Постанова
Іменем України
12 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 757/60528/21-ц
провадження № 61-289св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон",
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", про стягнення коштів.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон"), про стягнення коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 02 серпня 2011 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір банківського вкладу "СТАНДАРТ" № SAMDN01000718486436.
27 грудня 2011 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір банківського вкладу "СТАНДАРТ, 3 міс" № SAMDN01000722475104.
05 листопада 2012 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір банківського вкладу "СТАНДАРТ, 3 міс" № SAMDN01000730257585.
08 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір банківського вкладу "СТАНДАРТ, 3 міс" № SAMDN01000739063304.
З 2014 року банк позбавив позивача права безперешкодно користуватись своїми грошовими коштами, відмовився від виконання розпоряджень про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку і проведення інших операцій по рахунку, заблокував доступ до рахунку.
Позивач вказує, що неодноразово звертався до банку з проханням розблокувати рахунки, розірвати договір та повернути суму банківського вкладу з нарахованими процентами, проте банк відмовляв у зв`язку із припиненням діяльності на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та неможливістю здійснення банківського регулювання та нагляду на цих територіях.
01 жовтня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання вказаних договорів. Листом від 12 жовтня 2021 року банк відмовив позивачу у задоволенні заяви, кошти не повернув.
Позивач вказує, що із засобів масової інформації йому стало відомо, що 17 листопада 2014 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК Фінілон" начебто укладено договір про переведення боргу за депозитними договорами усіх кримських клієнтів АТ КБ "ПриватБанк", в тому числі і щодо рахунків позивача.
Вказує, що усупереч статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" відповідач без відома та без дозволу вкладників ініціював здійснення переказу грошових коштів на рахунки ТОВ "ФК "Фінілон", яка не мала ліцензії на надання фінансових послуг.
Вважає незаконною бездіяльність банку, що полягає у неповерненні вкладу з відсотками. Звертає увагу, що відповідач не підтвердив розірвання депозитних договорів, грошові кошти не повернув.
Відповідно до вказаного, позивач (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив суд стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь заборгованість за договорами банківського вкладу:
- за договором від 02 серпня 2011 року № SAMDN01000718486436 в сумі вкладу 345 000,00 грн, нараховані проценти за період з 02 серпня 2011 року до 10 листопада 2021 року в сумі 354 546,58 грн, 72 279,86 грн як 3 % за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року, інфляційні втрати в сумі 493 746,60 грн за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року, пеню за незаконне списання коштів в сумі 145 240,58 грн за період з 10 листопада 2020 року до 10 листопада 2021 року, всього - 1 410 813,62 грн;
- за договором від 27 грудня 2011 року № SAMDN01000722475104, що був змінений на № SAMDN80000729276181 (№ рахунку НОМЕР_2) в сумі вкладу 39 500,00 дол. США, проценти за період з 28 вересня 2012 року до 10 листопада 2021 року в сумі 25 216,35 дол. США, 8 275,52 дол. США як 3 % річних за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року, пеню за незаконне списання коштів за період з 10 листопада 2020 року до 10 листопада 2021 року в сумі 433 850,46 грн, всього - 72 991,87 дол. США та 433 850,46 грн;
- за договором від 05 листопада 2012 року № SAMDN01000730257585 в сумі вкладу 300 000,00 грн, проценти за період з 05 листопада 2012 року до 10 листопада 2021 року в сумі 459 816,60 грн, 62 852,05 грн як 3 % річних за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року, інфляційні втрати за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року в сумі 429 344,87 грн, пеня за незаконне списання коштів за період з 10 листопада 2020 року до 10 листопада 2021 року в сумі 126 296,16 грн, всього - 1 378 309,56 грн;
- за договором від 08 листопада 2013 року № SAMDN01000739063304, що переведено на картку № НОМЕР_1 в сумі вкладу 325 000,00 грн, 68 089,73 грн як 3 % річних за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року, інфляційні втрати в сумі 465 123,61 грн за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року, пеня за незаконне списання коштів за період з 10 листопада 2020 року до 10 листопада 2021 року в сумі 136 820,84 грн, всього - 995 034,18 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу від 02 серпня 2011 року № SAMDN01000718486436 вклад в сумі 345 000,00 грн, проценти за період з 02 серпня 2011 року до 02 серпня 2021 року в сумі 345 189,04 грн, проценти за період з 03 серпня 2021 року до 13 жовтня 2021 року в сумі 6,71 грн, 1 645,12 грн як 3 % річних та 6 211,76 грн інфляційних втрат.
За договором від 27 грудня 2011 року № SAMDN80000737362420, що був змінений на № SAMDN80000729276181 (№ рахунку НОМЕР_2) вклад в сумі 39 500,00 дол. США, проценти за період з 27 грудня 2011 року до 27 березня 2012 року в сумі 746,71 дол. США, проценти за період з 28 березня 2012 року до 27 вересня 2021 року в сумі 26 278,86 дол. США, за період з 28 вересня 2021 року до 13 жовтня 2021 року в сумі 0,17 дол. США та 64,41 дол. США як 3 % річних.
За договором від 05 листопада 2012 року № SAMDN01000730257585 вклад в сумі 300 000,00 грн, проценти за період з 05 листопада 2012 року до 05 серпня 2021 року в сумі 446 424,65 грн, проценти за період з 06 серпня 2021 року до 13 жовтня 2021 року в сумі 5,67 грн, 1 779,16 грн, як 3 % річних та 6 717,87 грн інфляційних втрат.
За договором від 08 листопада 2013 року № SAMDN01000739063304, кошти за яким переведено на картку № НОМЕР_1, вклад в сумі 325 000,00 грн, 774,65 грн як 3 % річних та 2 925 грн інфляційних втрат.
Зазначені суми коштів підлягають стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача з відрахуванням податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" в дохід держави судовий збір в сумі 11 350,00 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що банк не виконав свій обов`язок, який ґрунтується на законі та договорі про повернення вкладнику суми вкладу та нарахованих процентів.
В частині відмови вимоги про стягнення пені в розмірі 42 % відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", суд першої інстанції вказав, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Тому у цьому випадку відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення пені.
Щодо задоволення частково вимоги про стягнення 3 % річних, суд першої інстанції зробив висновок, що договори банківського вкладу уважаються розірваними з 13 жовтня 2021 року - день отримання банком заяви позивача про розірвання договорів банківського вкладу, плюс 2 банківські дні, тому лише з цієї дати у позивача виникає право на отримання 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України щодо невиплати основних сум вкладів за договорами, оскільки прострочення виконання зобов`язань за договорами банківського вкладу почалося з дати розірвання договорів.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року в оскарженій частині щодо позовних вимог про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 02 серпня 2011 року № SAMDN01000718486436 в сумі 1 645,12 грн як 3 % річних та 6 211,76 грн інфляційних втрат; за договором банківського вкладу від 05 листопада 2012 року № SAMDN01000730257585 в сумі 1 779,16 грн як 3 % річних та 6 717,87 грн інфляційних втрат - скасовано.
Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 :
- за договором 02 серпня 2011 року № SAMDN01000718486436 3 % річних - 822,33 грн, інфляційні втрати - 3 105,00 грн;
- за договором від 05 листопада 2012 року № SAMDN01000730257585 3 % річних - 715,07 грн, інфляційні втрати - 2 700,00 грн.
В іншій оскарженій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір між сторонами укладено у письмовій формі, який містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не застосовні до правовідносин сторін у цій справі, правочин щодо заміни кредитора також має бути укладено у письмовій формі, тому у цій справі вимоги пред`явлено до належного відповідача.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вказав ті рахунки, на які були переведені грошові кошти, що були внесені позивачем згідно договорів банківського вкладу № SAMDN01000722475104 та № SAMDN01000739063304, тому доводи скаржника щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в цій частині є помилковими.
Суд першої інстанції правильно установив дату розірвання договорів - 13 жовтня 2021 року та після розірвання договорів застосував положення статті 625 ЦК України, а не нарахування процентів згідно умов договору.
Згідно із позовними вимогами в частині застосування статті 625 ЦК України, позивачем обраховано виплати, виходячи із розміру тіла депозиту, проте суд першої інстанції помилково здійснив нарахування, виходячи із суми тіла депозиту та відсотків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог за договорами від 02 серпня 2011 року № SAMDN01000718486436 та від 05 листопада 2012 року № SAMDN01000730257585 скасувати і ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог. Закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення коштів за договорами № SAMDN01000722475104 та № SAMDN01000739063304.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Печерського районного суду м. Києва.
25 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18-ц та від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що належним відповідачем у цій справі має бути ТОВ "ФК" Фінілон". АТ КБ "ПриватБанк" надало суду належні, достатні та допустимі докази на підтвердження факту надання позивачем згоди на переведення боргу від ПАТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК" Фінілон".
Судами не враховано розірвання спірних договорів, а тому нарахування відсотків на вклад за період після дати розірвання договору неможливе.
Суд першої інстанції неправомірно відхилив клопотання про закриття провадження у справі щодо договорів № SAMDN01000722475104 та № SAMDN01000739063304, оскільки відсутній предмет спору.
Оскільки АТ КБ "ПриватБанк" з 17 листопада 2014 року не є боржником за договорами, які є предметом спору, отже відсутні підстави для нарахування та стягнення з банку 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані позивачем та стягнуті судом.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що 02 серпня 2011 року сторони уклали договір банківського вкладу № SAMDN01000718486436, відповідно до умов якого позивач передав банку кошти в сумі 345 000,00 грн, зі сплатою 10 % річних строком на 3 місяці з наступною пролонгацією на той самий строк (а. с. 6).
Відповідно до пункту 7 цього договору сторони мають право достроково розірвати цей договір згідно умов діючого законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розірвання договору. При поверненні вкладу за ініціативою клієнта до спливу мінімального строку вкладу з дати початку продовження строку вкладу, клієнту повертається сума вкладу та сплачуються проценти, нараховані по ставці вкладу "до запитання" за фактичний строк користування вкладом. При запитуванні вкладу після закінчення мінімального строку вкладу з дати початку продовження строку вкладу, клієнту повертається сума вкладу і виплачуються проценти, нараховані, виходячи із діючої процентної ставки по вкладу, помноженої на коефіцієнт 0,5.
27 грудня 2011 року сторони уклали договір банківського вкладу № SAMDN01000722475104 в сумі 39 500,00 дол. США зі сплатою 7 % річних строком на 3 місяці з наступною пролонгацією на той самий строк. Додатковою угодою від 27 грудня 2011 року банк збільшив процентну ставку на 0,5 % строком до 27 березня 2012 року (а. с. 7).
05 листопада 2012 року сторони уклали договір банківського вкладу № SAMDN01000730257585 в сумі 300 000,00 грн зі сплатою 17 % річних на строк 3 місяці з наступною пролонгацією на той самий строк (а. с. 10).
08 листопада 2013 року сторони уклали договір банківського вкладу № SAMDN01000739063304, кошти за яким переведено на картку № НОМЕР_1, в сумі 325 000,00 грн зі сплатою 16 % річних на строк 3 місяці з наступною пролонгацією на той самий строк (а. с. 12).
01 жовтня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання вказаних договорів, повернення суми вкладів та виплати процентів відповідно до умов договорів за фактичний строк користування вкладом (а. с. 15).
12 жовтня 2021 року листом № 20.1.0.0.0/7-211011/12673 відповідач повідомив позивача про неможливість задоволення його вимог (а. с. 16).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).