ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 року
м. Київ
cправа № 920/874/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Крапивної А.М.
та представників
Прокуратури: Янківський С.В.
Позивача: не з?явився
Відповідача : Горухно В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023
(головуючий - Сулім В.В., судді Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.)
та рішення Господарського суду Сумської області від 27.03.2023
(суддя - Соп`яненко О.Ю.)
у справі №920/874/22
за позовом Заступника керівника Сумської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту інфраструктури міста Сумської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми"
про визнання недійсними додаткових угод до договору публічної закупівлі та стягнення 5 658 671,68 грн,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Заступник керівника Сумської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту інфраструктури міста Сумської міської ради (далі - департамент, позивач) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми" (далі- ТОВ"Енера Суми", відповідач), про:
- визнання недійсними додаткових угод № 2 від 04.03.2021, № 5 від 30.06.2021, № 6 від 15.07.2021, № 7 від 31.08.2021, № 8 від 09.09.2021, № 9 від 02.11.2021, № 10 від 24.11.2021, №11 від 25.11.2021, №12 від 26.11.2021, №13 від 29.11.2021, №14 від 30.11.2021, №18 від 28.01.2022 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021 № 53/5-т, укладених між Департаментом інфраструктури міста Сумської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енера Суми";
- стягнення з ТОВ "Енера Суми" на користь Департаменту інфраструктури міста Сумської міської ради надмірно сплачених коштів у сумі 5 658 671,68 грн.
2. В обґрунтування позову прокурор посилається на порушення законодавства в сфері публічних закупівель при укладенні та виконанні зобов`язань за додатковими угодами до договору про постачання електричної енергії споживачу від 11.01.2021 № 53/5-т (далі-договір № 53/5-т), що призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів (безпідставної зміни істотних умов договору: зростання ціни товару, як наслідок, зменшення обсягу закупівлі), що не відповідає положенням Закону України "Про публічні закупівлі" та законодавчо визначеним принципам, за якими мають здійснюватися такі закупівлі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Сумської області від 27.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 позовні вимоги задоволено повністю.
4. Судові рішення мотивовано тим, що у договорі № 53/5-т сторони не погодили формулу, а також чіткий та прозорий порядок перерахунку ціни, у зв`язку із коливанням цін на ринку електричної енергії із зазначенням періодичності перегляду ціни, принципів обрання періодів для порівняння цін на ринку, вказане призвело до необґрунтованого підвищення ціни за договором, згідно оскаржуваних додаткових угод, отже, додаткові угоди укладено з порушенням ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
5. Під час перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції, відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі в частині позову про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 04.03.2021 до договору № 53/5-т та стягнення 405.289, 23 грн, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з посиланням на те, що існує судове рішення, яке набрало законної сили між тими ж сторонами про той же предмет спору у справі № 920/703/21.
6. Апеляційний суд розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі щодо вказаної частини вимог, встановив, що склад учасників судового процесу у справі № 920/703/21 та у справі № 920/874/22 є різними, також неподібними були вимоги прокурора у цих двох справах, оскільки стосувались різних предметів спору, як визнання недійсними результатів проведеної державної закупівлі та укладеного договору про закупівлю разом з додатковими угодами (у справі № 920/703/21) так і визнання недійсними лише додаткових угод до укладеного договору із стягненням безпідставно сплачених коштів (у справі № 920/874/22), обґрунтування наявності підстав також були різними.
7. Таким чином, апеляційний суд зазначив, що не можна вважати, що між сторонами вже було вирішено спір про той самий предмет, з аналогічними матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду та з тим самим колом учасників, тому відсутні підстави для закриття провадження у справі щодо вказаної частини позовних вимог, з огляду на положення п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
8. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 04.03.2021 до договору № 53/5-т та стягнення 405.289, 23 грн, та прийняти в цій частині нове рішення яким закрити провадження у справі в цій частині вимог, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України. В задоволенні позову про стягнення 405.289, 23 грн відмовити.
9. Скаржник у касаційній скарзі посилаючись на п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України, а також, ч. 4 ст. 75 ГПК України, які, як вважає скаржник, неправильно застосовано судами попередніх інстанцій. Так, скаржник вказує, що у суду були підстави для закриття провадження у справі, відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки наявне судове рішення у справі № 920/703/21 про той же предмет і з тих же підстав. Крім того, скаржник вважає, що судами не враховано преюдиційних фактів встановлених рішенням суду у справі № 480/3391/21.
10. Також, скаржник посилаючись на положення п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України, зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про закриття провадження у справі у вказаній частині позовних вимог.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
11.Прокурор у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Позиція Верховного Суду
12. Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
13. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
14. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
15. Отже, Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
16. Як вказувалось звертаючись з касаційною скаргою відповідач оскаржує судові рішення тільки щодо вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 2 до договору № 53/5-т та стягнення 405.289, 23 грн, обґрунтовуючи вимоги тим, що суди в порушення п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, не закрили провадження у справі щодо цих вимог, а розглянули спір, а також щодо неправильного застосування апеляційним судом положень ст. 75 ГПК України щодо цих вимог, отже, щодо іншої частини позовних вимог, в силу приписів статті 300 ГПК України, судові рішення касаційним судом не переглядаються.
17. Як вбачається з матеріалів справи, апеляційний суд розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі щодо вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 2, подане відповідачем на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, з посиланням на наявність судового рішення у справі № 920/703/21, встановив відсутність підстав для закриття провадження у вказаній частині вимог у справі № 920/874/22 та залишив без змін рішення суд першої інстанції в цій частині вимог.
18. Вказані висновки апеляційного суду є обґрунтованими зважаючи на наступне.
19. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті позовних вимог у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
20. Перелік підстав закриття провадження у справі, визначений у статті 231 ГПК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
21. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
22. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 2 частини першої статті 175 ГПК України).
23. Передумовою для застосування положень пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України є наявність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Однак, зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає особі звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
24. Тобто, для закриття провадження у справі, на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України, необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - рішення у справі, що набрало законної сили, повинно бути ухвалене щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав.
25. З аналізу наведеної норми права вбачається, що однією з цілей застосування цих норм процесуального права законодавець визначив, уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
26. За змістом статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
27. Водночас, згідно із частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
28. Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
29. З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обґрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.
30. Суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом "суд знає закони", при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.
31. Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
32. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Чинні процесуальні норми Господарського процесуального кодексу України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави (аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21, від 28.06.2023 у справі № 910/1182/23, від 18.03.2021 у справі № 909/783/20, від 16.11.2021 у справі № 910/694/21).
33. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.