ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 року
м. Київ
справа №803/695/16
адміністративне провадження № К/9901/39476/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А., суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом Державного підприємства ʼʼКіверцівське лісове господарствоʼʼ до Ківерцівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (процесуальний правонаступник Ківерцівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області) на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2016 (суддя Ковальчук В. Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2017 (головуючий суддя Ліщинський А. М., судді: Довга О. І., Запотічний І. І.),
У С Т А Н О В И В:
У травні 2016 року ДП ʼʼКіверцівське лісове господарствоʼʼ (підприємство, позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати прийняте ОДПІ (відповідач) податкове повідомлення-рішення від 21.04.2016 №0006591700 про застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій у сумі 247ʼ 834,50 грн та нарахування пені у сумі 71ʼ 980,89 грн (а.с. 4-9, 42).
Підставою для нарахування штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням став висновок контролюючого органу, викладений в акті позапланової виїзної документальної перевірки від 27.01.2016 №42/1700/00991551, про порушення підприємством підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України внаслідок несвоєчасного перерахування до бюджету податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) впродовж 2013-2014 роки.
Обґрунтовуючи позов, позивач не заперечував факт несвоєчасної сплати податку, водночас доводив, що контролюючий орган безпідставно застосував до нього штраф у розмірах 50% та 75%, встановлений статтею 127 Податкового кодексу (ПК) України. Позивач вважає, що застосування штрафу більшого розміру можливе у разі встановлення контролюючим органом повторності порушення впродовж 1095 днів. Водночас раніше у попередніх періодах контролюючий орган не встановлював несвоєчасну сплату підприємстовм ПДФО. Крім того, позивач зазначив, що штрафні санкції розраховано неправильно, оскільки в акті перевірки контролюючий орган надав неправильну оцінку здійсненим підприємством коригуванням по дебету бухгалтерського рахунку 6411 ʼʼРозрахунки за податками й платежамиʼʼ на суму 42ʼ 022,34 грн.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 25.05.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2017, позов задовольнив частково. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 21.04.2016 №0006591700 в частині збільшення підприємству грошового зобов`язання зі сплати штрафних (фінансових) санкцій на суму 140ʼ 240,85 грн, в іншій частині позову відмовив.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОДПІ правомірно застосувала до позивача штрафні санкції на підставі статті 126 ПК України та нарахувало пеню відповідно до підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України за несвоєчасну сплату податку. Водночас у контролюючого органу не було законних підстав для нарахування позивачу штрафних санкцій у розмірах 50% та 75% відповідно до статті 127 ПК України з огляду на те, що застосування штрафу більшого розміру (50% та 75% суми податку) можливе у разі встановлення контролюючим органом повторності порушення протягом 1095 днів, зафіксоване в акті перевірки та у податковому повідомленні-рішенні. Водночас впродовж 1095 днів подібні правопорушення контролюючим органом не були зафіксовані актом перевірки та податкове повідомлення-рішення з цього приводу не приймалося. Відтак суд скасував лише штраф у розмірах 50% та 75%, залишивши в силі 25% штраф, нарахований на підставі статті 127 ПК України.
Контролюючий орган не погодився із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог та подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати зазначені судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
У касаційній скарзі відповідач зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми пункту 127.1 статті 127 ПК України. На переконання відповідача підставою для застосування штрафу згідно зі статтею 127 ПК України є саме несплата (неперерахування) податків податковим агентом до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків. Розмір штрафних санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених податкових правопорушень, незалежно від того, чи виявлено такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки незалежно від того, чи приймалося контролюючим органом податкове повідомлення-рішення за подібне правопорушення протягом 1095 днів.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05.07.2017 (суддя Борисенко І. В.) відкрив касаційне провадження №К/800/22411/17 у цій справі.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну та необґрунтовану, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.
У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів`` та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, заперечення позивача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановили суди попередніх інстанцій, в акті перевірки від 27.01.2016 №42/1700/00991551 з урахуванням розрахунків штрафних санкцій та пені (т.І, а.с.10-20) йдеться мова про несвоєчасну сплату ПДФО внаслідок затримання виплати доходу та про несплату податку. Під час перевірки контролюючий орган встановив, що станом на 31.12.2014 у підприємства обліковувалась заборгованість зі сплати ПДФО до бюджету у сумі 309ʼ 123,10 грн. Суму заборгованості щодо нарахованих підприємством до бюджету платежів станом на 31.12.2014 контролюючий орган розрахував на підставі даних Головної книги підприємства, виходячи із залишку кредиторської заборгованості по бухгалтерському рахунку 6411 ʼʼРозрахунки зa податками й платежамиʼʼ станом на 01.01.2013 у сумі 37ʼ 211,21 грн, нарахованого та сплаченого податку за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 (ʼʼ+ʼʼ 1ʼ 314ʼ 149,37 грн; ʼʼ-ʼʼ 1ʼ 000ʼ 205,08 грн) та проведеними коригуваннями за дебетом рахунку на суму 42ʼ 022,34 грн (37ʼ 211,21 грн + 1ʼ 314ʼ 149,37 грн - 1ʼ 000ʼ 205,08 грн - 42ʼ 022,34 грн). Також у період з 01.01.2013 по 31.12.2014 підприємство при нарахуванні заробітної плати та виплат за цивільно-правовими договорами не перераховувало ПДФО у строки, встановлені ПК України для місячного податкового періоду.
Згідно з податковим повідомленням-рішенням від 21.04.2016 №0006591700 до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції на підставі пункту 126.1 статті 126 та пункту 127.1 статті 127 ПК України та на підставі підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України нарахована пеня.
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету визначено нормами статті 168 ПК України.
Норми підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 цієї статті (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) зобов`язують податкового агента, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання). Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Пунктом 171.1 статті 171 ПК України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Згідно з підпунктами ``а``, ``б`` пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Види та розмір відповідальності за порушення податкового законодавства визначені у главі 11 розділу ІІ ПК України.
Відповідно до частини першої статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.