Постанова
Іменем України
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 757/33742/19
провадження № 61-3730св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2,
треті особи: Управління з питань захисту прав дітей міської ради міста Кропивницького, орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації,
розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Шкоріна О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа ? Управління з питань захисту прав дітей міської ради міста Кропивницького, про визначення місця проживання дитини.
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог та просила:
визначити місце проживання малолітнього сина ? ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею, як матір`ю,
відібрати дитину від батька без позбавлення його батьківських прав.
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа ? Орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.
Позов мотивований тим, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2019 року шлюб між ним та ОСОБА_1 розірвано. 07 серпня 2019 року відбулось засідання в Управлінні з питань захисту прав дітей міської ради міста Кропивницького з питання надання висновку про визначення місця проживання дитини, на якому відповідач повідомила, що буде проживати з сином у м. Києві, хоча до цього заявляла, що вони проживатимуть у м. Кропивницькому. Зазначав, що не заперечував проти проживання ОСОБА_3 разом з ОСОБА_1 на території України, однак 10 серпня 2019 року відповідач повідомила його, що виїжджає з сином на проживання до Австрії, де син і навчатиметься. З наведеним він категорично не погоджується, оскільки це суперечить інтересам дитини, син повідомляв батьку особисто про небажання жити в Австрії, а також дитина має прихильність до батька, бажає постійно проводити з ним час. Вказував, що він належним чином виконує батьківські обов`язки, у тому числі належним чином піклується про сина з самого дитинства: займається його вихованням та матеріальним забезпеченням. Має стабільний високий дохід, у зв`язку з чим повною мірою забезпечує всі потреби сім`ї, його зайнятість дозволяє йому повноцінно займатися вихованням сина та його дозвіллям, чого, на його думку, мати забезпечити не в змозі. Матеріальні умови та інші ним створені умови є належними для проживання, виховання та утримання дитини і забезпечують якнайкращі інтереси для проживання малолітньої дитини з батьком.
ОСОБА_2 просив визначити місце проживання малолітнього сина ? ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом визначення місця та часу спілкування дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею до винесення судом рішення, а саме: щотижня у будні дні з 10:00 кожної середи до 10:00 кожної суботи; щомісяця у вихідні дні з 10:00 кожної першої суботи до 20:00 кожної першої неділі та з 10:00 кожної третьої суботи до 20:00 кожної третьої неділі та, коли випадає, з 10:00 кожної п`ятої суботи до 20:00 кожної п`ятої неділі; зобов`язати ОСОБА_2 передавати малолітнього ОСОБА_3 матері за місцем її проживання згідно з визначеним судом часом спілкування.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами у справі вбачається спір про право, а суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19). Судом встановлено і сторонами визнається, що фактично та постійно (більше ніж 2,5 роки) малолітній син ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_2 . Внаслідок тривалого часу постійного проживання сина з батьком, дитина має з батьком тісний контакт. Обставин, які б свідчили про аморальну або неналежну поведінку батька по відношенню до сина, що може зашкодити розвиткові дитини, судом не встановлено. Створеними батьком умовами проживання забезпечено якнайкращі інтереси малолітньої дитини відповідно до її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі саме за місцем проживання батька дитини, зміна якого, на переконання суду, негативно вплине на малолітню дитину. Проживання дитини з батьком відповідатиме й такій ознаці інтересу дитини, як збереження її зв`язку із сім`єю. Крім того, суд врахував думку дитини, яка на момент розгляду справи досягла 10 років, та висловила бажання проживати разом зі своїм батьком.
При розгляді спору щодо місця проживання дитини суд насамперед виходить з інтересів самої малолітньої дитини, її віку, враховуючи при цьому його сталі соціальні/родинні зв`язки, місце дошкільного/шкільного навчання, що охоплюють територію його місця мешкання, усталений тривалий побут за місцем проживання батька, позитивний психологічний стан дитини, що підтверджується наданими батьком дитини висновками психологів за період з лютого 2020 року по теперішній час, тобто, час, коли матір дитини не проживає з дитиною, із яких вбачається, що дитина має прив`язаність до батька, позитивний контакт з ним. Визначення місця проживання з батьком жодним чином не лише не порушить її права, а забезпечить її інтереси, адже за місцем його проживання дитина має належний рівень життя, необхідний для їх фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Доводи позивача за первісним позовом (матері дитини) про те, що батько дитини не належним чином виконує батьківські обов`язки щодо участі у вихованні дитини не знайшли свого підтвердження.
За таких обставин, зважаючи на інтереси дитини та її прихильність до батька, особу матері, з якою на даний час дитина не бажає зустрічатися, численні висновки психологів/експертів за результатами психологодіагностичного обстеження дитини щодо доцільності проживання дитини з батьком, висновки органів опіки та піклування, суд дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки виконання рішення з визначенням місця проживання дітей з матір`ю призведуть до зміни місця проживання ОСОБА_3, порушення усталеного способу життя, навчання, розвитку, що потягне невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дитину з важкопрогнозованими негативними наслідками та суперечитиме її інтересам.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за умов, які мають місце в цій справі, а саме: соціалізацію малолітньої дитини та її інтеграцію в умови проживання з батьком за такий тривалий час - більше ніж два з половиною роки, в найкращих інтересах дитини буде подальше проживання з батьком, а тому її повернення до матері у спосіб визначення місця проживання з позивачем за первісним позовом суперечитиме інтересам малолітнього сина сторін. На підставі внутрішнього переконання, яке ґрунтується на оцінці всіх обставин в їх сукупності при вирішенні в цій справі долі дитини, врахувавши інтереси малолітнього ОСОБА_4, його права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки це відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо безпідставного не закриття провадження у справі через відмову від позову та відсутність спору між батьками, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що заяву про відмову від позову ОСОБА_1 не подавала, а подані нею пояснення до судових дебатів (а. с. 145, т. 10), в яких позивач за первісним позовом просить задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2, не є заявою про відмову від позову, а тому суд вірно вважав її як визнання позову, що відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України є підставою для задоволення позову, за умови, що суд приходить до висновку, що таке визнання не порушує прав інших осіб. За сукупністю встановлених судом обставин висновок суду про те, що внаслідок задоволення зустрічного позову не будуть порушуватися права неповнолітньої дитини, є вірним. Твердохліб ОСОБА_5 та ОСОБА_2 від позовів не відмовлялись, спір між сторонами про визначення місця проживання дитини існував, як на час подачі основного та зустрічного позову так і до вирішення його по суті. За змістом вказаних пояснень ОСОБА_1 вона переконана у тому, що в найкращих інтересах дитини було б визначити місце проживання дитини з нею, але враховуючи думку дитини, тривалий час її проживання з батьком через неправомірну поведінку ОСОБА_2 в 2020 році щодо зміни місця проживання дитини, та з метою не травмування психіки дитини у подальшому, просила суд задовольнити зустрічний позов. Тобто, з матеріалів справи вбачається, що спір існував і правові підстави для закриття провадження у справі були відсутні.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо недоведеності, що визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме її найкращим інтересам, надання не вірної оцінки поясненням дитини, які дитина давала дистанційно, перебуваючи під тиском батька, який знаходився в кімнаті з дитиною, оскільки вважає, що дитина висловивши бажання проживати з батьком, висловила свою дійсну волю. На час опитування думки дитини хлопчику вже виповнилось 10 років і він два роки проживав з батьком, відповідно логічно, що за цей час дитина звикла до нового способу життя, свого оточення, ще більше зблизилась з батьком, який приділяє дитині достатньо уваги, і дитина не бажає змінювати свій звичний спосіб життя. Доводи про здійснення тиску на дитину з боку батька, який нібито стояв за спиною, є недоведеним припущенням.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що батько на початку 2020 року протиправно змінив місце проживання дитини, в подальшому не виконував ухвали суду про забезпечення позову та перешкоджав спілкуванню сина з матір`ю, що в результаті і стало причиною зміни сталого середовища дитини та її не бажання повертатись до матері, колегія суддів не приймає, враховуючи найкращі інтереси дитини, які також розуміє і мати, яка проявивши мудрість, розуміючи, що повернення дитини до неї за рішенням суду на даний час буде додатковою психологічною травмою для дитини, просила суд в судових дебатах задовольнити позов батька. Разом з тим, колегія суддів погоджується, що повний та тривалий розрив контактів дитини з матір`ю також може негативно вплинути на психологічний стан дитини та формування її як особистості в дорослому житті. При цьому, усунення такого негативного явища, можливе в спосіб визначення порядку участі матері у вихованні сина, що не є предметом даного судового розгляду.
Аргументи учасників справи
26 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що вона особисто в суді першої інстанції повідомила, що не підтримує свій позов та визнає позов ОСОБА_2, а відповідно у суду була можливість роз`яснити всі її права та з`ясувати її волю, або попросити її окрім письмових пояснень до судових дебатів подати ще і іншу заяву. Всупереч вимог частини третьої статті 206 ЦПК України суд не закрив провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову.
Апеляційний суд, не зважаючи на її позицію щодо відмови від позову, вдався до надмірного формалізму та перевірки дотримання судом першої інстанції норм процесуального права. При цьому чинним законодавством не встановлено яка саме заява, її зміст та вимоги має бути подана до суду на підставі статті 206 ЦПК України.
Причиною того, що з 18 лютого 2020 року дитина почала проживати з батьком стала самовільна та різка зміна батьком місця проживання дитини, про що суд апеляційної інстанції не зазначає, хоча вона звертала на це увагу в апеляційній скарзі, оскільки суд першої інстанції проігнорував зазначений факт. Батько на початку 2020 року, скориставшись незаконним паспортом, протиправно змінив місце проживання дитини, у подальшому не виконував ухвалу суд про забезпечення позову та перешкоджав їй у спілкуванні з сином. Суд апеляційної інстанції проявив необ`єктивність та однобокість, не встановив за яких обставин дитина стала проживати з батьком. Крім того, суд не поставився критично до того, що дитина не має усталеного та спокійного способу життя, бо її місце проживання постійно змінюється (встановлено місце проживання у трьох населених пунктах). Постійна зміна місця проживання аж ніяк не відповідає інтересам дитини, бо дитина в постійному стресі, весь час вимушена адаптуватись. Крім того дитина втратила контакт з рідними сестрами, бабусею та дідусем, однокласниками та друзями.
Суди проігнорували, що 16 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що не заперечує та визнає позовні вимоги в частині визначення місця проживання малолітнього сина з матір`ю. Відтак 29 жовтня 2018 року розгляд справи міг бути завершений, а дитина б і надалі проживала з матір`ю.
Щодо заслуховування думки дитини, то обрання дати саме 17 листопада 2022 року це не випадковість. Як вже зазначалось, позов був поданий у липні 2019 року. При цьому, важливо, що розгляд справи навмисно затягувався, у зв`язку з чим через свавільне ведення судового процесу судді ОСОБА_6 неодноразово заявлялись відводи. Весь цей час дитина відвідувала психологів, які дуже плідно працювали над тим, щоб дитина навіть не сумнівалась, що вона бажає проживати з батьком. Під час опитування дитини очевидним є те, що хтось стояв над дитиною, оскільки вона весь час дивилась у верхній лівий кут. А її слова збігалися з висловами батька, а це говорить про необ`єктивність та про те, що дитина не досягла психологічного дозрівання в рамках усвідомлення того, які питання ОСОБА_4 задавали і як це може відобразитись на подальшому його житті. Під час заслуховування думки дитини в залі судових засідань перебувала психолог ОСОБА_7, якою був складений висновок експерта №764 за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 15 грудня 2022 року, в якому зазначено, що під час заслуховування думки дитини були наявні психологічні особливості, властиві для несамостійного (навченого) відтворення повідомлень щодо бажання проживати з батьком, небажання бачитися з матір`ю, особливостей ставлення до матері і сестер, не бажання з ними спілкуватися, тобто експертом виявлено ознаки психологічного впливу іншої (их) дорослої (их) особи (іб) в інтересах батька. Саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам.
Всі висновки психологів були подані вже безпосередньо до суду апеляційної інстанції, що свідчить про вихід суду апеляційної інстанції за межі розгляду справи, бо це нові докази, а стороною на виконання вимог статті 367 ЦПК України не було надано докази неможливості подання таких висновків до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У період дії забезпечення позову відповідач не виконував постанову, якою було визначено графік побачень позивача з дитиною та зобов`язано відповідача надати можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 . Таким чином, факт перешкоджання відповідачем спілкуванню позивача з дитиною доведений.
Суди залишили поза увагою травмування дитини постійним відвідуванням психологів. У матеріалах справи є численна кількість висновків, які долучались відповідачем, проте це недопустимі та неналежні докази, які не доводять нічого іншого, окрім того, що над дитиною протягом всього періоду перебування з батьком вчинялось психологічне насилля.
У зв`язку з відмовою позивача від позову та згодою матері щодо проживання дитини з батьком між батьками ОСОБА_4 не залишилось неврегульованих питань щодо його місця проживання, а отже у справі відсутній предмет спору. За таких обставин провадження у справі підлягає закриттю, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 20 вересня 2021 року по справі № 638/3792/20. З цієї постанови вбачається, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову, але і, як висловилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, у випадку, якщо через припинення існування предмету спору, такий став відсутній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення. А це свідчить, що за новим підходом не потрібно, щоб предмет спору був відсутній і на час пред`явлення позову, і на час ухвалення судом першої інстанції рішення.
Суд першої інстанції з самого початку надав явну перевагу батьку, а суд апеляційної інстанції оскаржуваною постановою створив прецедент з легалізації викрадення дитини у іншого з батьків. Відмовляючись від позову в суді першої інстанції вона не вважала та не говорила, що в інтересах дитини краще проживати з батьком та не вважала, що думка дитини встановлена вірно з огляду на саму процедуру. Висновки апеляційного суду не відповідають її позиції.
Оскільки вона відмовляється від позову, то провадження по первісному позову суд має закрити, а по зустрічному позову дійти висновку, що його задоволення порушує права дитини, а у зв`язку з відсутністю предмета спору - провадження за зустрічним позовом закрити.
У серпні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що в змісті касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк К. П. не наведено взагалі, які норми процесуального права порушені та в чому саме полягає порушення, які висновки Верховного Суду щодо застосування яких норм права не були застосовані. Доводи касаційної скарги відносно того, що спонукало позивачку за первісним позовом ОСОБА_1 озвучити в судових дебатах в суді першої інстанції про визнання зустрічного позову батька ОСОБА_2 зводяться до голослівних висловлювань без посилання на докази та ґрунтуються виключно на власних припущеннях.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 намагається переоцінити докази і встановлені на їх підставі обставини, однак у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Суди врахували висновки Верховного Суду у постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 305/2060/18, якою визначено, що судам перш за все слід брати до уваги критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, у тому числі обов`язків по вихованню дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументів про порушення будь-яких норм матеріального права, а ті припущення щодо начебто порушення норм процесуального права є надуманими та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Зазначає, що відмова від позову, це не просто посилання ОСОБА_1 про те, що вона просить задовольнити позов батька і залишити дитину з ним з наведених нею мотивів, а чітко визначена законодавством процесуальна дія. У визначеним законодавством порядку відмова від позову не була заявлена ОСОБА_1 в суді першої інстанції, а тому у суду були відсутні законні підстави закривати провадження за первісним позовом на підставі пункту 2 статті 255 ЦПК України. Слід вказати, що ОСОБА_1 не була позбавлена можливості чітко і беззаперечно заявити про відмову від позову і під час апеляційного перегляду, на чому наголошував представник ОСОБА_2 ? адвокат М. Якименко. Проте ОСОБА_1 не надала суду апеляційної інстанції відмову від позову згідно з вказаними нормами ЦПК України.
ОСОБА_2 як батько дитини заявляє про існування спору щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_4 . Черговим та беззаперечним свідченням існування спору між батьками на всіх стадіях судового вирішення та й на даний момент при касаційному вирішенні справи є також те, що ОСОБА_2 підтримує свій зустрічний позов, від його вимог ніколи не відмовиться та завжди наполягає на його вирішенні судом по суті.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 16 червня 2021 року у справі № 623/349/19, від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19, від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19, від 03 травня 2022 року у справі № 950/569/20-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 585/2392/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20, від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20, від 03 березня 2021 року у справі № 389/751/20; у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 ).
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалами Верховного Суду від 06 вересня 2023 року:
відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про розгляд справи за участю сторін;
прийнято відмову ОСОБА_1 від позову у справі в частині її позовних вимог до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав;
визнано нечинними рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав;
закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ? управління з питань захисту прав дітей міської ради м. Кропивницький, про визначення місця проживання дитини з матір`ю та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав;
вирішено питання про судові витрати у зв`язку з відмовою від позову.
Тому судові рішення переглядаються в касаційному порядку в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що з 02 серпня 1997 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано згідно з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2019 року у справі № 757/22624/19.