Постанова
Іменем України
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 462/6637/21
провадження № 61-3507св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Львівська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Юрчук Ірина Андріївна, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 червня 2022 року у складі судді Боровкова Д. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 січня 2023 рокуу складі колегії суддів: Копняк С. М., Ніткевича А. В., Матяш С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У вересні 2021 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Юрчук І. А., ОСОБА_2, ОСОБА_3, про витребування з чужого незаконного володіння нежитлового приміщення та скасування державної реєстрації права власності із припиненням права власності.
Позов мотивований тим, що право власності на спірне майно - нежитлові приміщення загальною площею 31,7 кв. м на АДРЕСА_1 було зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі рішення Залізничного районного суду міста Львова від 11 березня 2008 року у справі № 2-о-47 за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа - Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про встановлення факту володіння нежитловим приміщенням, яке в подальшому скасоване постановою Львівського апеляційного суду від 07 червня 2021 року за апеляційною скаргою Львівської міської ради.
Однак до скасування вказаного судового рішення спірне нежитлове приміщення неодноразово відчужувалось на підставі договорів купівлі-продажу, останнім покупцем за якими є відповідач ОСОБА_1 .
Позивач зазначав, що спірне нежитлове приміщення належить територіальній громаді міста Львова на праві комунальної власності на підставі рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів міста Львова від 10 березня 1987 року "Про затвердження реєстру житлових будинків", однак незаконно вибуло з володіння власника поза його волею, а тому підлягає витребуванню від ОСОБА_1 з припиненням її права власності на це приміщення.
Львівська міська рада просила:
витребувати з незаконного володіння відповідача на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 31,7 кв. м на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 22739788);
скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на вказані нежитлові приміщення з припиненням її права власності на ці приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 02 червня 2022 року позов Львівської міської ради задоволено частково. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 31,7 кв. м на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 22739788). У задоволенні інших вимог Львівської міської ради відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
спірне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 31,7 кв. м на АДРЕСА_1 вибуло з комунальної власності на підставі рішення Залізничного районного суду міста Львова від 11 березня 2008 року в справі № 2-о-47/2008, скасованого постановою Львівського апеляційного суду від 07 червня 2021 року, що свідчить про те, що спірне майно вибуло з володіння власника (територіальної громади міста Львова) поза його волею, що є підставою для задоволення позовної вимоги про витребування з чужого незаконного володіння нежитлового приміщення. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 02 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц і від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 та з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц;
суд не бере до уваги покликання представника відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, оскільки у вказаній справі були встановлені інші фактичні обставини, які не стосуються майна, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого;
суд відхилив посилання представника відповідача на те, що у випадку задоволення позову на відповідача, як на добросовісного власника буде покладений надмірний тягар. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Беручи до уваги, що спірні нежитлові приміщення були придбані ОСОБА_1 у ОСОБА_5, яка була залучена судом у справі третьою особою, а також те, що позивач не надала суду доказів, що після купівлі спірного приміщення вона вклала у нього додаткові матеріальні ресурси (провела ремонт, придбала меблі, тощо), суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися до суду з позов до ОСОБА_5 про стягнення з останньої коштів, які були сплачені при купівлі вказаних приміщень, а також, збитків, які відповідач зазнала у зв`язку із придбанням вказаного майна;
віндикація майна, його витребування в особи, яка порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства. Повернення територіальній громаді м. Львова приміщень, які вибули з власності поза її волею, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, статусом спірних приміщень, які, як убачається з матеріалів інвентаризаційної справи, були житловими, а доказів їх легітимного переведення у нежитлові матеріали справи не містять, а відтак, ці приміщення можуть бути використанні для проживання незахищених верст населення, зокрема, переселенців та біженців. Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності прийшов до висновку, що позовна вимога про витребування з чужого незаконного володіння нежитлового приміщення є підставною та підлягає задоволенню;
у задоволені позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності із припинення права власності слід відмовити, оскільки позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 у справі № 466/8649/16-ц).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 червня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
за змістом статті 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 11 червня 2014 року у справі №6-52цс14 та від 24 червня 2015 року у справі №6-535цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц. Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування означає, що власник волю на відчуження не виявляв;
урахувавши, що спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності на підставі рішення Залізничного районного суду міста Львова від 11 березня 2008 року у справі № 2-о-47/2008, в подальшому скасованого постановою Львівського апеляційного суду від 07 червня 2021 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірне майно вибуло з володіння власника (територіальної громади міста Львова) поза його волею, що є підставою для витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння відповідачки ОСОБА_1 .
Аргументи учасників
У березні 2023 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що:
прийнявши рішення про витребування спріного приміщення на АДРЕСА_1 у добросовісного набувача ОСОБА_1 без будь-якої компенсації, суд першої інстанції виправив свою помилку шляхом повернення його Львівській міській раді, однак за рахунок порушення права власності ОСОБА_1, що не відповідає статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод та статті 41 Конституції України. Такий висновок судів покладає на ОСОБА_1, як добросовісного набувача, індивідуальний та надмірний тягар щодо пошуку способу компенсації своїх збитків. Суди позбавили ОСОБА_1 майна та коштів, за які вона придбала спірні приміщення. Відповідачка позбавлена будь-яких гарантій, навіть у випадку ухвалення в майбутньому позитивного рішення про стягнення збитків із ОСОБА_3 ;
висновок судів про можливість відповідачки звернутися з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів, які були сплачені при купівлі вказаних приміщень, а також, збитків, які відповідач зазнала у зв`язку із придбанням вказаного майна, суперечить висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, про те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв ʼязку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місиевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати,збитки, завдані таким відчуженням. А тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у добросовісних набувачів, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод;
у спірних правовідносинах підставою державної реєстрації права власності на нерухоме майно було рішення суду щодо речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції на момент первинної реєстрації права власності). У пункті 46.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) вказано, що "відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (п. 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. З огляду на приписи частини п`ятої статті 12 ЦК України, добросовісність набувача майна презюмується. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним потрібне встановлення наміру чи грубої необережності, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача (постанова Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 911/3312/17). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17). На момент придбання ОСОБА_1 спірного нежитлового приміщення (2011 рік) рішення суду на підставі якого було зареєстроване право власності, вступило в законну силу і не було скасоване, законність такого рішення не могла бути поставлена під сумнів, оскільки, воно набуло юридичної сили більш ніж три роки тому. Відповідачка не могла і повинна була знати, що таке рішення прийняте з порушенням закону і в майбутньому може бути скасованим;
спірне приміщення вибуло з володіння позивача внаслідок помилки та незаконного рішення органу судової влади, як органу державної влади. При цьому ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії"). Відповідачка позбавлена права власності на приміщення без компенсації, вона не може розраховувати на отримання іншого приміщення від держави. Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Відповідачка не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено в зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. За таких обставин, порушується "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав відповідачки щодо права на мирне володіння майном.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині задоволених позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння нежитлового приміщення. У частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності із припинення права власності судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.
У квітні 2023 року Львівська міська рада надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржені рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Відзив мотивований тим, що спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності на підставі рішення Залізничного районного суду міста Львова від 11 березня 2018 року у справі № 2-о-47/2008, скасованого постановою Львівського апеляційного суду від 07 червня 2021 року, вибуло з володіння власника (територіальної громади міста Львова) поза його волею, що є підставою для задоволення позовної вимоги про витребування з чужого незаконного володіння нежитлового приміщення. Віндикація майна, його витребування в особи, яка порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства. Повернення територіальній громаді міста Львова приміщень, які вибули з власності поза її волі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 911/3312/17, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15-ц, та не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів міста Львова від 10 березня 1987 року "Про затвердження реєстру житлових будинків" житловий будинок АДРЕСА_2 (з 1991 року найменування АДРЕСА_3 був включений у реєстр житлових будинків, які знаходяться на балансі місцевих рад по Залізничному району міста Львова.
Вказане рішення міститься і в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок.
Будинок за адресою: АДРЕСА_1, належав до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів.
З матеріалів інвентаризаційної справи на житловий будинок на АДРЕСА_1 встановлено, що первинно приміщення загальною площею 31,7 кв. м, розташоване у півпідвалі зазначеного будинку, було житловим.
У матеріалах інвентаризаційної справи міститься лист Львівського КП "Граніт", на балансі якого перебував вказаний будинок, від 07 травня 2007 року № 2/78, скерований на ім`я директора Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", в якому підприємство просило виготовити технічну документацію на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 колишньої квартири АДРЕСА_4, оплата за рахунок ОСОБА_2 .
Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи нежитлове приміщення загальною площею 31,2 кв. м, яке розташоване в півпідвалі будинку на АДРЕСА_1, з комунальної власності не вилучалося, його приватизація не здійснювалася.
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 11 березня 2008 року у справі № 2-о-47/2008 за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа - Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", встановлено факт володіння ОСОБА_2 на праві приватної власності нежитловим приміщенням загальною площею 31,2 кв. м, яке розташоване у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно 01 квітня 2008 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на нежитлові приміщення загальною площею 31,2 кв. м на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 22739788). Підставою виникнення права власності на вказане нерухоме майно зазначено рішення Залізничного районного суду міста Львова від 11 березня 2008 року.
Відповідно до матеріалів реєстраційної справи на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 у місті 03 квітня 2008 року ОСОБА_2 відчужила спірні нежитлові приміщення ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Матвіїв Л. І., зареєстрованого в реєстрі за № 1470.
06 серпня 2008 року ОСОБА_6 продав спірне нежитлове приміщення ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Андріїв М. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1297.
За наслідками проведеного 21 травня 2009 року обстеження спірного приміщення його площа змінилась: з 31,2 кв. м на 31,7 кв. м, що відображено у витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 22808808 від 22 травня 2009 року.
ОСОБА_7 продав спірне нежитлове приміщення ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29 липня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1252, а ОСОБА_3 продала спірне нежитлове приміщення ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20 травня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юрчук М. І., зареєстрованого в реєстрі за № 85.
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно 16 листопада 2011 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на нежитлові приміщення загальною площею 31,7 кв. м на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 22739788).
За апеляційною скаргою Львівської міської ради у справі № 2-о-47/2008, постановою Львівського апеляційного суду від 07 червня 2021 року скасовано рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 березня 2008 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволені заяви ОСОБА_2 про встановлення факту володіння нежитловим приміщенням відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження