Постанова
Іменем України
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 757/5305/13-ц
провадження № 61-17859св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка є правонаступником ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_4, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, державний нотаріус Шостої київської державної нотаріальної контори Груша Олена В`ячеславівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2013 році ОСОБА_2, правонаступником якого є ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, державний нотаріус Шостої київської державної нотаріальної контори Груша О. В., про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності.
Позов мотивований тим, що йому та його дружині - ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності належала квартира АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. У віці 97 років він залишився одиноким, близьких та рідних людей, на підтримку і допомогу яких міг би розраховувати, не має. Після смерті дружини пережив важку психологічну травму, стан здоров`я погіршився, без сторонньої допомоги не має фізичної можливості навіть вийти із квартири. Єдиним засобом для існування була невелика пенсія, розмір якої унеможливлював забезпечити хоча б задовільний рівень проживання. Через два з половиною місяці після смерті дружини, ОСОБА_3, яка тривалий час була його сусідкою та після смерті ОСОБА_5 піклувалась про нього, запропонувала йому укласти з нею договір довічного утримання. Запевняла, що після укладення такого договору вона кожний день буде приїжджати до нього, піклуватися та матеріально забезпечувати.
03 грудня 2010 року між ним та відповідачем укладено договір довічного утримання, однак одразу ж після укладення такого правочину ОСОБА_3 не виконувала належним чином покладених на неї зобов`язань. Зокрема, всупереч вимог пункту 2.1 договору не надавала щомісячне грошове забезпечення, розмір якого становить 1 000 грн, а навпаки повідомила його про необхідність давати їй по 100 грн, у подальшому - по 200 грн, для придбання продуктів харчування. У період з 03 грудня 2010 року по лютий 2013 року він надав відповідачу близько 14 000 грн. Крім того, ОСОБА_3 запропонувала покласти належні йому заощадження у розмірі 3 000 доларів США на депозитний рахунок банку для отримання відсотків. Проте лише декілька місяців вона віддавала йому відсотки за депозитом у розмірі 80 грн, а на прохання повернути належні йому грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США не відреагувала. Житлово-комунальні послуги він теж був вимушений сплачувати самостійно, що також суперечить умовам договору довічного утримання від 03 грудня 2010 року. Він змушений був самостійно прати, мити посуд, прибирати в квартирі, незважаючи на те, що стан здоров`я та вади зору не дозволяли йому вирішувати усі побутові проблеми якісно та належним чином. Він декілька разів повідомляв відповідача, що його не влаштовує таке ставлення. Однак, його спроби не призвели до позитивних результатів. Тому відповідач скориставшись його безпорадним психологічним та фізичним станом, а також його довірою, уклавши в 2010 році договір довічного утримання, наприкінці лютого 2013 року фактично перестала виконувати свої обов`язки визначені умовами договору.
З урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд розірвати договір довічного утримання від 03 грудня 2010 року, укладений між ним та відповідачем, припинити право власності ОСОБА_3 на частину квартири АДРЕСА_1, відновити його право власності на частину вказаної квартири та зобов`язати Шосту київську державну нотаріальну контору зняти заборону щодо відчуження спірної квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.
У 2018 році ОСОБА_1, як правонаступник ОСОБА_2, звернулася до суду першої інстанції із заявою про уточнення позовної заяви, в якому просила:
розірвати договір довічного утримання (догляду) від 03 грудня 2010 року, посвідченого та зареєстрованого в реєстрі за № 11-12338 державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Грушею О. В.;
визнати за ОСОБА_1, як процесуальним правонаступником та спадкоємцем ОСОБА_2, права власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року позов ОСОБА_1, яка є правонаступником ОСОБА_2, залишено без задоволення.
Рішення суду мотивовано тим, що проаналізувавши умови п. 2 договору довічного утримання, де сторони чітко погодили спосіб грошового утримання ОСОБА_2, дослідивши докази, надані сторонами, суд встановив, що відсутні підстави стверджувати про невиконання умов договору, що підтверджується квитанціями про купівлю продуктів, товарів загального вжитку, будівельних матеріалів та побутової техніки наданими відповідачем (том І а. с. 87-141), довідкою щодо відсутності заборгованості по квартплаті та комунальним послугам (том І а. с. 142), особистими розписками ОСОБА_2, який підтвердив виконання умов договору в частині грошового утримання (том І а. с. 143-144). На підставі показань свідків під час розгляду справи судом не встановлено, що мало місце не виконання відповідачем умов договору в частині догляду за відповідачем, а тому відсутні підстави стверджувати про неналежне виконання обов`язків, визначених договором.
Зважаючи на те, що суду було надано достатні докази на підтвердження перерахування ОСОБА_3 коштів у порядку, визначеному договором довічного утримання, а також щодо здійснення нею належного догляду за позивачем, відсутні підстави вважати доведеним факт невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, що є підставою для розірвання договору довічного утримання як то передбачено статтею 755 ЦК України. Пояснення свідків в частині, яка не стосується предмету спору, не приймаються та приходить до переконання, що вимоги позову задоволенню не підлягають з огляду на те, що відсутні будь-які докази того, що відповідач не виконувала взяті на себе обов`язки, які передбачені договором довічного утримання, укладеним з позивачем за його життя.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 03 грудня 2010 року, посвідчений державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Грушею О. В. та зареєстрований в реєстрі за №11-12338.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір довічного утримання передбачає не лише здійснення матеріального забезпечення, а й догляду за особою, яка його потребує. Окремими п. 2.1 та п. 2.2 договору встановлено, що загальна сума щомісячних матеріальних зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 складала суму розміром у 2 000 грн. З урахуванням доказів наданих сторонами, колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 не довела належне надання нею матеріальної допомоги в рахунок виконання умов договору, що підтверджується відсутністю таких доказів у матеріалах справи, беручи до уваги розписки ОСОБА_2 . Остання за календарним часом розписка за підписом ОСОБА_2 про виконання умов договору датована 23 липня 2012 року, тоді як з позовом він звернувся у березні 2013 року. Докази надані на підтвердження здійснення відповідачем грошового переказу на суму 1 000 грн теж не свідчать про належне виконання умова договору, оскільки перерахування коштів здійснено після звернення до суду з цим позовом. Тому суд першої інстанції поклав в обґрунтування рішення докази поза межами періоду часу, який відноситься до предмету доказування, тоді як належні та допустимі докази виконання договору протягом восьми місяців, що передували зверненню з позовом ОСОБА_2, у матеріалах справи відсутні.
Апеляційний суд зазначив про помилковість прийняття судом першої інстанції як доказу на підтвердження відсутності заборгованості по комунальним платежам довідки Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва Липкижитлосервіс від 28 травня 2013 року № 320, оскільки така довідка видана після звернення ОСОБА_2 з позовом та не підтверджує своєчасність внесення коштів ОСОБА_3 за надані послуги, відсутність заборгованості з моменту укладення договору довічного утримання, а лише констатує факт відсутності боргу після звернення з позовом. Суд першої інстанції не проаналізував вказану довідку в сукупності з іншими матеріалами справи, зокрема, рахунком за електроенергію від 20 травня 2013 року № 1719225 та загальною карткою із випискою з особового рахунку щодо використання ОСОБА_2 електроенергії від ПАТ "Київенерго", з яких вбачається, що у період з січня 2010 року по травень 2013 року кошти за електроенергію не сплачувались. Тому слід дійти висновків щодо порушення умов договору довічного утримання допущених відповідачем і в частині оплати комунальних платежів, про що також зазначалось в позові ОСОБА_2 .
Досліджуючи докази щодо придбання відповідачем продуктів харчування, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не надав належної оцінки змісту квитанцій (чеків) про купівлю продуктів, які надала відповідач на підтвердження виконання умов за договором довічного утримання. Так серед наданих чеків частина з них датою, що передувала укладенню оспорюваного договору, в окремих чеках відрізано дату придбання або ж перелік придбаного товару. При цьому зміст та перелік частини придбаних товарів є суперечливим та не свідчить про здійснення утримання та придбання продуктів харчування для ОСОБА_2 . Оскільки вказані докази є спірними, апеляційний суд у зв`язку зі смертю позивача вказує на неможливість пересвідчитись у їх достовірності. Щодо придбання будівельних матеріалів, сторонами визнано і є беззаперечним фактом те, що ремонт у квартирі ОСОБА_2 за його життя до моменту звернення з позовом про розірвання договору довічного утримання (догляду) до суду відповідачем зроблено не було.
З урахуванням підстав позову, знайшли своє підтвердження обставини, вказані ОСОБА_2 про невиконання набувачем зобов`язань за умовами договору довічного утримання протягом 8-ми місяців до пред`явлення позову до суду, а саме у період з вересня 2012 року по березень 2013 року.
Оскільки позов про розірвання договору довічного утримання пред`явлено за життя відчужувача, факт його смерті до вирішення справи судом допускає правонаступництво у спірних правовідносинах, тому оспорюваний договір довічного утримання може бути розірвано, зважаючи на доведеність обставин неналежного виконання набувачем умов п.п. 2.1 та 2.2 договору.
Разом з тим підстав для застосування наслідків розірвання договору довічного утримання, передбачених частиною першою статті 756 ЦК України, щодо правонаступника ОСОБА_1 немає, як і підстав повернення права власності на частину квартири за ОСОБА_2 внаслідок його смерті. При цьому правонаступник відчужувача не позбавлений права набути вказане нерухоме майно у власність у порядку спадкування в позасудовому порядку або у судовому порядку, якщо судом буде встановлено у нього таке право. Припинення права власності ОСОБА_3 як набувача за договором довічного утримання внаслідок прийняття судом рішення про розірвання цього договору, не потребує окремого рішення суду. Вимога щодо зобов`язання нотаріальної контори зняти заборону на відчуження квартири підлягає розгляду в порядку скасування забезпечення позову, а тому задоволенню як позовна вимога також не підлягає.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2021 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову апеляційного та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що 12 березня 2013 року ОСОБА_2 видав довіреність на ім`я ОСОБА_1 (онука ОСОБА_2 ) та її чоловіка ОСОБА_6, якою уповноважив їх вести справи та представляти його інтереси, в тому числі і у судових справах про визнання недійсними договорів. Наступного дня ОСОБА_2 подав два позови, а саме: про визнання за ним обов`язкової частки в спадковому майні, що належало його дружині, яка заповідала належну їй частку квартири ОСОБА_3, а також про розірвання договору довічного утримання. Наведене свідчить про те, що ОСОБА_1 мала особисту зацікавленість у позитивних для неї результатах розгляду цієї справи, ураховуючи наявність складеного ОСОБА_2 за життя заповіту на її ім`я. Крім того, довіреностями було уповноважено ОСОБА_1 та ОСОБА_6 сплачувати необхідні платежі, в тому числі й за комунальні послуги, тоді як вказаний обов`язок покладено на ОСОБА_3 умовами договору довічного утримання. Наведене свідчить про односторонню відмову ОСОБА_2 від послуг, що надавались йому за оспорюваним договором. Перебуваючи під впливом своєї онуки та її чоловіка, ОСОБА_2 припинив взагалі з нею спілкування та обмежив їй доступ до квартири, що позбавляло її можливості сплачувати за житлово-комунальні послуги.
Докази на підтвердження неналежного виконання зобов`язань в частині самостійної сплати ОСОБА_2 житлово-комунальних послуг були штучно створені, оскільки були сплачені на наступний день після подання позову у цій справі. До позову не було додано доказів щодо наявності заборгованості за електроенергією, які були надані саме ОСОБА_1 у серпні 2017 року та за своїм змістом є окремою позовною заявою, оскільки змінюють підстави позову.
Апеляційний суд не дослідив зміст розписок ОСОБА_2 про належне виконання ОСОБА_3 своїх обов`язків, оскільки вони охоплюють період з грудня 2010 року по листопад 2012 року включно. При цьому, наприкінці 2012 року ОСОБА_2 вже перебував під впливом своєї онуки. Не досліджено судом й докази щодо надання ОСОБА_2 медичної допомоги та забезпечення, що підтверджується медичною документацією, виписками з історії хвороби, а також докази постійного спілкування тощо. Поза увагою апеляційного суду залишились й пояснення свідків, які повністю спростовують обставини, наведені в позові. Апеляційний суд не надав належної оцінки змісту квитанцій та не врахував, що договір довічного утримання взагалі не містив умови щодо обов`язку купувати продукти харчування, вона робила це за власним бажанням. Сторони передбачили договором лише надання матеріального забезпечення у розмірі 1 000 грн на місяць, яке не обмежується лише грошовими виплатами.
Вважає, що апеляційний суд підійшов до розгляду справи формально, провів її розгляд поверхнево та однобічно, необґрунтовано надав перевагу доказам та доводам ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі №766/22622/18-ц, від 09 березня 2021 року у справі №206/3112/18, від 26 серпня 2021 року у справі № 521/17385/17, від 19 червня 2019 року у справі № 759/501/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19, від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 09 грудня 2020 року № 199/3846/19, від 28 жовтня 2019 року у справі № 536/2258/17 та у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року без змін.
Відзив мотивовано тим, що обставини, факти та аргументи, викладені в касаційній скарзі, є аналогічним тим, що були викладені у відзиві на апеляційну скаргу, тому суд апеляційної інстанції їх врахував. Відповідач довільно трактує умови договору довічного утримання, оскільки окремими пунктами договору (п.п. 2.1, 2.2) встановлено, що загальна сума щомісячних матеріальних зобов`язань складає 2 000 грн. Грошові перекази у розмірі 1 000 грн ОСОБА_3 здійснювала протягом дев`яти місяців після звернення ОСОБА_2 з позовом про розірвання договору, однак останній їх не отримував. За таких обставин надані докази про здійснення грошових переказів після подання вказаного позову не підтверджують належне виконання договору у період, що передував подачі позову. Докази, які ставить під сумнів ОСОБА_3, вона не спростовувала під час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Докази, які відповідач вважає неврахованими, апеляційний суд врахував та надав їм оцінку, зокрема й довідці про відсутність заборгованості по квартплаті, комунальним послугам та газопостачанню від 28 травня 2013 року, оскільки видана вже після того, як ОСОБА_2 самостійно оплатив всі рахунки. Апеляційний суд надав належну оцінку чекам, наданих на підтвердження придбання продуктів харчування, оскільки у переліку придбаних товарів присутні товари, які мають інше призначення (для жінок, дітей тощо). Тому вказана у касаційній скарзі практика Верховного Суду не спростовує висновків апеляційного суду, а навпаки свідчить про законність та обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року відмовлено, відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі Верховного Суду зазначено, що підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник указує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, не надав їм належної правової оцінки та встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині задоволення позову ОСОБА_1, яка є правонаступником ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання (догляду). В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 03 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Груша О.В., зареєстрований в реєстрі за № 11-12337.
За умовами договору позивач передав у власність належну йому на праві власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, взамін чого відповідач зобов`язалася повністю утримувати позивача, надавати йому матеріальне забезпечення (сплачувати комунальні платежі, електроенергію, телефон), догляд та необхідну допомогу, медичну допомогу та сплачувати ліки, а також забезпечити його довічне проживання в указаній квартирі. Вартість забезпечення, догляду та необхідної допомоги визначається сторонами у розмірі 1 000 грн в місяць.
Пунктом 2.1. договору довічного утримання передбачено, що матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись ОСОБА_2, оцінюється сторонами в сумі 1 000 грн.
Пунктом 2.2 договору встановлено, що ОСОБА_3 зобов`язується повністю утримувати ОСОБА_2, надавати йому матеріальне забезпечення, (сплачувати комунальні платежі, електроенергію, телефон), догляд та необхідну допомогу, медичну допомогу та сплачувати ліки, а також забезпечити його довічне проживання у вказаній квартирі. Вартість забезпечення, догляду та необхідної допомоги визначається сторонами в розмірі 1 000 грн в місяць.
Пунктом 4.2 договору встановлено, що вказаний договір може бути розірваний за згодою сторін, а випадку невиконання його умов і відмови від добровільного розірвання однієї із сторін ? у судовому порядку.
Згідно довідки Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Липкижитлосервіс" № 320 від 28 травня 2013 року за адресою: АДРЕСА_1, станом на 01 червня 2013 року заборгованість по квартплаті та комунальним послугам, в тому числі по газопостачанню, відсутня (а.с.142, т.1);
Відповідно до рахунку за електроенергію від 20 травня 2013 року № 1719225 та загальною карткою із випискою з особового рахунку щодо використання ОСОБА_2 електроенергії, з січня 2010 року по травень 2013 року, за спожиту ОСОБА_2 електроенергію не сплачувались кошти (а. с. 74-75, 76, т. 1);