Постанова
Іменем України
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 443/1118/15-ц
провадження № 61-3778св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Жидачівська міська рада Львівської області, ОСОБА_2,
третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 22 липня 2021 року в складі судді Сливки С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року в складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Жидачівської міської ради Львівської області, ОСОБА_2 та просив визнати недійсним рішення Вільховецької сільської ради Жидачівського району від 25 грудня 1995 року про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0, 4721 га у селі Тейсарів Жидачівського району, а також визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії ІІ-ЛВ № 024528 від 27 листопада 1998 року, виданий Вільховецькою сільською радою Жидачівського району Львівської області на ім`я ОСОБА_3, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 201.
На обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 та 01 жовтня 2014 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з 7/16 частин житлового будинку з відповідною частиною прилеглих до нього господарських будівель та споруд, що розташовані на АДРЕСА_1 . Право власності на вказану нерухомість його батько набув в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 .
Як йому стало відомо, 27 лютого 1998 року Вільховецька сільська рада видала ОСОБА_3 державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ- ЛВ № 024528 для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства в селі Тейсарів. Разом з тим, на момент видачі вказаного державного акту співвласниками будинку АДРЕСА_1, розташованого на цій земельній ділянці, були ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 . Ні його батько, ні ОСОБА_5 не відмовлялись від користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок АДРЕСА_1 . Таким чином, Вільховецька сільська рада, приймаючи рішення від 25 грудня 1995 року про передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,4721 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, порушила його права як співвласника будинку.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 22 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_9 набула на підставі рішення виконкому Вільховецької сільської ради від 25 грудня 1995 року, тобто за життя ОСОБА_5, яка законність приватизації не оспорювала. За таких обставин вимоги ОСОБА_1, який набув право власності на частку у будинковолодінні АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті свого батька ОСОБА_4, який був спадкоємцем ОСОБА_5, є необґрунтованими.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 22 липня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року № 713/1817/16-ц, від 12 грудня 2018 року в справі № 372/5635/13-ц, від 18 грудня 2019 року в справі № 263/6022/16-ц та від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
15 квітня 1994 року Жидачівський районний суд Львівської області ухвалив рішення, яким визнав право власності на частки будинковолодіння на АДРЕСА_1 : за ОСОБА_2 - на 5/16 частин будинковолодіння; за ОСОБА_7 - на 1/16 частину будинковолодіння; за ОСОБА_8 - на 1/16 частину будинковолодіння; за ОСОБА_5 - на 7/16 частин будинковолодіння; за ОСОБА_6 - на 2/16 частин будинковолодіння.
На момент ухвалення судом вказаного рішення чинною була стаття 30 ЗК України 1990 року, відповідно до якої при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.
У 1979 році ОСОБА_10 була виділена земельна ділянка для будівництва житлового будинку, у 1994 році право власності на нього було визнано за кількома особами, в тому числі ОСОБА_5, тому усі співвласники будинку набули право користування спірної земельної ділянкою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Жидачівського районного суду Львівської області.
22 червня 2022 року справа № 443/1118/15-ц надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_2 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 15 квітня 1994 року визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в таких долях: за ОСОБА_9 на 5/16 частин будинковолодіння; за ОСОБА_7 на 1/16 частину будинковолодіння; за ОСОБА_8 на 1/16 частину будинковолодіння; за ОСОБА_5 на 7/16 частин будинковолодіння; за ОСОБА_6 на 2/16 частин будинковолодіння.