ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 280/7501/21
адміністративне провадження № К/990/26894/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області
на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року (суддя Стрельнікова Н.В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2023 року (судді: Лукманова О.М., Білак С.В., Дурасова Ю.В.)
у справі за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області
до ОСОБА_1
про стягнення податкового боргу,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
19 серпня 2021 року Головне управління ДПС у Тернопільській області (далі також - Позивач, ГУ ДПС) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі також - Відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просило стягнути податковий борг по платежу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в сумі 11103,77 грн.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою від 22 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року, позовну заяву Головного управління ДПС у Запорізькій області повернув Позивачу.
6 грудня 2022 року Верховний Суд ці рішення скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалюючи постанову Верховний Суд вказав, що Головне управління ДПС у Тернопільській області на виконання вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху від 13 жовтня 2021 року усунуло відповідні недоліки, тобто вимоги щодо необхідності зазначення Позивачем у поданій позовній заяві адреси Відповідача (остання відома адреса) було виконані Позивачем.
8 та 9 березня 2023 від Відповідача на адресу суду надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), з посиланням на те, що ухвалою від 4 серпня 2020 року Господарський суд Запорізької області у справі № 908/1718/20 відкрив провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
Ухвалою 15 березня 2023 року Запорізький окружний адміністративний суд закрив провадження в адміністративній справі. Повернув Головному управлінню ДПС у Тернопільській області з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2270 грн сплачений відповідно до платіжного доручення № 1170 від 11 серпня 2021 року.
Ухвалюючи це рішення, суд вказав, що:
- вимога щодо стягнення заборгованості з Відповідача, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства Господарським судом Запорізької області, у провадженні якого знаходиться справа № 908/1718/20 про банкрутство Відповідача, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України є підставою для закриття провадження у цій адміністративній справі;
- суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2021 року в справі №905/2030/19 (905/1159/20) щодо застосування положень статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі також - КУзПБ) вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство господарським судом; також суд враховує висновок Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2022 року №300/2043/19 щодо застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у справі у подібних правовідносинах;
- Велика Палата Верховного Суду, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватно - правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства. Вказані висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі №904/1693/19, від 15 січня 2020 року в справі №607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року в справі №918/335/17, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі №921/557/15-г/10, від 6 лютого 2020 року в справі № 910/1116/18 та від 12 січня 2021 року в справі №334/5073/19.
Постановою від 6 липня 2023 року Третій апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишив без задоволення, а ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року - без змін.
Роблячи висновки про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Позивача, апеляційний суд вказав, що КУзПБ, який є спеціальним щодо регулювання правовідносин у зв`язку з порушенням справи про банкрутство, до грошових зобов`язань відносить і зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, тому в разі наявності заборгованості в боржника перед контролюючим органом, останній уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу, такий орган набуває статусу кредитора. Для таких грошових зобов`язань передбачений окремий порядок їх пред`явлення до боржника, а саме: щодо поточних вимог кредиторів - шляхом розгляду спору щодо таких вимог у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. При цьому законодавство з питань банкрутства не розрізняє кредиторські вимоги за суб`єктом їх пред`явлення - кредитором - особою публічного права чи кредитором - особою приватного права, винятком є лише спори, пов`язані з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України. Наявність позивачем у справі суб`єкта владних повноважень, що здійснює управлінську функцію у сфері стягнення податків та до компетенції якого відноситься звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу, не є безумовною підставою розгляду спору у порядку адміністративного судочинства. Варто враховувати предмет позову та підставу звернення до суду.
Роблячи такі висновки апеляційний суд послався на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені у постановах від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20, від 30 січня 2023 року у справі № 815/6486/17, від 27 лютого 2019 року у справі №826/1866/17, від 23 вересня 2020 року у справі №826/16976/16, від 21 вересня 2021 року у справі №905/2030/19 (905/1159/20), та Верховного Суду, зокрема у постановах від 11 лютого 2021 року у справі №560/2855/20, від 28 квітня 2022 року у справі № 300/2043/19.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування підстав скасування ухвалених у справі судових рішень Позивач у касаційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції помилково послався на висновок Верховного суду у постанові від 28 квітня 2022 року №300/2043/19, оскільки правовідносини у вищезазначеній справі не є подібними, адже стосуються стягнення частини чистого прибутку, а такий платіж, не передбачений Податковим кодексом України, а встановлений Законом України "Про управління об`єктами державної власності". А у цій справі, правовідносини виникли внаслідок несплати узгодженого грошового зобов`язання по платежу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, порядок справляння якого регламентований Податковим кодексом України.
Звертає увагу Позивач і на те, що у постанові від 13 квітня 2023 року у справі №320/12137/20, на яку посилається суд апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо підсудності спору за участі суб`єкта, який перебуває у процедурі банкрутства.
Вважає, що спірні правовідносини, які виникли у зв`язку з наявністю податкового боргу (його стягнення у відповідному порядку), напряму не пов`язані зі справою про банкрутство, а мають публічно-правовий характер та виникли у межах публічно-правового спору, а тому ця справа підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
Також звертає увагу й на те, що його позиція також ґрунтується на правових висновках Верховного Суду, наведених у постанові Верховного суду від 8 червня 2023 року у справі №380/24252/21.
2. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
2.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).
Перевіривши доводи касаційної скарги в межах, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку дотриманню норм процесуального та матеріального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, у справі, що розглядається суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі дійшов висновку, що спір про стягнення податкового боргу має бути розглянутий в межах господарського судочинства, оскільки на момент звернення з позовом, який стосується стягнення заборгованості (податкового боргу), господарським судом стосовно Відповідача порушено справу про банкрутство.
Надаючи правову оцінку таким правовим висновкам Верховний Суд наголошує на наступному правовому регулюванні спірних правовідносин.
Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації й визначається законом.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Так, відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначені завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.