Постанова
Іменем України
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 175/404/20
провадження № 61-2138св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Тетяна Сергіївна, служба у справах дітей Виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Саленко Олександр Миколайович, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2022 року у складі судді Бойко О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року
у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом
до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Т. С. (приватний нотаріус Батова Т. С.), служба у справах дітей Виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . У листопаді 2018 року чоловіку, з яким вона перебувала у фактичних шлюбних стосунках, було обрано запобіжний захід - тримання під вартою з альтернативою застави
в сумі 88 100 грн.
З метою отримання грошових коштів для сплати застави вона звернулася до ОСОБА_2, яка кошти надала, однак з метою забезпечення повернення боргу, попросила оформити договір купівлі-продажу належної ОСОБА_1 квартири. При цьому у разі повернення боргу ОСОБА_2 не заперечувала проти розірвання договору купівлі-продажу.
ОСОБА_1 стверджувала, що не маючи іншого виходу, погодилася
на пропозицію відповідача.
У січні 2019 року був оформлений договір купівлі-продажу квартири. Наприкінці 2019 року вона хотіла віддати ОСОБА_2 позичені кошти
та проценти за користування ними, проте ОСОБА_2 відмовилась від отримання грошей і розірвання договору купівлі-продажу.
Позивач вважає, що фактично договір купівлі-продажу квартири
не укладався, а укладався договір позики.
Посилаючись на викладене, просила суд визнати недійсним договір
купівлі-продажу квартири та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 06 квітня 2022 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Батовою Т. С., та зареєстрований в реєстрі за № 68. Скасовано запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2, на вказану квартиру шляхом скасування переходу права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що сторони умисно уклали оспорюваний правочин з метою приховання іншого, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Вважали, що позивач укладаючи оспорюваний правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. Крім того суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 змінивши зареєстроване місце проживання своєї дочки 2001 року народження, погіршила її житлові умови.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат
Саленко О. М., просить оскаржувані судові рішення скасувати.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16 лютого 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Саленко О. М. звернувся з касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У квітні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2023 рокусправу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19, у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2022 року у справі № 607/5148/20, від 03 жовтня
2018 року у справі № 206/4980/15, від 17 червня 2020 року у справі
№ 727/5978/14-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 545/619/18,
у постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі
№ 6-1026цс16, від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15, від 09 листопада 2016 року у справі
№ 6-930цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову, оскільки жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що між сторонами взагалі були будь-які домовленості щодо позики коштів не надано.
Помилковим є твердженнясуду апеляційної інстанції, що стороною відповідача не надано розписку про отримання позивачкою коштів в сумі 414 000 грн за договором купівлі-продажу квартири, оскільки цивільним законодавством не передбачено, що при укладанні договору
купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчується нотаріально, покупець має вимагати від продавця ще й розписку про отримання коштів.
При укладенні договору сторони узгодили істотні умови (предмет договору та ціну об`єкта нерухомості), договір підписаний сторонами у присутності нотаріуса, яка встановила особи сторін, перевірила їх дієздатність
та належність позивачці на праві власності відчужуваної квартири, волевиявлення учасників правочину було вільним.
Отримавши кошти у розмірі 414 000 грн за продану квартиру позивачка, могла оплатити суму застави з цих коштів або з інших.
Суди належним чином не дослідили докази позивачки та доводи відповідачки щодо того чи укладався між ними договір позики.
Позивачка, стверджуючи що намагалася повернути відповідачці кошти за договором позики, не надала жодного доказу на підтвердження цих обставин, на що суди не звернули уваги.
Безпідставним є висновок судів, що оспорюваним договором порушені права неповнолітньої дитини, оскільки діти не були зареєстровані
у квартирі, яка є предметом спору.
Порушивши процедуру дослідження й оцінки доказів, передбачену статтею 84 ЦПК України, суди помилково визнали встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив
Обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві власності належала квартира
АДРЕСА_1 .
У листопаді 2018 року громадянин ОСОБА_3, з яким ОСОБА_1 перебувала у фактичних шлюбних відносинах, притягався до кримінальної відповідальності та ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2018 року йому було визначено як альтернативний, запобіжний захід у виді застави у розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що відповідало 88 100 грн.
10 січня 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено
та посвідчено приватним нотаріусом Батовою Т. С. договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1,
за ціною 414 000 грн.
Суди вважали, що 10 січня 2019 року ОСОБА_2 надала у борг
ОСОБА_1 88 000 грн, які остання в той же день внесла в якості застави за ОСОБА_3
ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та перед оформленням договору купівлі-продажу зареєструвала свою дочку у домоволодінні на
АДРЕСА_2, де, як вважав районний суд, умови проживання були гірші ніж у спірній квартирі.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України,
частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до частин другої, третьої статті 202 ЦК України (тут і далі в редакції на час укладення спірного договору) правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6, частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної
особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати
у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі
№ 905/1227/17.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, посилаючись на статті 203, 215, 224, 229, 235 ЦК України, просила визнати недійсним договір
купівлі-продажу квартири, оскільки вона помилилась щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні договору купівлі-продажу, який було укладено, для приховання договору позики.
Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.