Постанова
Іменем України
14 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 465/4873/20
провадження № 61-6627св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 червня 2022 року у складі судді Ванівського Ю. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 проживає у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1, загальною площею 41,5 кв. м. Вказана квартира належала позивачці на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори 13 червня 2002 за реєстровим номером 2-2378, зареєстрованого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 31 липня 2002 року.
Позивачка також вказувала, що відповідач ОСОБА_2 є колишнім чоловіком її дочки - ОСОБА_3, яка перебувала з ним у шлюбі
з 10 листопада 2001 року по 17 червня 2016 року, вони є батьками двох дітей. Син ОСОБА_4 проживає з відповідачем, а син ОСОБА_5 - із матір`ю.
На день укладення договору позивачці було понад 70 років, вона є людиною похилого віку, одинока, стосунки з дочкою були напружені, за станом здоров`я вона потребує постійного лікування, на що потрібні значні кошти, у зв`язку з чим вона уклала договір з відповідачем, вважаючи, що укладає договір довічного утримання, відповідно до умов якого вона передає у власність майно, а відповідач буде надавати їй щомісячну фінансову допомогу.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між нею та ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Рачинською І. Я., зареєстрований у реєстрі за № 9702; скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Франківський районний суд міста Львова своїм рішенням від 06 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Львівський апеляційний суд своєю постановою від 30 березня 2023 року рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 червня
2022 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачкою не доведено належними
та допустимими доказами, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу квартири волевиявлення ОСОБА_1 не відповідало внутрішній волі, та, підписуючи спірний договір, вважала, що укладає договір довічного утримання. Тому підстави для визнання недійсним спірного правочину відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявниця послалася на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначила, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц (провадження № 61-21008св18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18), від 27 березня
2019 року у справі № 546/1177/16-ц (провадження № 61-20853св18),
від 27 листопада 2019 року у справі № 161/17523/16-ц (провадження
№ 61-3916св20), від 19 травня 2021 року у справі № 718/955/20 (провадження № 61-383св21);
- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3
частини третьої статті 411 ЦПК України)
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 було заявлено клопотання про виклик та допит свідків, яке судом задоволено. Проте, свідки в судове засідання не викликалися, що є порушенням судами норм процесуального права.
Доводи інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи
на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними
і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що 18 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до умов якого ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_1 вказану квартиру, яка складається з двох житлових кімнат, має житлову площу 26,3 кв. м, загальну площу - 41,5 кв. м. Договір укладений в письмовій формі, нотаріально посвідчений.
Згідно з пунктом 2 договору купівлі-продажу продаж квартири вчиняється за ціною 208 633 грн. Ця сума повністю сплачена покупцем та отримана продавцем до моменту підписання цього договору. На момент укладення цього договору сторони не мають одна до одної претензій щодо проведення розрахунків.
У пункті 4 договору купівлі-продажу зазначено, що такий договір не укладається під впливом тяжкої обставини.
Відповідно до пункту 6 договору купівлі-продажу сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовані всі істотні умови, що стосуються
купівлі-продажу квартири.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 серпня 2020 року № 219333077 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу цієї квартири.
Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописки
від 03 серпня 2020 року № 68, ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі
АДРЕСА_1 . Також позивачка надала квитанції про сплату комунальних послуг за вказаною адресою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша
статті 13 ЦПК України).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, як на підставу захисту своїх порушених прав посилалась на те, що, підписуючи договір купівлі-продажу квартири вважала, що укладає договір довічного утримання, а тому спірний правочин має бути визнаний недійсним на підставі статті 229 ЦК України, оскільки вона помилилася щодо обставин, які мають істотне значення.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначив, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року
у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначила, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним та настання відповідних наслідків: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину, правоздатність сторін правочину, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).