Постанова
Іменем України
14 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 183/4367/21
провадження № 61-12986св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 про витребування грошових коштів, взятих на зберігання.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_3, який, будучи керівником, а фактично власником заснованого ним Сільського фермерського господарств "Урожайне" (далі - СФГ "Урожайне") у селі Знаменівка Новомосковського району Дніпропетровської області, накопичив значну кількість матеріальних цінностей, грошових коштів, нерухомого майна та техніки. Усі грошові кошти в іноземній та національній валютах зберігалися в належному ОСОБА_3 житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Про даний факт було відомо позивачці, її матері, батькові та його знайомій ОСОБА_2 .
ОСОБА_3, на день смерті, перебував у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені Мечникова, а тому за його будинком доглядала його знайома ОСОБА_2, яка працювала головним бухгалтером
у СФГ "Урожайне".
ОСОБА_2, перебуваючи на час смерті ОСОБА_3 в належному йому будинку й дізнавшись про смерть останнього, самовільно забрала усі його цінності і грошові кошти у гривні та доларах США, оскільки вважала, що вона має право на частку цих грошей, як його цивільна дружина в порядку спадкування.
Також позивачка вказувала, що зі слів ОСОБА_2, 26 грудня 2017 року остання, дізнавшись про смерть ОСОБА_3, маючи вільний доступ до будинку померлого, забрала на зберігання 100 000 доларів США.
30 грудня 2017 року ОСОБА_2, на вимогу позивачки, із взятих
100 000 доларів США повернула їй 60 000 доларів США, про що написала відповідну розписку. Стосовно решти належних ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 40 000 доларів США, ОСОБА_2 30 грудня 2017 року написала розписку, що вона бере ці грошові кошти на зберігання і зобов`язується повернути їх позивачці після отримання від неї договору дарування на квартиру АДРЕСА_2 .
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 19 листопада 2018 року у справі № 183/731/18, який залишений без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року,
у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1,
третя особа - приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Бака О. В., про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності, відмовив.
19 червня 2019 року ОСОБА_1, як єдина спадкоємиця за законом, отримала свідоцтво про право власності на спадкове майно. Таким чином, позивачка вважала себе спадкоємицею взятих на зберігання грошових коштів ОСОБА_2 й наполягала на тому, що вони належали ОСОБА_3 .
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд витребувати у ОСОБА_2 взяті на зберігання грошові кошти у сумі 40 000 доларів США, зобов`язавши їх передати позивачці у вказаному розмірі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 21 червня 2022 року (у складі судді Сороки О. В.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розписка, яку позивачка вважає договором зберігання, містить умову щодо укладення договору дарування квартири АДРЕСА_2, за виконання якої ОСОБА_2 зобов`язалася повернути кошти ОСОБА_1 . Проте, виконання вказаної умови договору сторонами не доведено, умови розписки
від 30 грудня 2017 року не містять необхідних даних, за якими можливо визначити ОСОБА_1 поклажодавцем або спадкоємицею майна (грошових коштів) поклажодавця, у зв`язку з чим підстав для задоволення позову немає.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 листопада 2022 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.
Витребував у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, взяті на зберігання, у розмірі 40 000 доларів США.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розпискою від 30 грудня 2017 року підтверджується факт взяття ОСОБА_2 на зберігання грошових коштів ОСОБА_3 у сумі 40 000 доларів США, а, отже, згідно з договором зберігання зберігач не має права здійснювати права власника стосовно речі та не може розпоряджатися нею, а має просто зберігати їх. ОСОБА_2 взяла на зберігання грошові кошти ОСОБА_3 у сумі
40 000 доларів США, при цьому, незважаючи на пред`явлену
ОСОБА_1 09 липня 2019 року вимогу про повернення коштів, взяті на зберігання кошти не повернула, а, отже, останні підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 як єдиної спадкоємиці
ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій грудні 2022 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка не мала ніякого відношення до спірних грошей, не була власницею цих грошових коштів, крім того, існування між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 правовідносин дають можливість застосування до них положень статті 936 ЦК України. ОСОБА_2 не мала наміру укладати договір зберігання, написанням розписки бажала настання інших наслідків, ніж ті, про які зазначала позивачка. Отже, відсутній висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У січні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною
і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що фактом підтвердження укладення договору зберігання є розписка від 30 грудня 2017 року, відповідно до умов якої ОСОБА_2 прийняла на зберігання грошові кошти ОСОБА_3 у сумі
40 000 доларів США та взяла на себе зобов`язання повернути ці кошти ОСОБА_1 після отримання від неї договору дарування на квартиру АДРЕСА_2 . Вказана розписка підписана обома сторонами (а. с. 19).
Факт підписання розписки від 30 грудня 2017 року про прийняття на зберігання грошових коштів ОСОБА_3 у сумі 40 000 доларів США,
ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні не заперечували.
Також суди встановили, що Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 19 листопада 2018 року у справі
№ 183/731/18, який залишений без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, у задоволенні позову
ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Бака О. В, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності, відмовив (а. с. 5-15, 17).
09 липня 2019 року ОСОБА_1 направила письмову вимогу
ОСОБА_2 про повернення їй грошових коштів ОСОБА_3 у сумі
40 000 доларів США як єдиній спадкоємиці, проте взяті на зберігання кошти відповідачка не повернула (а. с. 18).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша
статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, як на підставу своїх порушених прав, послалася на те, що ОСОБА_2 взяла на зберігання грошові кошти ОСОБА_3 у сумі 40 000 доларів США, при цьому, незважаючи на пред`явлену ОСОБА_1 09 липня 2019 року вимогу про повернення коштів, взяті на зберігання кошти не повернула, а отже останні підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 як єдиної спадкоємиці ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтями 526, 530, 610, 612 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).