ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 540/549/20
адміністративне провадження № К/9901/29200/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 (головуючий суддя: Кисильова О.Й.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020 (головуючий суддя: Скрипченко В.О., судді: Косцова І.П., Осіпов Ю.В.) у справі № 540/549/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - ГУПФУ в Херсонській області), в якому просила зобов`язати відповідача призначити та виплачувати їй пенсію за віком з 09.10.2019 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів.
Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 09.04.2020, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020, відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить касаційний суд скасувати оскаржувані судові рішення, і ухвалити нову постанову про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 20.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12.09.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, до моменту виїзду на постійне місце проживання за кордон, проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
03.09.1997 позивачка виїхала з України на постійне місце проживання до держави Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в консульському відділенні посольства України в Державі Ізраїль.
09.10.2019 позивачка через свого представника Жартовську А.Ю. звернулася до Генічеського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ Херсонської області із заявою №5683 про призначення пенсії за віком.
Відповідно до розписки-повідомлення від 09.10.2019, заява про призначення пенсії прийнята 09.10.2020 та зареєстрована за №2626 разом з такими документами: апостильована заява про призначення пенсії від 24.06.2019; довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру від 03.12.1996; посвідка на ім`я ОСОБА_1, видана МВС в м. Рішон-ле-Ціон від Держави Ізраїль від 06.01.2003; копія трудової книжки від 19.11.1965; диплом про навчання від 06.07.1965 № НОМЕР_1 ; свідоцтво про народження від 24.12.1977 НОМЕР_2 ; свідоцтво про шлюб від 05.02.1972; інший документ: Додаток 1, копія пам`ятки, відомості з реєстру страхувальників, довіреність від 24.06.2019, звернення про призначення пенсії від 09.10.2019 №5683, ОК 5.
Проте, за висновками пенсійного органу, наданих позивачкою документів недостатньо для призначення пенсії, у зв`язку із чим було запропоновано у строк до 08.01.2020 надати наступні документи: заяву про спосіб виплати пенсії (для виплати через банк); довідку про місце реєстрації; оригінал паспорту; свідоцтво про народження дитини.
10.10.2019 представник позивачки додатково надіслав до пенсійного органу довідки з Державної бюджетної установи охорони здоров`я республіки Крим "Сімферопольська міська клінічна лікарня" про заробітну плату ОСОБА_1 від 05.07.2019 № 76, № 77, № 78, № 79, № 80.
24.12.2019 відповідач прийняв рішення №212850003551 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV з підстав відсутності оригіналу паспорту громадянина України та документу про реєстрацію на території України (в АР Крим).
04.02.2020 рішення про відмову направлене позивачу супровідним листом №2100-0204-8/1894 на запит представника позивача від 29.01.2020 № 540.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка стверджує, що є громадянкою України, проте з вересня 1997 року виїхала на постійне місце проживання до країни Ізраїль, де у встановленому законом порядку взята на консульський облік посольства України. Зазначає, що через свого представника звернулася до пенсійного органу за призначенням пенсії, однак у призначенні пенсії за віком протиправно відмовлено. Наполягає, що при віці 72 роки і страхову стажі понад 32 роки досягла усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком, встановлених статтею 26 Закону № 1058-IV. Просить призначити пенсію у розмірі не меншому за прожитковий мінімум.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звертаючись до органу Пенсійного фонду за призначенням пенсії, особа повинна пред`явити, зокрема, паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу. При цьому, таким документом може бути, у тому числі, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Суди встановили, що при зверненні до пенсійного органу за призначенням пенсії, представник позивачки надав у якості документу, що посвідчує особу позивачки, не копію паспорта для виїзду за кордон, а посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль від 06.01.2003.
У той же час, до позовної заяви позивачкою долучено копію паспорту СРСР для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 .
Судами обох інстанцій досліджено вказану копію паспорту ОСОБА_1 для виїзду за кордон 40 № НОМЕР_3 та встановлено, що цей документ виданий 17.06.1993 та був дійсний до 17.06.1998, надалі його дію не продовжено, про що свідчить відсутність будь-яких відповідних відміток.
Відповідно до частини першої розділу V Перехідні положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов`язковій заміні.
Водночас, паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1, виданий 17.06.1993 у вигляді зразка СРСР, тобто до набрання чинності Законом №5492-VI, та наразі є нечинним, у зв`язку із закінченням строку його дії 17.06.1998 та не заміною на паспорт громадянина України для виїзду нового зразка.
Таким чином, за висновками судів обох інстанцій, на дату звернення представника позивачки до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії від 24.06.2019, поданою 09.10.2019, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, у якості документу, що посвідчував особу позивачки, був недійсним. Натомість, надання позивачем до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії копії посвідчення особи, виданого МВС Держави Ізраїль, не є наданням належного документу, що посвідчує особу у розумінні законодавства України.
За таких обставин, суди обох інстанцій дійшли висновку, що представником позивачки не надано усіх документів, необхідних для призначення пенсії, передбачених Порядком № 22-1.
У підтвердження обґрунтованості таких висновків, суди послалися на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 21.09.2018 у справі №805/465/18-а та від 30.04.2020 у справі №805/153/18-а.
Одночасно апеляційний суд відхилив доводи позивачки про те, що посвідчення особи, яке видане Державою Ізраїль, та копія якого надана відповідачу разом із заявою про призначення пенсії, є таким, що подане у відповідності до пункту 2.9 Порядку № 22-1, оскільки такий документ посвідчує особу на території Держави Ізраїль та не є посвідченням особи у розумінні норм Закону № 5492-VI.
У той же час, апеляційний суд констатував, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав у зв`язку з чим визнав протиправною вимогу пенсійного органу про необхідність надання позивачкою документу, що підтверджує реєстрацію на території України (в АР Крим).
Також апеляційний суд констатував, що відповідачем фактично не приймалось рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком, а у межах вимог Порядку № 22-1 здійснено розгляд питання прийняття поданих документів.
Окремо апеляційний суд визнав необґрунтованими та передчасними посилання позивачки на Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009, яким визнано неконституційними положення Закону № 1058-1V в частині статті 49 "Припинення та поновлення виплати пенсії" та другого речення статті 51 "Виплата пенсії у разі виїзду за кордон", оскільки вказане рішення стосується питання припинення виплати раніше призначеної на території України пенсії і не регулює питання призначення пенсій.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 127/20588/17, від 18.07.2018 у справі №263/3644/17 та від 18.09.2018 у справі № 199/5647/17, відповідно до яких, надання до органу, який призначає пенсію, ізраїльського посвідчення особи, на підставі якого була верифікована особа, є належним документом, що посвідчує особу позивача. Отже, при віці 72 роки і страховому стажі понад 32 роки, позивачка досягла усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком, встановлених статтею 26 Закону №1058-IV. Проте пенсія позивачці не призначалася.
Також з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 скаржниця стверджує про наявність правових підстав для виплати пенсії з компенсацією втрати частини доходів.
Крім того, за твердженнями скаржниці, також наявні підстави для проведення індексації пенсії.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення. Наполягає, що позивачкою не подано усіх необхідних документів для призначення пенсії за віком у зв`язку із чим пенсійний орган письмово повідомив про необхідність подання додаткових документів до 08.01.2020. З огляду на те, що станом на момент розгляду заяви позивачки (24.12.2019) строк подачі документів не закінчився, пенсійним органом не приймалося рішення по суті, натомість здійснено лише розгляд наявних документів, з прийняттям відповідного рішення за його наслідками. Зазначає, що посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль, не є належним документом, що посвідчує особу у розумінні норм законодавства України.
Також відповідач зазначив про неможливість прийняття на уваги інформації з трудової книжки, оскільки така заповнена із порушенням вимог Інструкції № 58.
Окрім того, за висновками відповідача, також відсутні підстави для здійснення індексації пенсії та виплати компенсації втрати частини доходів.
Окремо відповідач зазначив про те, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі № 540/2421/19 вирішено спір між тим самими сторонами, з тим самим предметом та тих самих підстав.
Скаржниця подала відповідь на відзив, у якому наполягає на обґрунтованості заявлених позовних вимог.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.