ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 640/15737/22
адміністративне провадження № К/990/22598/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Смоковича М.І., Єресько Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року (судді: Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І., Собків Я.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України (далі - відповідач), за участю третьої особи Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - третя особа) у якому просила:
визнати протиправним та скасувати наказ Пенсійного фонду України від 28 грудня 2021 року №322-о "Про звільнення ОСОБА_1";
поновити ОСОБА_1 до штату працівників на посаді першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві;
допустити рішення про поновлення на роботі до негайного виконання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що відповідач порушив процедуру звільнення останньої. Зокрема, позивачка стверджує про відсутність підстав для її скорочення, порушення відповідачем вимог статті 87 Закону України "Про державну службу", статей 49-2, 119, 252 Кодексу законів про працю України, статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 28 грудня 2021 року №322-о "Про звільнення ОСОБА_1".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві датою, із якої остання була звільна із займаної посади.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві датою, із якої остання була звільнена із займаної посади.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин, тобто на момент початку процедури попередження позивачки про вивільнення (15 лютого 2021 року), положення частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" не передбачали обов`язку суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо пропонування державному службовцю будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі (за наявності) у разі його звільнення згідно із пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
При цьому суд першої інстанції установив, що разом з попередженням про наступне вивільнення позивачці були запропоновані 38 вакантних посад державної служби в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, від зайняття яких остання відмовилась.
В аспекті вказаного суд першої інстанції зазначив, що станом на момент початку процедури попередження в територіальних органах Пенсійного фонду України були наявні вакантні посади, які є рівнозначними посаді першого заступника начальника Головного управління, яку обіймала позивачка. Водночас, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач не навів жодних обґрунтувань щодо підстав не пропонування позивачці при вивільненні рівнозначних посад, а обмежився пропозицією виключно вакантних посад у кількості 38 посад.
Суд першої інстанції урахував, що позивачці в подальшому листом від 24 листопада 2021 року №2800-0901-9/58717 були запропоновані рівнозначні вакантні посади в органах пенсійного фонду. Проте, суд першої інстанції указав, що ні положеннями Закону України "Про державну службу", ні положеннями Кодексу законів про працю України не передбачено повторної пропозиції суб`єктом призначення рівнозначних вакантних місць. Також суд першої інстанції зазначив, що вказана пропозиція була здійснена відповідачем на підставі частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" в іншій редакції, аніж та, що діяла станом на час початку процедури попередження позивачки про звільнення.
Резюмуючи наведене суд першої інстанції дійшов висновку, що мали місце дві процедури щодо звільнення позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у відмінних редакціях закону. В першому випадку, з врученням попередження про майбутнє звільнення, складеного з порушенням чинного законодавства, застосовуючи при цьому положення частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" у редакції, чинній на момент початку процедури попередження (15 лютого 2021 року). В другому випадку, з наданням пропозиції про вакантні рівнозначні посади, застосовуючи положення частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", у редакції чинній станом на 24 листопада 2021 року, яка вже встановлювала обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо пропонування державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, попередження про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" під час цієї процедури позивачці видано не було.
Крім цього, суд першої інстанції указав, що позивачку звільнено після спливу дев`яти місяців з дня попередження про звільнення, тобто з порушення строків, визначених частиною третьою статті 87 Закону України "Про державну службу", у редакції станом на момент початку процедури попередження про вивільнення.
Також, суд першої інстанції акцентував на недотриманні відповідачем вимог статті 42, частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України при звільненні позивачки, наголосивши, що ОСОБА_1 згідно із довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 ААА №769765 від 11 січня 2012 року є особою, яка має переважне право на залишення на роботі.
При вирішенні цього спору суд першої інстанції урахував покликання позивачки на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2021 року у справі №640/25471/21, якою заборонено Пенсійному фонду України вчиняти дії щодо звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в порушення частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" без попередження про звільнення та запропонування рівнозначної посади до набрання рішенням у справі законної сили. Проте, зауважив, що такі покликання не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог, оскільки вказана ухвала суду прийнята з урахуванням положень частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", у редакції від 23 лютого 2021 року, яку в межах спірних правовідносин у справі № 640/15737/22 суд не застосовує.
Разом з тим, суд першої інстанції уважав необґрунтованими твердження позивачки про те, що її було попереджено про звільнення начальником Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_2, тобто неуповноваженою особою, указавши на наказ Голови правління Пенсійного фонду України від 15 лютого 2021 року "Про деякі питання делегування повноважень з питань управління персоналом", згідно з яким Голова правління Пенсійного фонду України делегував повноваження керівника державної служби з питань управління персоналом щодо попередження про звільнення та повідомлення про зміну істотних умов державної служби державним службовцям, які займають посади заступників начальників головних управлінь Пенсійного фонду України в областях та м. Києві, посадовим особам, серед іншого ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції також відхилив покликання позивачки на порушення відповідачем вимог статті 252 Кодексу законів про працю України та статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", зазначивши, що за змістом частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", у редакції на час видачі попередження про вивільнення, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Щодо доводів позивачки про порушення відповідачем статті 119 Кодексу законів про працю України суд першої інстанції зазначив, що контракт добровольця територіальної оборони був укладений позивачкою 25 березня 2022 року, в той час коли наказ про її звільнення прийнято 28 грудня 2021 року.
Твердження позивачки щодо формування Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві штатного розпису та штучного скорочення її посади тощо, суд першої інстанції залишив поза увагою, зазначивши, що роботодавець наділений правом самостійно визначати чисельність працівників та штатний розпис не потребує додаткового доведення, а судові органи не можуть вимагати обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату.
Не зважаючи на часткову обґрунтованість позовних вимог, вказані вище порушення відповідачем процедури звільнення позивачки суд першої інстанції уважав самостійними та достатніми для формування висновку про задоволення її позовних вимог.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2022 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції погодився з твердженням суду першої інстанції про те, що на час виникнення спірних правовідносин, тобто на момент початку процедури попередження позивачки про вивільнення (15 лютого 2021 року), норма частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" не встановлювала обов`язку суб`єкта призначення надавати державному службовцю, якого попереджено про звільнення, пропозиції всіх наявних посад, а тим паче рівнозначних посад, зокрема, в державному органі, з яким такий державний службовець не перебував в трудових відносинах.
Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що суд першої інстанції висловив непослідовну позицію щодо застосування наведеної норми. Так, суд апеляційної інстанції уважав, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не було зобов`язане пропонувати позивачці вакантні посади в інших головних управліннях, а воно мало право запропонувати вакантні посади у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. Також, Законом не було передбачено обов`язку пропонувати всі вакантні посади.
Таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов з огляду на роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 15 березня 2021 року № 132-р/з, згідно з якими, якщо процедура вивільнення, розпочата і не завершена до набрання чинності Законом України від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби", така процедура завершується згідно із законодавством, яке діяло на момент початку такої процедури.
З цих міркувань, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції помилково уважав, що мали місце фактично дві процедури щодо звільнення позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у відмінних редакціях закону. В цьому сенсі апеляційної інстанції зазначив, що процедура звільнення позивачки була розпочата та відбувалася відповідно до норм частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" в редакції, яка діяла на момент початку процедури попередження позивачки, що відповідає змісту роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 15 березня 2021 року № 132-р/з. Натомість, повторна пропозиція позивачці щодо вакантних рівнозначних посад листом від 24 листопада 2021 року № 2800-0901-9/57817 була здійснена на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києві від 06 жовтня 2021 року у справі № 640/25471/21. Суд апеляційної інстанції зауважив, що вказана ухвала набрала законної сили, а отже підлягала обов`язковому виконанню. Тож, висновок суду першої інстанції про те, що суб`єкт призначення або керівник державної служби не мав права на повторну пропозицію вакантних посад, суд апеляційної інстанції уважав помилковим.
Крім того, суд апеляційної інстанції указав на помилковість висновку суду першої інстанції про порушення відповідачем вимог статті 42, частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України. З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначив, що стаття 87 Закону України "Про державну службу" у редакції, чинній на момент початку процедури попередження, не передбачала врахування при звільненні державного службовця переважного права залишення на роботі. Також указав, що суд першої інстанції неправильно застосував частину шосту статті 49-2 Кодексу законів про працю України, згідно з якою при вивільненні працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу" не застосовуються положення частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо переважного права на залишення на роботі.
В частині покликань позивачки на попередження про її звільнення неуповноваженою особою, суд апеляційної інстанції погодився з твердженням суду першої інстанції про їх безпідставність.
Необґрунтованими також суд апеляційної інстанції визнав твердження позивачки в частині формування Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві штатного розпису та штучного скорочення посади тощо, підтвердивши висновок суду першої інстанції про те, що роботодавець наділений правом самостійно визначати чисельність працівників і штатний розпис не потребує додаткового доведення, а судові органи не можуть вимагати обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2022 року.
Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заявлену підставу скаржниця аргументує тим, що суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржувану постанову не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №725/3265/18, від 12 січня 2021 року у справі №753/9240/18, від 16 березня 2023 року у справі №640/4907/21, від 10 листопада 2022 року у справі № 640/24023/21, від 25 липня 2019 року у справі №807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16, від 07 липня 2022 року у справі №826/6203/17, від 19 травня 2022 року у справі № 205/6352/18, від 16 грудня 2020 року у справі №127/27008/19, від 09 червня 2022 року у справі № 400/1781/21, від 16 грудня 2021 року у справі 380/1857/20, від 11 червня 2020 року у справі №826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі №826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі №821/595/16, від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17, від 25 липня 2019 року у справі №807/3588/14.
В касаційній скарзі скаржниця зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив виконання відповідачем вимог статті 87 Закону України "Про державну службу", статей 5-1, 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим дійшов безпідставного висновку про відповідність процедури звільнення позивачки встановленому порядку.
На переконання скаржниці, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилась та обставина, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві на момент початку процедури попередження про наступне вивільнення позивачки на власний розсуд реалізувало право пропонування позивачці вакантних посад. В цьому сенсі скаржниця зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві на виконання делегованих Пенсійним фондом України повноважень одночасно з попередженням про звільнення запропонувало позивачці наявні в цьому управління вакантні посади вибірково, без пропонування усіх наявних на той час рівнозначних посад. При цьому скаржниця уважає, що на момент початку процедури попередження їй мали бути запропоновані також посади, наявні в інших управліннях Пенсійного фонду України.
Скаржниця також зауважує, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки та не урахував, що після попередження позивачки про наступне вивільнення та, власне, до винесення відповідачем оскаржуваного наказу і звільнення останньої з посади, відбулася законодавча зміна норм, що регулюють спірні правовідносини. Так, скаржниця зазначає, що з 06 березня 2021 року частина третя статті 87 Закону України "Про державну службу" діяла у редакції Закону №1285-ІХ, що передбачала обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Окрім того, скаржниця переконує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, зазначивши про відсутність підстав для застосування переважного права на залишення на посаді при звільненні державних службовців.
Також скаржниця указує на те, що відповідач порушив строк, визначений частиною третьою статті 87 Закону України "Про державну службу", для її звільнення, адже попередження про вивільнення датоване 15 лютого 2021 року, а наказ про її звільнення - 28 грудня 2021 року, що не урахував суд апеляційної інстанції.
Скаржниця додатково звертає увагу, що зміни структури та штатного розпису Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які слугували підставою для її звільнення, були зроблені всупереч встановленому для цього порядку.
Позиція інших учасників справи
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві скористалось своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Смокович М.І., ОСОБА_4) визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №640/15737/22.
Розпорядженням № 1533/0/78-23 від 12 вересня 2023 року заступника керівника апарату Верховного Суду - керівник секретаріату Касаційного адміністративного суду у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_4, яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ, призначено повторний автоматизований розподіл позовних заяв.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 12 вересня 2023 року визначено склад колегії суддів: Загороднюк А.Г. (головуючий суддя), Смокович М.І., Єресько Л.О.
Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 13 вересня 2023 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Відповідно до пункту 10 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято наказ №911 від 12 жовтня 2020 року "Про введення в дію змін до штатного розпису Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві", яким введено в дію з 12 жовтня 2020 року зміни до штатного розпису Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зі штатною чисельністю 1264 штатних одиниць та у зв`язку із введенням в дію змін до штатного розпису управлінню по роботі з персоналом ( ОСОБА_3 ) провести відповідну роботу, згідно із чинним законодавством.
01 лютого 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві скеровано до Пенсійного фонду України лист №2600-01-5/13811, яким, з метою покращення роботи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, надано на затвердження проект структури Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Наказом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 11 лютого 2021 року №97 "Про введення в дію структури та змін до штатного розпису Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві" введено новий штатний розпис Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Наказ №97).
На підставі Наказу №97, керуючись статтею 87 Закону України "Про державну службу" та відповідно до наказу Пенсійного фонду України від 15 лютого 2021 року №16 "Про деякі питання делегування повноважень з питань управління персоналом" Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято наказ від 15 лютого 2021 року №104-а "Про попередження про звільнення першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_1", яким наказано ОСОБА_1, першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві попередити про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" та наказано управлінню по роботі з персоналом ( ОСОБА_3 ) забезпечити ознайомлення ОСОБА_1 з цим наказом та надати перелік вакантних посад державної служби (далі - Наказ №104-а).
Також на виконання Наказу №104-а Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві складено попередження першому заступнику начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_1, яким попереджено про наступне звільнення та в порядку частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" запропоновано вакантні посади (далі - попередження).
З Наказом №104-а та попередженням позивачка ознайомлена 16 лютого 2021 року та нею виявлено незгоду з пропозицією про переведення на запропоновану посаду.
24 листопада 2021 року листом №2800-0901-9/57817 Головою Правління Пенсійного фонду України складено пропозицію першому заступнику начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_1 рівнозначних вакантних посад станом на 24 листопада 2021 року.
Листом від 13 грудня 2021 року №2600-08-8/200076 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві просило Голову первинної профспілкової організації працівників Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відповідно до статті 43 Кодексу законів про працю України дату згоди на звільнення першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_1 .
Листом від 24 грудня 2021 року №16 Первинна профспілкова організація працівників Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомила про прийняття рішення (протокол №21 від 23 грудня 2021 року) лист від 13 грудня 2021 року №2600-08-8/200076 без розгляду по суті.
В подальшому 28 грудня 2021 року Пенсійним фондом України прийнято наказ №322-о "Про звільнення ОСОБА_1", яким звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - оскаржуваний наказ).
Наказом №1264-о від 28 грудня 2021 року "Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 28 грудня 2021 року №322-о "Про звільнення ОСОБА_1" оголошено наказ Пенсійного фонду України від 28 грудня 2021 року №322-о про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зв`язку зі скороченням посади державної служби 28 грудня 2021 року.