Постанова
Іменем України
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 343/136/21
провадження № 61-8864св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року у складі судді
Керніцького І. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Фединяка В. Д.
і касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року у складі судді
Керніцького І. І., додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2022 року у складі судді Керніцького І. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою та виселення.
Позов мотивований тим, що баба позивачки, ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 1992 року була власником квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час смерті баби її син (дядько позивачки) ОСОБА_4 був зареєстрований і проживав у цій квартирі
та прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном. Право власності на квартиру ОСОБА_4 у нотаріальному порядку не оформляв.
22 лютого 1997 року ОСОБА_4 уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 (після укладення шлюбу змінила прізвище на " ОСОБА_5"), після чого вона зареєструвалась у цій квартирі як член сім`ї.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2002 року шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 розірвано. З того часу вона не проживає у вказаній квартирі, оскільки живе у с. Новоселиця. Після отримання свідоцтва про розірвання шлюбу відповідачка повернула дошлюбне прізвище " ОСОБА_7".
ОСОБА_4 проживав один у вказаній квартирі до самої смерті, а саме до
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дочка ОСОБА_4 - ОСОБА_8 в установленому законом порядку відмовилась від прийняття спадщини після смерті батька, надавши до нотаріальної контори відповідну заяву.
У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання із ОСОБА_4 однією сім`єю понад п`ять років, зміни черговості спадкування з наданням їй права спадкування разом із спадкоємцями другої черги та визнання права власності на 1/2 частку спадкового майна - квартири АДРЕСА_1 . Справа переглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2019 року за нею ( ОСОБА_1 ) визнано право власності на вказану квартиру. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від
07 липня 2020 року позивачка є одноосібним власником спірної квартири.
ОСОБА_6, яка не була ні власником, ні співвласником квартири, після 16 січня 2019 року самовільно, без її згоди та без її відома, облаштувала нові вхідні металеві двері та вікно до кухні. У зв`язку з цим позивачка направила відповідачці рекомендованого листа з вимогою виселитись в добровільному порядку, не здійснювати ніяких робіт без її згоди та надати можливість потрапити до квартири. Відповідь на цей лист не надходила.
Спірна квартира з 2011 року від`єднана від газопостачання з причин руйнування пічки, квартира не опалюється та внаслідок цього нищиться. Протягом п`яти років з вини відповідачки вона як власник не має доступу до квартири. На початку
2020 року вона прибула на місце роботи ОСОБА_2 у дитячий садок у смт Вигода з проханням до відповідачки про надання ключів від вхідних дверей до квартири. Згодом позивачка повторно скерувала ОСОБА_2 рекомендованого листа з вимогою добровільно виселитись із квартири, не чинити їй перешкод
у користуванні квартирою та надати ключі до квартири, вказавши, що вона
є власником вказаної квартири.
18 вересня 2020 року ОСОБА_2 у присутності свідків, знаходячись безпосередньо біля будинку за адресою: АДРЕСА_2, відмовилась відчинити їй двері у квартиру
та впустити. Такі дії мотивувала тим, що вона є власником цієї квартири, проживає в ній і там знаходяться її речі. З цього приводу було складено акт про відмову
у доступі до квартири.
Позивачка зазначала, що ОСОБА_2 на час вселення у квартиру не була членом її сім`ї, не є членом її сім`ї в даний час. Позивачка перестала бути членом сім`ї ОСОБА_4 з 02 вересня 2002 року на підставі рішення суду про розірвання шлюбу, не проживала з ним однією сім`єю до часу його смерті -
ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також вона та члени її сім`ї разом з відповідачкою не проживають та не ведуть спільне господарство, не пов`язані спільним побутом, не мають взаємних прав та обов`язків.
Більше того, з огляду на намагання ОСОБА_2 у будь-який спосіб отримати хоч якусь частку власності у спірній квартирі, між сторонами виникли стійкі напружені стосунки. Її сім`я складається із п`яти осіб, в тому числі троє неповнолітніх дітей, а одна дитина є інвалідом дитинства, що унеможливлює спільне проживання та користування цією квартирою разом з відповідачкою у двокімнатній квартирі, яка їй потрібна для проживання. Крім того, у квартирі слід зробити ремонт та привести її у належний стан. Таким чином, подальше перебування та проживання відповідачки у квартирі разом з її сім`єю є неможливим.
ОСОБА_1 просила:
усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 передати їй другий екземпляр (дублікат) ключів від вхідних дверей квартири;
виселити ОСОБА_2 із займаної квартири АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати, які складаються з судового збору та вартості послуг адвоката.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом надання їй екземпляру ключів від дверей зазначеної квартири, а у випадку їх відсутності - можливості зробити копії, а також забезпечення можливості вільно та доступно нею користуватися у будь-який час.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення відмовлено.
При частковому задоволенні позову суд першої інстанцій виходив з того, що позивачка є власником спірної квартири, а відповідачка створює їй перешкоди у користуванні її майном. Тому суд вважав, що є правові підстави для судового захисту прав позивачки шляхом усунення перешкод в користуванні житлом. Оскільки відповідачка вселилася у квартиру як член сім`ї колишнього власника, зареєстрована та проживає у квартирі та немає іншого житла, суд вважав, що підстав для задоволення позовної вимоги про виселення відповідачки із займаної квартири немає.
Додатковим рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2022 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
судові витрати у розмірі 5 170,40 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 7 400,00 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції встановив, що на підтвердження витрат на правничу допомогу сторона позивача подала необхідні докази. Тому, враховуючи часткове задоволення позову, зробив висновок про стягнення судових витрат з обох сторін. Суд відмовив позивачці у стягненні судових витрат у розмірі 14 800,00 грн та стягнув на її користь 5170,40 грн понесених судових витрат, а також - з позивачки на користь відповідачки
7 400,00 грн понесених судових витрат.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення,
а рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року та додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 є законним власником спірної квартири, а ОСОБА_2 чинить перешкоди позивачці у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою. Ці обставини підтверджуються актом відмови
у доступі до квартири від 18 вересня 2020 року. Разом з тим, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у спірній квартирі, про що свідчать довідки
КП "Вигодський КПП".
При спростуванні доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо непроживання відповідачки у спірній квартирі після розірвання шлюбу із ОСОБА_4 суд зазначив, що факт проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі підтверджується належними доказами (договором про користування електричною енергією від
24 жовтня 2004 року, договором про надання населенню послуг з водопостачання та водовідведення від 14 лютого 2004 року, договором про реструктуризацію заборгованості з водопостачання та водовідведення від 25 лютого 2004 року та актами обстеження матеріально-побутових умов і сімейних обставин від 21 січня 2016 року, 14 лютого 2020 року, 16 лютого 2021 року тощо). А також наданням послуг водопостачання, споживання електроенергії до спірного житлового приміщення та здійснення відповідачкою оплати за ці комунальні послуги у період з грудня 2016 року до вересня 2019 року.
Суд встановив, що ОСОБА_2 як дружина ОСОБА_4 на законних підставах вселилася у спірну квартиру. Крім того, із пояснень сторін по справі та свідків вбачається, що відповідачка не втрачає інтересу до вказаної квартири, постійно проживає у вказаній квартирі, що не спростовано позивачкою у справі. Таким чином, відповідач як колишній член сім`ї власника, яка не має іншого житла, набула права на житло в оспорюваній квартирі, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК УРСР не передбачена можливість виселення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК УРСР та стаття 405 ЦК України).
Доводи про те, що суд першої інстанції не врахував, що на даний час відсутні підстави для проживання відповідача у вказаній квартирі, оскільки вона не є членом сім`ї позивачки, не має жодних підстав, які б надавали їй право користування квартирою, апеляційний суд вважав безпідставними, оскільки виселення без надання особі іншого житла є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції.
Апеляційний суд вказав, що відповідачка житлом користується, в матеріалах справи наявні докази, які свідчать про постійне користування цим житлом (зокрема, оплата нею комунальних послуг у період з грудня 2016 року до вересня 2019 року, покази свідків), інше житло у неї відсутнє, а вона є особою з інвалідністю, тому підстав для виселення ОСОБА_2 із займаної квартири немає. Суд вважав, що право позивачки не може бути захищено шляхом виселення відповідачки, оскільки не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи. Разом з тим, проживання відповідачки у спірній квартирі порушує права позивачки як законного власника права на користування належним їй майном. Згідно з рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2019 року визнано за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру, що належала ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановлено, що ОСОБА_1 як законний власник спірної квартири намагалася вселитися у вказану квартиру, проте доступу до неї не мала, а відповідачка ОСОБА_2 у добровільному порядку відмовляється усунути ці обставини та передати їй ключі, чим порушує права та законні інтереси позивачки володіти та користуватися цим майном. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність порушеного права ОСОБА_1 на володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Ці обставини свідчать про необхідність усунення перешкод власнику квартири.
Перевіряючи доводи, зазначені позивачкою в частині незаконності додаткового рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, апеляційний суд виходив з того, що при розгляді справи позивачка з метою захисту своїх прав та інтересів уклала договір з адвокатом Дуткевичем М. В. про надання правової допомоги від 10 жовтня 2019 року та розрахунок (акт виконаних робіт) відповідно до договору № 5 від 10 жовтня 2019 року. Згідно з вказаним актом вони узгодили розрахунок вартості за надані адвокатом послуги з урахуванням затраченого часу на збір різного роду документів, підготовку та складання позовної заяви до суду, а також за ведення справи в суді з урахуванням виїзду адвоката на розгляд справи з м. Болехова до м. Долини. За збір матеріалів до підготовки та складання позову шляхом подачі адвокатських запитів, на який затрачено 180 хв, вартість послуг становить 1 500,00 грн, за виїзд із позивачкою в смт Вигода для можливості потрапляння у квартиру, на що затрачено 240 хв, вартість - 1 500,00 грн, а за підготовку та складання позову, на що затрачено 240 хв, вартість - 1 500,00 грн. Також позивачкою долучено ордер серії ІФ №087315 на надання правової допомоги адвокатом Дуткевичем М. В. та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 20 січня 2021 року № 3 на суму 4 500,00 грн.
05 січня 2022 року позивачкою долучено додатковий розрахунок процесуальних витрат (акт виконаних робіт) відповідно до договору від 29 грудня 2021 року № 5, відповідно до якого за виїзд адвокатом власним транспортним засобом із
м. Болехова у смт Вигода, на який затрачено 3,5 год, вартість послуг становить 1 300,00 грн, за виїзд адвокатом власним транспортним засобом із м. Болехова у смт Вигода, на який затрачено 3 год, - 1 100,00 грн, за виїзд адвоката із м. Болехів до м. Долина для розгляду справи 04 серпня 2021 року, 16 вересня 2021 року,
12 листопада 2021 року, 07 грудня 2021 року - 4 000,00 грн та за підготовку письмового виступу в судових дебатах, на що затрачено 5 год, - 2 500,00 грн. Всього по додатковому розрахунку вартість послуг становить 8 900,00 грн. Також позивачка долучила квитанції з АЗС, які просить стягнути
з відповідачки.
02 березня 2020 року представник відповідачки разом з відзивом на позов від 09 березня 2021 року подав попередній розрахунок суми витрат відповідачки на правову допомогу.
Крім того представником відповідачки на підтвердження понесених витрат на правничу професійну допомогу надано такі документи: договір про надання правової допомоги від 02 березня 2020 року № 02/03, укладений між адвокатом Блонським М. А. та ОСОБА_2 ; додаткову угоду від 15 лютого 2021 року № 2 до договору про надання правової допомоги від 02 березня 2020 року № 02/03, відповідно до якої доповнено пункт 2.1 договору про надання правової допомоги пунктом 2.1.3 та визначено вартість послуг адвоката з розрахунку 1 година роботи адвоката - 300,00 грн. Всі інші умови договору про надання правової допомоги залишаються без змін; попередній розрахунок суми витрат відповідача на правову допомогу, в якому зазначено про те, що під час ознайомлення з матеріалами позовної заяви, консультації клієнта, вивчення судової практики по аналогічним справам витрачено 4 год на суму 1 200,00 грн, за підготовку відзиву на позовну заяву з додатками витрачено 8 год на суму 2 400,00 грн, за участь в судовому засіданні з врахування часу на прибуття до суду (з розрахунку 6 годин на 1 судове засідання) 12 год на суму 3 600,00 грн. Загальна вартість послуг становить 7 200,00 грн. Крім того, представник відповідачки надав до суду копію квитанції на загальну суму 5 400,00 грн.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року позов задоволено частково. Суд встановив, що позивачкою вже було включено до попереднього розрахунку витрати на правову допомогу, а саме послугу виїзду до смт Вигода в розмірі 1 500,00 грн, а тому заявлені додаткові витрати позивачки на ті ж послуги є такими, що не відповідають дійсності. Таким чином, витрати в розмірі 2 400,00 грн згідно з додатковим розрахунком є безпідставними та не підлягають стягненню. Також не знайшли свого підтвердження витрати позивачки на надання правової допомоги в розмірі 1 500,00 грн на підготовку адвокатських запитів. Отже, доведеними і належним чином підтвердженими є витрати виконаних робіт адвокатом Дуткевичем М. В. у загальному розмірі 9 500,00 грн.
На підтвердження понесених відповідачкою ОСОБА_2, витрат на професійну правничу допомогу її представником адвокатом Блонським М .А. надано відповідні докази, якими підтверджено здійснення оплати в сумі 14 800,00 грн. Враховуючи, що позов у даній справі задоволено частково (одна вимога задоволена, а в задоволенні іншої відмовлено), судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 витрат в розмірі 4 750,00 грн (половина понесених нею витрат), та ОСОБА_2 - 7 400,00 грн. Враховуючи, що при зверненні до суду ОСОБА_1, сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн, то з відповідачки на користь позивачки підлягало стягненню 420,40 грн сплаченого судового збору. Таким чином, усього разом з відповідачки на користь позивачки підлягало стягненню 5 170,00 грн (4750+420,40).
Аргументи учасників справи
У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у цій частині позовних вимог, а в іншій частині - залишити без змін.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що:
апеляційний суд не врахував, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачкою способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Крім того, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки, задовольнивши позовні вимоги у частині, застосував спосіб захисту права, про який не просила позивачка;
вона не створює та не чинить жодних перешкод позивачці у реалізації її правомочностей як власника квартири.
формулювання, вжите у резолютивній частині рішення суду першої інстанції - "забезпечення можливості вільно та доступно нею користуватися у будь-який час" має абстрактний та дуже широкий характер, суперечить принципу застосування конкретного способу захисту прав. Вказане формулювання суду покладає на відповідача надзвичайно широке коло обовʼязків;
вона вселилась у спірну квартиру як член сімʼї власника (свого чоловіка), зареєстрована у вказаній квартирі, проживає в ній з 1997 року (24 роки) та немає іншого житла, а також є особою з інвалідністю. Таким чином, суд зробив правильний висновок про необхідність захисту її права на житло, проте не врахував, що ОСОБА_1 намагається примусово, із застосування фізичного і психічного примусу, виселити її;
під час розгляду справи суд першої інстанції за її заявою розглядав питання про відвід судді. Проте вказана заява вирішена за обставин, які викликають обґрунтовані сумніви в неупередженості судді;
судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України). Апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви про відвід, оскільки вважав таку заяву необґрунтованою. Проте під час вирішення заяви про відвід порушено відповідні процесуальні норми, оскільки питання щодо відводу вирішено тим самим складом суду, без передачі заяви про відвід на розгляд іншому складу суду.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що:
суди попередніх інстанцій не врахували, що її сім`я складається із п`яти осіб,
а саме чоловіка та трьох неповнолітніх дітей (одна дитини є особою з інвалідністю). Крім того, планування спірної квартири, одна кімната якої прохідною, не дає можливості проживали в ній двом сім`ям. Більше того, що між сім`ями склалися неприязні відносини;
також суди не взяли до уваги те, що ОСОБА_2 продала свою двокімнатну квартиру і на виручені кошти придбала автомобіль. У суді вона також підтвердила, що після смерті її мами у 2004 році вона відмовилась на користь брата від спадщини у вигляді частки у домоволодінні. За час проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі вона почала руйнуватись, оскільки пічка для опалювання газом більше десяти років знаходиться у розваленому стані, а газопостачання до квартири від`єднано. При цьому, відповідачка самовільно та без моєї згоди як власника облаштувала вхідні металеві двері та встановила новий замок та вікна. До спірної квартири ОСОБА_2 її не впускає, проте докази про цей факт суди не оглядали, хоча відповідний відеозапис долучений до матеріалів справи;
всупереч вимогам статей 81, 85 ЦПК України суди попередніх інстанцій не дослідили поведінку ОСОБА_2 при її відмові у допуску позивачки до спірної квартири;
суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо розподілу судових витрат і строку подання доказів стосовно понесених судових витрат,
а також недотримав вимог ЦПК України щодо дати ухвалення судових рішень (вступної і резолютивної частини рішення, повного тексту рішення та додаткового судового рішення), Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень стосовно часу реєстрації судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень;
суд апеляційної інстанції порушив статті 359, 360 ЦПК України, що унеможливило її повноцінну участь у розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2, оскільки не надіслав їй копію апеляційної скарги, не надав строку для подання відзиву;
суди попередніх інстанцій проігнорували норми статей 316, 319, 383, 386,
391 ЦК України щодо її права як власника на користування та розпорядження квартирою шляхом виселення ОСОБА_2, яка багато років чинить їй перешкоди у доступі до спірної квартири.
У листопаді 2022 року від ОСОБА_2 надійшла заява про повне врахування обставин, викладених у касаційній скарзі.
У листопаді 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу,
в якому вона просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи та вимоги касаційної скарги
ОСОБА_2 є безпідставними і необґрунтованими.
У грудні 2022 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу,
в якому вона просить касаційну скаргу ОСОБА_1 . Крім того, у відзиві викладено попередній розрахунок суми понесених судових витрат у розмірі 5 000,00 грн.
Відзив обґрунтований тим, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до необхідності переоцінки касаційним судом фактичних обставин справи, що не належить до компетенції Верховного Суду. Крім того, на переконання
ОСОБА_2, касаційна скарга ОСОБА_1 усупереч вимогам пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України не містить посилання на підставу касаційного оскарження кожного із оскаржених судових рішень.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги відмовлено, касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року касаційну скаргу