ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 813/7874/14
адміністративне провадження № К/9901/10227/21, №К/9901/8864/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого - Грень Н.М., суддів - Кравціва О.Р., Кухар Н.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року (колегія суддів у складі головуючого - Мікули О.І., суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.),
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому, із урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора України №2501-ц від 23 жовтня 2014 року про його звільнення з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;
- поновити його на посаді начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора, як правонаступника Генеральної прокуратури України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов`язати Офіс Генерального прокурора, як правонаступника Генеральної прокуратури України, проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади"
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що згідно із наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2501-ц його було звільнено із посади відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із припиненням трудового договору з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади". Позивач вважав такі дії Генерального прокурора України протиправними, а спірний наказ від 23 жовтня 2014 року №2501-ц незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, на його думку, обов`язковою передумовою для застосування покарання у вигляді звільнення з посади та заборони в подальшому обіймати посади в органах державної влади із урахуванням проголошених принципів індивідуальної відповідальності та презумпції невинуватості є установлення у визначеному чинним законодавством порядку щодо конкретної особи фактів, які переконливо засвідчують, що така особа своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
3. Указував, що у своїй заяві від 21 жовтня 2014 року, поданій Генеральному прокурору України повідомив про те, що до нього не застосовуються заборони, передбачені статтями 1-3 Закону України "Про очищення влади".
4. Вважав, що з аналізу приписів статті 3 Закону України "Про очищення влади" слідує, що визначені у наведеній нормі критерії віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація не відповідають, зокрема, частині другій статті 61 Конституції України, згідно з якою юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. На думку позивача, фактично Закон України "Про очищення влади" встановлює презумпцію вини невизначеного кола осіб та запроваджує колективну відповідальність таких осіб не за конкретні дії або бездіяльність, а фактично за діяльність державних установ в цілому, що прямо суперечить вимогам частини другої статті 61 та статті 62 Конституції України.
5. Також позивач переконував, що ні Конституцією України, ні Законом України "Про прокуратуру" не передбачено існування у системі органів прокуратури України територіального (регіонального) органу прокуратури, про який йдеться у Законі України "Про очищення влади", що порушує принцип юридичної визначеності. Крім того, звертав увагу на те, що виходячи зі змісту норм Закону України "Про очищення влади" вбачається розмежування законодавцем кола посадових осіб на яких розповсюджується заборона, передбачена у частині третій статті 1 указаного Закону в залежності від їх функціональних обов`язків та повноважень. Зокрема, під критерії здійснення очищення влади підпадають особи, які обіймали посади керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України. Проте законодавцем не віднесено до зазначено переліку саме посаду першого заступника прокурора, що також свідчить про порушення відповідачем під час його звільнення принципу юридичної визначеності законодавства.
6. Таким чином, на думку позивача, неправомірність віднесення відповідачем посади, яку він обіймав до посади "керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури", указує на незаконність його звільнення за пунктом першим статті 3 Закону України "Про очищення влади" та пунктом 7-2 статті 36 КЗпП України.
7. Також позивач зазначав, що з метою захисту його прав на повагу до честі і гідності та ураховуючи, що внесення відомостей до Єдиного державного реєстру осіб щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відбулося на підставі протиправного рішення відповідача, наявні достатні та належні підстави для зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей щодо застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
8. З огляду на викладене, просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
9. Протокольною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року замінено відповідача Генеральну прокуратуру України його правонаступником Офісом Генерального прокурора.
10. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №2501-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора, як правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 234 879 грн 15 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства;
- зобов`язано Офіс Генерального прокурора, як правонаступника Генеральної прокуратури України, проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
11. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь - якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
12. Суд також урахував позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України", у якому Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України №1682-VII до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_3 суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями. Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача є протиправними, а тому такий підлягає скасуванню та поновленню позивача на посаді.
13. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції зазначив, що оскільки вимушений прогул позивача складає 1487 робочих дні з 24 жовтня 2014 року по 05 жовтня 2020 року включно, тому на його користь необхідно стягнути середній заробіток в розмірі 1 234 048,70 грн (з розрахунку 830,45 грн х 1487 дні) за час вимушеного прогулу, з утриманням податків та обов`язкових платежів.
14. Стосовно посилань позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням підвищення посадового окладу за посадою, з якої його було звільнено, та урахуванням коефіцієнту підвищення середньоденного розміру заробітної плати при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд вважав, що позивач підлягає поновленню на посаді, яку він обіймав до звільнення, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно розраховувати на підставі того штатного розпису і тих складових заробітної плати, на які він має право.
15. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено, викладено його в такій редакції:
"Стягнути з Офісу Генерального прокурора як правонаступника Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2 485 431(два мільйона чотириста вісімдесят п`ять тисяч чотириста тридцять одну) грн 46 коп. без врахування необхідних до сплати платежів".
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі №813/7874/14 - залишено без змін.
16. Так, суд апеляційної інстанції погодився із висновками Львівського окружного адміністративного суду щодо протиправності наказу Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2501-ц та наявності підстав для його скасування.
17. Окрім того, суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок про те, що скасування наказу про звільнення позивача, відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме: на посаді начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.
18. Також, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про протиправність внесення відомостей про позивача до Єдиного державного реєстру осіб щодо яких застосовуються положення Закону України "Про очищення влади", оскільки такі призводять до негативних наслідків для репутації позивача та неможливість реалізації ним конституційного права на працю, як похідної вимоги, а тому правильно зобов`язав Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
19. Однак, щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції указав на необхідність урахування при його обчисленні коефіцієнту підвищення посадового окладу начальника управління, відповідно до пункту 10 Порядку №100.
20. Суд зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від грудня 2015 року №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" з 01 грудня 2015 року підвищено посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
21. Таким чином, коефіцієнт підвищення посадового окладу начальника управління з 01 грудня 2015 року склав 1,25. Відповідно середньоденна заробітна плата з цього часу становить 1038,06 грн (830,45 грн х 1,25).
22. Указав, що 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури", якою підвищено посадові оклади прокурорам і слідчим органів прокуратури та яка опублікована 06 вересня 2017 року. Отже, посадові оклади прокурорам і слідчим прокуратури підвищено з 06 вересня 2017 року.
23. Таким чином, коефіцієнт підвищення посадового окладу начальника управління з 06 вересня 2017 року склав 2,25. Відповідно середньоденна заробітна плата з вказаного часу становить 2335,64 грн (1038,06 грн х 2,25).
24. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що з 16 січня 2020 року вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 "Про умови оплати праці прокурорів".
25. Суд констатував, що застосування коефіцієнтів - 4,04 (з 16 січня 2020 року) та 1,30 (з 26 березня 2020 року), на які посилався позивач у тексті апеляційної скарги, можливе лише за умови призначення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора за результатами успішної атестації, тобто застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу прокурора передує проходження прокурором успішно атестації та прийняття відповідним суб`єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення прокурора на посаду, визначену відповідним штатним розписом, однак позивач процедуру атестації не проходив, а тому, на думку колегії суддів, за період з 16 січня 2020 року по 05 жовтня 2020 року підлягає застосуванню попередній коефіцієнт 2,25, тобто середньоденна заробітна плата у розмірі 2335,64 грн (1038,06 х 2,25).
26. Ураховуючи середньоденний заробіток позивача за відповідний період та кількість робочих днів у цьому періоді, колегія суддів вирішила, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 24 жовтня 2014 року по 30 листопада 2015 року складає 229204,20 грн (276 р.д. х 830,45 грн), за період з 01 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року - 457784,46 грн (441 р.д. х 1038,06 грн), за період з 06 вересня 2017 року по 05 жовтня 2020 року - 1 798 442,80 грн (770 р.д. х 2335,64), а усього розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 05 жовтня 2020 року позивача, який підлягає стягненню з відповідача, становить 2 485 431,46 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
27. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у цій справі та відмовити у задоволенні позовних вимог.
28. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 61 Конституції України та статтю 235 Кодексу законів про працю України без застосування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі №800/235/17, щодо застосування норм Закону України "Про очищення влади" у подібних правовідносинах, згідно з якими мета застосування вказаного Закону для захисту прав і свобод інших людей є легітимною, а його застосування має сприяти дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії і правами людини.
29. Також, скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання надати відомості про відсутність підстав для застосування заборон, передбачених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", ухвалені з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема абзацу 3 пункту 3, пункту 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №809/3968/14, де суд указав про передчасність відкликання відомостей про застосування до особи заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
30. Указує, що під час визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу судами не застосовано норми постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 щодо неможливості застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу під час обчислення середнього заробітку та не ураховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові у справі №810/3246/16.
31. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій, зокрема в частині помилкового висновку про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, у зв`язку з чим відповідачем в порушенні приписів частини другої статті 61 Конституції України проігноровано принцип індивідуального підходу. Наголошує, що люстрація не є видом юридичної відповідальності, а підстава, передбачена пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, не є по сутті видом дисциплінарного стягнення, яке не має жодного відношення до передбачених законодавством видів юридичної відповідальності, тому факти здійснення ОСОБА_1 правопорушень не перевірялися.
32. Указує на те, що норми Закону України "Про очищення влади" є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений законом строк, а тому вважає, що відповідач при виданні спірного наказу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо, пропорційно та своєчасно.
33. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій не правильно застосували до спірних правовідносин приписи статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності, оскільки люстрація не є видом юридичної відповідальності, а також статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості. Вважає, що презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка по суті є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17), а відтак зазначена гарантія не може бути поширена на інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
34. Зазначає, що на даний час положення Закону України "Про очищення влади" неконституційними не визнано, тому адміністративний суд може здійснювати перевірку спірного наказу лише за критеріями, передбаченими статтею 2 КАС України.
35. Звертає увагу на неможливість реалізації Офісом Генерального прокурора судового рішення в частині зобов`язання надати до Міністерства юстиції України відомостей про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, передбачених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", оскільки необхідною умовою для цього є прийняття рішення про скасування результатів перевірки відносно ОСОБА_1 .
36. Зазначає, що відповідачем жодних рішень про скасування перевірки відносно ОСОБА_1 не приймалось, судовими рішеннями у цій справі їх не скасовано та не зобов`язано Офіс Генерального прокурора скасувати результати такої перевірки, проведеної відповідно до положень Закону України "Про очищення влади".
37. Переконує, що відповідно до приписів статті 19 Конституції України та пункту 5 розділу ІІ Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" не передбачено повноважень Офісу Генерального прокурора на підставі судового рішення самостійно скасовувати результати перевірок відносно осіб, стосовно яких застосовувалась заборона.
38. Щодо визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначає, що оскільки всі підвищення посадових окладів відбулися з 01 грудня 2015 року та 06 вересня 2017 року, а відповідно до Порядку №100 розрахунок середньоденної заробітної плати обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи перед звільненням, тобто серпень-вересень 2014 року, то здійснити розрахунок середньої заробітної плати з указаних дат не є можливим, тому коефіцієнт підвищення посадового окладу не належить до застосування під час обчислення середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу.
39. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 також подано до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та постановити нове рішення у цій частині, яким стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача 4 144 260 грн 41 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог чинного законодавства по день прийняття рішення з проведенням необхідних відрахувань.
40. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу працівника прокуратури, який був звільнений з Генеральної прокуратури України, у відповідності до статті 81 Закону України "Про прокуратуру".
41. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги зазначає про свою згоду з висновками суду апеляційної інстанції в частині обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 15 січня 2020 року із застосування коефіцієнтів 1,25 та 2,25.
42. Водночас вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про можливість застосування коефіцієнтів 4,04 (з 16 січня 2020 року) та 1,30 (з 26 березня 2020 року) лише за умови призначення позивача на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора за результатами успішної атестації.
43. Звертає увагу на те, що станом на 02 січня 2020 року Генеральна прокуратура України змінила свою назву на Офіс Генерального прокурора (зі збереженням того ж коду ЄДРПОУ, тієї ж юридичної адреси, тих же конституційних функцій прокуратури), а тому регулювання оплати праці за час вимушеного прогулу має бути аналогічне як і у працівників Офісу Генерального прокурора за посадовим окладом відповідної посади.
44. Указує, що згідно рішення Великої палати Конституційного Суду України №6-р(ІІ)2020 від 26 березня 2020 року визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінету Міністрів України.
45. З огляду на викладене переконує, що з 26 березня 2020 року заробітна плата прокурорів повинна здійснюватись виключно на підставі статті 81 Закону України "Про прокуратуру".
46. Таким чином переконує, що усім працівникам органів прокуратури, незалежно чи проходили вони атестацію чи ні, повинна нараховуватись заробітна плата у відповідності до Закону України "Про прокуратуру".
47. Отже вважає, що розрахунковий показник його середньоденної заробітної плати складав у період з 16 січня 2020 року по 25 березня 2020 року - 9435 грн 99 коп.; з 26 березня 2020 року по 05 жовтня 2020 року - 12 266 грн 79 коп., а сумарно розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день постановлення рішення судом першої інстанції становить 4 144 260 грн 41 коп.
48. Ураховуючи викладене вважає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доказам, що мають значення для справи, не враховано письмовий розрахунок, поданий позивачем та висновок експерта №35 від 30 жовтня 2020 року, складений ТзОВ "Судово-експертне бюро України", а тому оскаржувані судові рішення в частині визначення розміру стягнення заробітку за час вимушеного прогулу є протиправними та підлягають скасуванню.
Позиція інших учасників справи
49. 08 квітня 2021 року до касаційного суду надійшов відзив Офісу Генерального прокурора.
50. Суд зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року, якою відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 у цій справі, надано десятиденний строк з дня вручення учасникам справи для подання відзиву на касаційну скаргу в письмовій формі, доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи та заперечень щодо поданих заяв та клопотань.
51. Належним чином завірену копію ухвали Верховного Суду відповідачем отримано 24 березня 2021 року, що підтверджується зворотнім повідомленням, яке надійшло на адресу суду.
52. Відзив здано до поштового відділення 07 квітня 2021 року, тобто з пропуском 10-денного строку установленого ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року.
53. З огляду на викладене, Суд, при вирішенні цієї справи, не бере до уваги доводи, викладені у відзиві Офісу Генерального прокурора.
54. 06 травня 2021 року до касаційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу відповідача, у якому просить касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а касаційну скаргу позивача - задовольнити у повному обсязі.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
55. 15 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
56. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 березня 2021 року для розгляду судової справи №813/7874/14 визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
57. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі №813/7874/14 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
58. 23 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора.
59. Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі №813/7874/14 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
60. Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
61. Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року закінчено підготовчі дії у цій справі; об`єднано касаційні скарги ОСОБА_1 (№К/9901/8864/21) та Офісу Генерального прокурора (№К/9901/10227/21) в одне касаційне провадження; справу №813/7874/14 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
62. Наказом Генерального прокурора України від 03 лютого 2011 року №163к позивача призначено на посаду заступника прокурора Львівської області.
63. Наказом Генерального прокурора України від 08 червня 2011 року №632к ОСОБА_1 призначено заступником прокурора Львівської області - прокурором міста Львова.
64. 03 квітня 2012 року наказом Генерального прокурора України №472к позивача призначено прокурором міста Львова Львівської області.
65. Наказом Генерального прокурора України від 01 квітня 2014 року №576ц позивача призначено першим заступником начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту - начальником управління захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України.
66. 05 липня 2014 року наказом Генерального прокурора України №1307ц ОСОБА_1 призначено заступником начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.
67. Наказом Генерального прокурора України від 28 серпня 2014 року №1937-ц позивача призначено заступником начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією-начальником управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України.
68. 23 вересня 2014 року наказом Генерального прокурора України №2305-ц позивача призначено начальником управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.
69. 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади".
70. З огляду на викладене, 21 жовтня 2014 року позивач відповідно до статті 4 Закону України "Про очищення влади" подав заяву на ім`я Генерального прокурора України, у якій повідомив про те, що до нього не застосовуються заборони на подальше перебування на посадах в органах прокуратури (том 1, а.с.33-35).
71. Водночас, наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2501-ц позивача звільнено з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури, у зв`язку із припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України (том 1, а.с.32).
72. Підставою наказу зазначено довідку про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 (том 1, а.с.159).
73. Не погоджуючись із оскаржуваним наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2501-ц, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
74. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
75. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
76. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційних скарг за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
Щодо наказу Генерального прокурора України №2501-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлення на посаді
77. Спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) та внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" з одночасним оприлюдненням цих відомостей на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.
78. Так, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року.
79. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону України "Про очищення влади").
80. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону України "Про очищення влади").
81. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону України "Про очищення влади").