверджували про існування таких обставин та не посилались на недослідження судами доказів, які можуть це підтвердити.
14. Оскільки Товариство не укладало з ОСОБА_2 трудового договору (контракту), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що між ним та Товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак неправильними є висновки судів попередніх інстанцій та доводи учасників цієї справи про необхідність застосування у спірних правовідносинах норм КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.
15. Зазначила, що водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
16. При цьому Велика Палата Верховного Суду врахувала, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
17. Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18, від 17 березня 2021 року у справі № 761/40378/18 та від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
18. Необхідність такого відступу мотивувала тим, що у справах № 761/40378/18, № 758/1861/18 та № 911/719/21 Верховний Суд застосував норми законодавства про працю та поклав їх в основу своїх висновків, зроблених у спорах за позовами директорів, які були обрані рішеннями загальних зборів учасників, за відсутності встановлених судами обставин укладення з ними трудових договорів (контрактів), що суперечить викладеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.
ІІ. Зміст окремої думки
19. З постановою Великої Палати Верховного Суду в частині вирішення питання юрисдикції спору та віднесення його до юрисдикції господарських судів не погоджуємося.
20. Вважаємо, що спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
21. По-перше, трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах і місцевими загальними судами.
22. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і роботодавцем, застосовується незалежно від форми трудового договору (частини перша і друга статті 221 КЗпП України).
23. Єдиний виняток - установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали (частина третя статті 221 КЗпП України, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України, частина третя статті 99 ЦК України).
24. Отже, юрисдикція розгляду трудових спорів місцевими загальними судами прямо визначена законом.
25. По-друге, відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
26. Текстуальний аналіз цієї норми права свідчить про те, що вона встановлює чіткі критерії для визначення господарської юрисдикції спору з корпоративним елементом.
27. Для визначення підсудності господарському суду необхідна сукупність усіх визначених критеріїв.
28. По-трете, спір має стосуватися корпоративних відносин у розумінні статті 167 ГК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин і звернення позивача до суду) та статті 96-1 ЦК України.
29. Корпоративними відносинами, у розумінні наведених норм права, є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
30. Права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства (частина перша статті 96-1 ЦК України).
31. По-п`яте, спір має бути між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув.
32. По-шосте, стаття 20 ГПК України містить певне обмеження - спір не має бути трудовим.
33. Жодному із цих трьох критеріїв спір у справі, яка переглядається, не відповідає.
34. За матеріалами справи ОСОБА_2 не є учасником (засновником, акціонером, пайовиком) Товариства, отже, будь-які корпоративні права в нього не виникали, не здійснювалися, не змінювалися і не припинялися.
35. Протокольним рішенням від 12 вересня 2005 року № 1 загальні збори учасників Товариства поклали обов`язки директора на ОСОБА_2 і надали йому право розпорядчого підпису на всіх господарських, фінансових, банківських документах ТОВ "МС 36", він перебував у штаті підприємства, йому нараховувалася заробітна плата, правовідносини між сторонами носили трудовий характер та ці обставини у справі сторонами не оспорювалися.
36. Отже, за будь-яким із трьох визначених пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України критеріїв справа не підлягає розгляду в суді господарської юрисдикції.
37. Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
38. Трудові правовідносини як вид договірних правовідносин засновані на угоді між працівником і роботодавцем про особисте виконання працівником за плату трудової функції (роботи з посади відповідно до штатного розкладу, професії, спеціальності з указівкою кваліфікації; конкретного виду роботи, яка доручається працівникові), а також на підпорядкуванні працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку при забезпеченні роботодавцем умов праці, передбачених трудовим законодавством та іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, трудовим договором з виконанням працівником певних визначених роботодавцем функціональних обов`язків.
39. Крім загальних ознак, специфічними ознаками трудового правовідношення є те, що воно виникає тільки з початком роботи за трудовим договором або контрактом; трудове правовідношення є індивідуальним і передбачає особисте виконання працівником своїх трудових функцій (прав та обов`язків); характеризується наявністю соціальних, передбачених трудовим законодавством, трудовим договором або контрактом гарантій; робота виконується за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою; працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку; працівник виконує міру праці за оплату, яка провадиться на підставах, визначених законодавством, локальним регулюванням і договором сторін.
40. Таким чином, між сторонами виникли саме трудові правовідносини.