Постанова
Іменем України
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 757/11769/22-ц
провадження № 61-8030 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінілон",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банка "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня
2023 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та судових рішень
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банка "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про розірвання депозитних договорів
та стягнення коштів.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2021 року
у справі № 757/56224/21-ц позовні вимоги ОСОБА_1
до АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання депозитного договору та стягнення коштів виділено в окреме провадження.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 03 січня 2013 року між нею та АТ КБ "ПриватБанк" у Кримському регіональному управлінні АТ КБ "ПриватБанк" укладено депозитний договір
№ SAMDN25000731918966 "Депозит+12 міс." із виплатою суми вкладу
та 18 % річних у кінці терміну дії договору, строком на 12 місяців, тобто
до 03 січня 2014 року включно. На виконання договору відкрито відповідний рахунок, на який було внесено 120 000,00 грн. Строк дії договору автоматично продовжувався.
Навесні 2014 року у зв`язку з анексією Автономної Республіки Крим
(далі - АР Крим) банк позбавив її права безперешкодно користуватися своїми грошовими коштами, відмовився від виконання розпоряджень
про перерахування і видачу відповідних сум із рахунків і проведення інших операцій за рахунками, заблокувавши доступ до них.
У жовтні 2021 року вона звернулася до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою
про повернення коштів, яку банком проігноровано. Вважала, що банк фактично відмовив у поверненні усіх належних їй грошових коштів
за договором банківського вкладу.
З урахуванням наведеного та заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд розірвати депозитний договір від 03 січня 2013 року № SAMDN25000731918966 та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк"
на її користь заборгованість за вказаним договором банківського вкладу
у розмірі: 120 000,00 грн - неповернута сума вкладу; 1 834,52 грн - нараховані, але не виплачені проценти; 200 416,44 грн - не нараховані
та не виплачені проценти за період із 04 березня 2014 року по 07 липня
2022 року; 6 550,63 грн - 3 % річних за період із 21 жовтня 2021 року
по 07 липня 2022 року; 50 701,04 грн - інфляційні втрати із жовтня 2021 року по травень 2022 року; 1 449 383,87 грн - пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України
"Про захист прав споживачів" за період із 21 жовтня 2021 року по 07 липня 2022 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2022 року
відкрито провадження у справі № 757/11769/22-ц за позовом
ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання депозитного договору та стягнення коштів.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року задоволено заяву представника відповідача про залучення до участі
у справі в якості третьої особи товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон"), останнє залучено
до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 кошти
за договором банківського вкладу від 03 січня 2013 року
№ SAMDN25000731918966 у розмірі: 120 000,00 грн - неповернута сума вкладу, 1 834,52 грн - нараховані й не виплачені проценти; 29 589,04 грн - не нараховані та не виплачені проценти з моменту пролонгації депозитного договору; 3 % річних у розмірі 3 235,91 грн та інфляційні нарахування
у розмірі 25 014,26 грн за порушення умов грошового зобов`язання.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" у дохід держави судовий збір у розмірі
1 796,74 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка є вкладником
АТ КБ "ПриватБанк", внесла кошти на депозитний рахунок,
що підтверджується доказами та визнається сторонами. У 2014 році банком заблоковано кошти на рахунках позивачки у зв`язку з агресією російської федерації на території України. У подальшому ОСОБА_1 зверталася до АТ КБ "ПриватБанк" із заявами про повернення вкладу та розірвання депозитного договору, однак банк не повернув їй грошові кошти
у добровільному порядку. Разом із цим, припинення діяльності відділення банка на території АР Крим не є підставою для припинення договірних відносин між сторонами і не звільняє їх від відповідальності
за невиконання взятих на себе договірних зобов`язань. У цій частині районний суд урахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
При цьому банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу
на ТОВ "ФК "Фінілон", тому саме АТ КБ "ПриватБанк" є боржником
за договором банківського вкладу і належним відповідачем у вказаній справі.
Суд першої інстанції, надавши оцінку поданим сторонами доказам
і встановивши фактичні обставини справи, виходив із того, що датою розірвання договору банківського вкладу є 12 серпня 2015 року, дата отримання банком вимоги позивачки про повернення вкладу.
Районний суд установив, що позивачка має право на стягнення з банка нарахованих і невиплачених процентів, а також ненарахованих
та невиплачених процентів із моменту пролонгації депозитного договору. При цьому з моменту розірвання договору нарахування передбачених договором процентів припиняється. Починаючи з 13 серпня 2015 року, права та інтереси позивачки забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України. Тому ОСОБА_1 не має права на стягнення з банка процентів за період із 13 серпня 2015 року до 07 липня 2022 року.
Після розірвання депозитного договору наявні підстави для стягнення
з банку на користь ОСОБА_1 за вказаний нею період 3 % річних
із 21 жовтня 2021 року по 07 липня 2022 року та інфляційних втрат
із 01 жовтня 2021 року по 31 травня 2022 року. Указані періоди стягнення заявлені в межах позовної давності (стаття 257 ЦК України), а тому заява банка про застосування позовної давності є необґрунтованою.
Разом із цим, позивачка помилилася щодо розрахунків цих сум,
що виправлено районним судом, який здійснив такі розрахунки
за відповідними формулами (3 % річних - 3 235,91 грн, інфляційні нарахування - 25 014,26 грн).
Крім того, договір банківського вкладу розірвано з 12 серпня 2015 року
у зв`язку з односторонньою відмовою вкладника від нього, а отже, відсутні правові підстави для повторного розірвання цього договору у судовому порядку.
Вирішуючи питання про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за кожен день прострочення
за період з 21 жовтня 2021 року по 07 липня 2022 року, суд першої інстанції врахувавши судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада
2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), вказав
про те, що договір банківського вкладу розірвано за заявою вкладника
12 серпня 2015 року й з цього часу між сторонами припинено відповідні правовідносини, тому частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини.
Суд зазначив що суми коштів, які підлягають стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивачки, зазначені без відрахування податків
та зборів, які підлягатимуть подальшому утриманню в установленому законом порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката
Дугінова Д. А., задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року скасовано у частині відмови у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Ухвалено у цій частині нове судове рішення.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню
у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої
статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у розмірі
31 423,56 грн.
В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено правильні висновки про наявність правових підстав
для стягнення заборгованості з банка на користь позивачки за договором банківського вкладу від 03 січня 2013 року.
Апеляційний суд погодився з висновками районного суду про те,
що АТ "КБ "ПриватБанк", а не ТОВ "ФК "Фінілон", є належним відповідачем у справі, так як матеріали справи не містять згоди ОСОБА_1,
як кредитора, на заміну боржника - АТ КБ "ПриватБанк",
на ТОВ "ФК "Фінілон". Правильними є висновки районного суду і щодо дати розірвання договірних зобов`язань між сторонами - 12 серпня 2015 року, коли банк отримав вимогу позивачки про дострокове розірвання договору.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення
з АТ КБ "ПриватБанк" процентів за період із 04 березня 2014 року
до 12 серпня 2015 року, оскільки виплата передбачених договором
та статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договору вкладу.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції
у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Урахувавши правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-244цс21), апеляційний суд указав, що ОСОБА_1 має право на стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" пені у розмірі 3 % від розміру невиплачених процентів за кожен день із моменту звернення клієнта
з вимогою про видачу коштів, що становить 244 161,06 грн.
При цьому у силу положень частини третьої статті 551 ЦК України суд може зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Тому апеляційний суд зменшив розмір пені до розміру заборгованості за процентами за договором банківського вкладу, а саме
до 31 423,56 грн.
Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив посилання АТ КБ "ПриватБанк" про застосування позовної давності, оскільки позовні вимоги про стягнення коштів заявлені у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання
про видачу вкладу і на них позовна давність не поширюється (пункт 2 частини першої статті 268 ЦК України), пославшись на відповідні правові позиції Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до Верховного Суду
із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення,
яким у задоволенні її позову відмовити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання судових рішень задоволено, зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про наявність підстав для стягнення з банка на користь позивачки грошових коштів за договором вкладу, так як у спірних правовідносинах відбулося переведення боргу на третю особу. 17 листопада 2014 року між банком та ТОВ "ФК "Фінілон" було укладено договір
про переведення боргу з подальшим укладенням наступного дня додаткової угоди до цього договору, внаслідок чого товариство стало новим боржником у спірному зобов`язанні. ОСОБА_1 не надала банку письмових заперечень щодо відповідного переведення боргу товариству, тому таке переведення боргу відбулося за її згодою. У цій частині посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Вважає, що суди не звернули увагу, що позивачка пропустила позовну давність, заявляючи вимоги про стягнення на свою користь процентів
за відповідні періоди. Указане є самостійною підставою для відмови
у задоволенні позову.
Крім того, банк не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції
у частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Апеляційний суд зробив суперечливі висновки, визначивши дату розірвання договору вкладу, проте одночасно нарахувавши пеню за період, нарахований уже після розірвання договору.
Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 була вкладником АТ КБ "ПриватБанк".
03 січня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк"
у Кримському регіональному управлінні АТ КБ "ПриватБанк" укладено депозитний договір № SAMDN25000731918966 "Депозит+12 міс.", відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала банку 120 000,00 грн на умовах сплати 18 % річних, строком на 12 місяців, до 03 січня 2014 року включно (а. с. 11, 12, 13, 14).
Вказані обставини сторонами не оспорюються.
У 2014 році АТ КБ "ПриватБанк" заблоковано кошти на рахунках ОСОБА_1 у зв`язку з агресією російської федерації на території України.
21 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою про розірвання депозитного договору від 03 січня 2013 року
№ SAMDN25000731918966 та видачу коштів, у тому числі, вкладу
та процентів (а. с. 22).
Указану заяву АТ КБ "ПриватБанк" отримано 18 жовтня 2021 року,
що підтверджується даними поштового відправлення (а. с. 23-24).
Факт звернення ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" раніше
із заявою про дострокове повернення банківського вкладу підтверджується банком у відзиві на позовну заяву, в якому зазначено, разом із іншим, що 12 серпня 2015 року АТ КБ "ПриватБанк" отримало відповідну заяву ОСОБА_1 від 27 липня 2015 року (а. с. 90-96).
АТ КБ "ПриватБанк" не повернуло ОСОБА_1 належні їй грошові кошти в добровільному порядку, що підтверджуються довідкою
№ 1001696078, згідно з якою розмір коштів, у тому числі проценти,
які підлягають до виплати за депозитним договором
№ SAMDN25000731918966, становить 121 834,52 грн (а. с. 21).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідає указаним вимогам
не в повній мірі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання
або оспорювання.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ "ПриватБанк"про розірвання депозитного договору та стягнення коштів, зокрема: суми вкладу, процентів, 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625
ЦК України, а також пеніна підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Щодо стягнення суми вкладу та процентів за договором
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї
або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад
та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного
у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу
у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню
з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами
на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2
Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,
що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції,
з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, надавши правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, вирішуючи спір, вірно виходив із встановленого факту укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у відповідному розмірі, їх не повернення за вимогою вкладника. Тобто банк не виконав належним чином взятих на себе зобов`язань та позбавив вкладника права користуватися належним йому майном.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у відповідній частині.
Суди вірно встановили дату розірвання договору банківського вкладу, тобто дату отримання банком вимоги позивачки про повернення вкладу,
і виходили з того, що остання має право на стягнення з банка процентів
лише до цієї дати (12 серпня 2015 року).
Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться в основному до того,
що у спірних правовідносинах відбулося переведення боргу на підставі відповідного договору від 17 листопада 2014 року, укладеного між банком
та ТОВ "ФК "Фінілон", унаслідок чого товариство стало новим боржником
у спірному зобов`язанні.
Разом із цим, Верховний Суд відхиляє вказані доводи банка, яким,
при цьому, надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.
Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України).
Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора
від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність
у боржника майна тощо).
Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.
Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним
є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.
Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.