Постанова
Іменем України
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 947/7695/20
провадження № 61-2933св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокатом Доніною Людмилою Анатоліївною, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2021 року у складі судді Васильків О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року у складі колегії суддів Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в якому просив визнати недійсною угоду про роздільне майно подружжя від 10 грудня 1997 року, укладену між останніми.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 березня 2016 року (справа №520/10954/15) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 стягнуто з останнього на користь позивача грошові кошти за договором позики від 15 серпня 2012 року в сумі 2 171 748,40 грн, що станом на 04 серпня 2015 року еквівалентно 100 000 доларів США. Постановою апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року церішення залишене без змін.
У зв`язку з цим приватний виконавець Парфьонов Г. В. відкриввиконавче провадження № 57513228, в рамках якого направлено до Київського районного суду м. Одеси подання про визначення частки боржника у майні, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Предметом поділу є квартира АДРЕСА_1 . Цяквартира 05 квітня 2004 року була зареєстрована за дружиною ОСОБА_4 - ОСОБА_3 .
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено 04 жовтня 1997 року.
Зазначив, що вказана квартира придбана відповідачами під час шлюбу, тобто є спільною сумісною власністю подружжя, але 21 січня 2020 року ОСОБА_2 подав заперечення на подання приватного виконавця, до якого додавкопію угоди про роздільне майно подружжя від 10 грудня 1997 року. Згідно з угодою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановили, що ОСОБА_3 до одруження мала 85 800 доларів США, а майно, яке в подальшому буде придбано ОСОБА_3 за рахунок цих грошових коштів, є приватною власністю ОСОБА_3, тому не підлягає поділу.
Позивач вважає, що угода про роздільне майно подружжя від 10 грудня 1997 рокує фіктивною, посилаючись на те, що угода підписана відповідачами у 2020 році, після направлення приватним виконавцем подання про поділ майна подружжя.
Дії відповідачівспрямовані на унеможливлення звернення стягнення на їх майно у виконавчому провадженні.
В оспорюванійугоді ОСОБА_3 вказала свій реєстраційний номер облікової картки платників податку, який внесений в Державний реєстр фізичних осіб - платників податку лише 02 вересня 1998 року, тому при укладанні угодивід 10 грудня 1997 року реєстраційного номеру облікової картки платників податку у ОСОБА_3 не було.
Просив визнати вказану угоду від 10 грудня 1997 року недійсною з підстав фіктивності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 13 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано угоду про роздільне майно подружжя від 10 грудня 1997 року, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, недійсною.
Вирішено питання про стягнення судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що угода про роздільне майно подружжя від 10 грудня 1997 року, укладена між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, має ознаки фіктивного правочину, укладена з метою уникнення відповідальності за невиконання грошового зобов`язання перед ОСОБА_1 за рішенням суду від 24 березня 2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики від 15 серпня 2012 року в сумі 2 171 748,40 грн, що станом на 04 серпня 2015 року еквівалентно 100 000 доларів США. Фіктивна угода унеможливлює задоволення вимоги позивача-кредитора ОСОБА_1 за рахунок майна боржника ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року рішення суду першої інстанції залишене без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність угоди про роздільне майно подружжя від 10 грудня 1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 унеможливлює задоволення вимоги стягувача за рахунок майна власника-боржника, оскільки відповідно до цієї угоди квартира АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_3 .Угода свідчить про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з метою ухилення боржника від забезпечення виконання рішення суду про стягнення грошових коштів на користь ОСОБА_1 .
Довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_3 підтверджує той факт, що ідентифікаційній номер останній було надано 02 вересня 1998 року, а тому вона не могла зазначити його в угоді, укладеній 10 грудня 1997 року, у зв`язку з чим наявність ідентифікаційного номеру ОСОБА_3 в оспорюваній угоді свідчить про те, що вона не могла бути укладена раніше 02 вересня 1998 року.
Укладаючи угоду, сторони були обізнані про судове рішення від 24 березня 2016 року про стягнення з ОСОБА_4 боргу на користь ОСОБА_1, отже, могли передбачити негативні наслідки для них у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1
У межах судових проваджень про визнання права особистої приватної власності на майно, визнання права власності, скасування арешту транспортних засобів (справи № 520/4303/16, 522/20930/18) ОСОБА_3 не посилалася на угоду про роздільне майно подружжя від 10 грудня 1997 року.
Матеріали справи не містять доказів, що кошти, які сплачені ОСОБА_3 за інвестиційним договором були її особистими коштами.Тобто, такі доводи ОСОБА_3 не підтверджені належними та допустимими доказами, а відповідно до вимог процесуального закону доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2022 року ОСОБА_3 через адвоката Доніну Л. А. на електронну пошту Верховного Суду направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року, просила скасувати судові рішення та відмовити у позові.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу заявниця мотивувала тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження фіктивності оспорюваної угоди; правочин вчинено 10 грудня 1997 року до виникнення заборгованості перед ОСОБА_1 та до пред`явлення у 2015 році позову про стягнення боргу; угода фактично виконана, спірна квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 ; у боржника у власності перебуває інше майно, на яке можливо звернути стягнення.
Суд послався на те, що угода не була укладена 10 грудня 1997 року, не врахувавши, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Відсутність ідентифікаційного номеру у фізичної особи в момент вчинення цивільно-правової угоди не є підставою визнання правочину недійсним.
Вона має право на судовий захист та не обмежена у кількості справ, пов`язаних із протиправним намаганням ОСОБА_1 стягнути борг із ОСОБА_2 за рахунок її особистого майна.
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_3 зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 583/780/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18, від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 522/8158/15-ц, від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц, від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від,05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року визнано поважними причини для поновлення процесуального строку та поновлено ОСОБА_3 процесуальний строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 18 січня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Встановлені судами обставини
04 жовтня 1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 березня 2016 року у справі № 520/10954/15 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 15 серпня 2012 року в сумі 2 171 748,40 грн, що станом на 04 серпня 2015 року еквівалентно 100 000 доларів США.
24 жовтня 2018 року приватний виконавець Парфьонов Г. В. відкрив виконавче провадження № 57513228 з виконання виконавчого листа № 520/10954/15, виданого 02 жовтня 2018 року Київським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 2 171 748,40 грн.
У межах виконавчого провадження № 57513228 приватний виконавець направив до Київського районного суду м. Одеси подання про визначення частки боржника у майні, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, в якому приватний виконавець просив суд визначити частку майна боржника ОСОБА_2 у спільній квартирі АДРЕСА_1, яка становить 1/2 частину.
Вказана квартира зареєстрована за ОСОБА_3, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 березня 2020 року.
Право власності ОСОБА_3 набула на підставі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2, серія номер: 031338, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 05 квітня 2004 року.
Свідоцтво видане на підставі інвестиційного договору від 04 листопада 2002 року, додаткової угоди від 18 лютого 2004 року, актаприйому-передачі квартири.
21 січня 2020 року ОСОБА_2 подав заперечення на подання приватного виконавця, до якого додавкопію угоди про роздільне майно подружжя від 10 грудня 1997 року, укладеної між ним та ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 2 угоди майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержано ним до шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.
Відповідно до пункту 3 угоди кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном, яке у визначених законом випадках оформлюється та/або реєструється на ім`я власника направі приватної власності.
Відповідно до пункту 4 угоди ОСОБА_2 визнає, що до одруження ОСОБА_3 мала особисті накопиченняв розмірі 85 800 доларів США, які відповідно до пункту 2 цієїугоди є розподільним майном та її власністю.
Відповідно до пукту 5 угоди майно, яке в подальшому буде придбано ОСОБА_3 за рахунок роздільного майна,зазначеного у пункті 4 даної угоди, беззаперечно оформлюється та/або реєструється на ім`я ОСОБА_3, та є її приватною власністю.
ОСОБА_2 зазначав, що згідно із угодою про роздільне майно подружжя від 10 грудня 1997 року квартира АДРЕСА_1 придбана за особисті кошти ОСОБА_3, є її особистою власністю, а тому не підлягає поділу.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.