Постанова суду № 921/750/21 від 05.09.2023 про визнання незаконними рішень та визнання права власності

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 921/750/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - Фольчика А. С. (адвоката)

відповідача-1 - Авдєєнка В. В. (адвоката, в режимі відеоконференції)

відповідача-2 - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКО"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 (колегія суддів: Орищин Г. В. - головуючий, Гриців В. М., Зварич О. В.), додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.05.2023 (колегія суддів: Орищин Г. В. - головуючий, Гриців В. М., Зварич О. В.), рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.10.2022 (суддя Шумський І. П.) та додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2022 (суддя Шумський І. П.) у справі

та касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 (колегія суддів: Орищин Г. В. - головуючий, Гриців В. М., Зварич О. В.), рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.10.2022 (суддя Шумський І. П.) та додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2022 (суддя Шумський І. П.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСКО"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "-Автотехсервіс-", 2) Виконавчого комітету Тернопільської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1,

про визнання незаконними рішень та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "АСКО" (далі - ТОВ "АСКО") звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "-Автотехсервіс-" (далі - ТОВ "-Автотехсервіс-"), Тернопільської міської ради про:

- визнання незаконним рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.01.2000 № 12 "Про надання дозволу на реконструкцію автозаправної станції";

- визнання незаконним та скасування дозволу Інспекції архітектурно-будівельного контролю управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 12.06.2000 № 88/2000;

- визнання незаконним рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 08.08.2001 № 1002 "Про затвердження акта державної технічної комісії";

- визнання незаконним рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.06.2012 № 976 "Про внесення змін в пункт 2 рішення виконавчого комітету міської ради від 29.01.2003 № 88 "Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди";

- визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на будівлю автозаправної станції від 31.01.2003, виданого Акціонерному товариству закритого типу "Автотехсервіс" (далі - АТЗТ "Автотехсервіс");

- визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності від 14.02.2013, виданого Приватному акціонерному товариству "Автотехсервіс" (далі - ПрАТ "Автотехсервіс");

- визнання за ТОВ "АСКО" права власності на цілісний майновий комплекс - автозаправну станцію, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (далі - автозаправна станція).

1.2. ТОВ "АСКО", обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що позивач є належним землекористувачем земельної ділянки та власником автозаправної станції. Позивач стверджував, що відповідно до чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин земельного законодавства лише ним могла проводитись реконструкція автозаправної станції, незважаючи на укладений між ним та відповідачем-1 договір про спільну діяльність від 01.09.1998. Крім того, позовні вимоги ТОВ "АСКО" мотивовані порушенням права власності позивача на збудовану автозаправну станцію.

1.3. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 20.12.2021 відповідача-2 - Тернопільську міську раду замінено на виконавчий комітет Тернопільської міської ради.

1.4. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 26.05.2022 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 .

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 13.10.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 у справі № 921/750/21, у задоволенні позову ТОВ "АСКО" відмовлено.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ "АСКО", суд першої інстанції зазначив, що презумпцію правомірності набуття ТОВ "-Автотехсервіс-" права власності на спірний об`єкт позивачем у встановленому законом порядку не спростовано. При цьому суд взяв до уваги, що в судових рішеннях у справах за участю ТОВ "АСКО" та ТОВ "-Автотехсервіс-": № 607/2629/14-ц, № 607/7048/14-ц, № 921/191/17-г/4 були встановлені такі обставини:

- незаконність рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 29.01.2003 № 88 щодо визнання за ТОВ "АСКО" права власності на автозаправну станцію;

- фінансування ПрАТ "-Автотехсервіс-" будівництва спірного об`єкта та введення в експлуатацію;

- відсутність у ТОВ "АСКО" доказів будівництва та введення в експлуатацію саме спірної автозаправної станції;

- відсутність порушеного права ТОВ "АСКО" в результаті прийняття виконавчим комітетом Тернопільської міської ради рішення від 13.06.2012 № 976 та видачі відповідачу-1 оскаржуваних ним свідоцтв.

При цьому суд першої інстанції встановив, що станом на 13.10.2022 зазначені судові рішення набрали законної сили, а тому встановлені судами обставини не потребують повторного доказування відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд першої інстанції зауважив, що під час провадження у цій справі судом не встановлено доведеного порушення права чи охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду, тому наведене виключає можливість застосування до спірних відносин положень статей 76, 80 Цивільного кодексу УРСР, статей 256, 257 Цивільного кодексу України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про скасування оскаржуваних актів, за наслідками прийняття яких за відповідачем-1 зареєстровано право власності на реконструйовану автозаправну станцію, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема, набуття ним у володіння або користування спірного (реконструйованого) майна та земельної ділянки, на якій воно знаходиться, тому такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту; належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "АСКО" не підлягають задоволенню з урахуванням обраного способу захисту, а також зазначив, що відсутність порушеного права у зв`язку з прийняттям відповідачем рішень також є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи апеляційних скарг ТОВ "АСКО" та ОСОБА_1 про те, що встановлені у судових справах обставини, на які посилався суд першої інстанції, не мають преюдиційного значення для цієї справи. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що неправомірність здійснення будівництва об`єкта та оформлення права власності на нього відповідачем-1 позивач не довів, жодних нових доказів стосовно заявленого предмета позову також не надано, тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог.

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 у справі № 921/750/21, задоволено заяву б/н від 17.10.2022 (вх. № 6790 від 17.10.2022) представника ТОВ "-Автотехсервіс-" про ухвалення додаткового рішення; вирішено стягнути з ТОВ "АСКО" на користь ТОВ "-Автотехсервіс-" 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, дослідивши заяву ТОВ "-Автотехсервіс-" про ухвалення додаткового рішення, виходив із того, що ТОВ "-Автотехсервіс-" підтвердив належними доказами надання адвокатом послуг з правової допомоги на суму 20 000 грн. Суд першої інстанції також зазначив, що позивачем не подано жодних заперечень на заяву б/н від 17.10.2022 про ухвалення додаткового рішення. Зважаючи на викладене, відповідно до статей 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з фактичних обставин цієї справи, враховуючи ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що відповідачу-1 за рахунок позивача належить відшкодувати судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 20 000 грн.

2.4. Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.05.2023 заяву ТОВ "-Автотехсервіс-" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Вирішено стягнути з ТОВ "АСКО" на користь ТОВ "-Автотехсервіс-" 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співмірності їхнього розміру, та є завищеним, оскільки становить 24 000,00 грн. При цьому, як зазначив суд апеляційної інстанції, адвокат заявника надавав адвокатські послуги відповідачу-1 в суді першої інстанції, тобто був раніше обізнаний з правовою ситуацією у цьому провадженні та з судовою практикою. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку має бути зменшений до 12 000,00 грн.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ТОВ "АСКО" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2023, додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.05.2023, рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.10.2022 та додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2022 у справі № 921/750/21 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ТОВ "АСКО" посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального і процесуального права та не врахували висновки Верховного Суду та Верховного Суду України щодо їх застосування, викладені у постановах від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 20.11.2022 у справі № 140/6115/21 (щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України), від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 (щодо застосування статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), від 30.05.2018 у справі № 5013/462/12, від 19.10.2021 у справі № 910/7918/20 (щодо застосування статті 331 Цивільного кодексу України), від 04.12.2013 у справі № 6-130 цс-13 (щодо застосування статті 376 Цивільного кодексу України).

ТОВ "АСКО" зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 21, 26 Закону України "Про власність", статті 22 Закону України "Про основи містобудування", статті 39 Земельного кодексу України (1990 року), статті 105 Цивільного кодексу УРСР, пунктів 1.1, 1.2, 2.1 Державних будівельних норм А.3.1-2-93 "Порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт", затверджених наказом Мінбудархітектури України від 10.08.1993 № 136, у чинній станом на 2000-2001 редакції щодо можливості виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна після його реконструкції в особи, яка здійснила реконструкцію, за відсутності у такої особи права власності чи іншого речового права на існуючий до реконструкції об`єкт нерухомого майна та земельну ділянку, на якій такий об`єкт знаходиться.

Крім того, скаржник вважає, що суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив ухвалами від 30.06.2022 та від 21.07.2022 клопотання скаржника та ОСОБА_1 про приєднання доказів до матеріалів справи.

3.3. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2023, рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.10.2022 та додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2022 у справі № 921/750/21 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.4. ОСОБА_1, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального і процесуального права та не врахували висновки Верховного Суду та Верховного Суду України щодо їх застосування, викладені у постановах від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 20.11.2022 у справі № 140/6115/21 (щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України), від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 (щодо застосування статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), від 30.05.2018 у справі № 5013/462/12, від 19.10.2021 у справі № 910/7918/20 (щодо застосування статті 331 Цивільного кодексу України), від 04.12.2013 у справі № 6-130 цс-13 (щодо застосування статті 376 Цивільного кодексу України).

ОСОБА_1 зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах.

ОСОБА_1 вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 21, 26 Закону України "Про власність", статті 22 Закону України "Про основи містобудування", статті 39 Земельного кодексу України (1990 року), статті 105 Цивільного кодексу УРСР, пунктів 1.1, 1.2, 2.1 Державних будівельних норм А.3.1-2-93 "Порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт", затверджених наказом Мінбудархітектури України від 10.08.1993 № 136, у чинній станом на 2000-2001 редакції, щодо можливості виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна після його реконструкції у особи, яка здійснила реконструкцію, за відсутності у такої особи права власності чи іншого речового права на існуючий до реконструкції об`єкт нерухомого майна та земельну ділянку, на якій такий об`єкт знаходиться.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АСКО", який подано 28.07.2023 через систему "Електронний суд" до Верховного Суду, ТОВ "-Автосервіс-" зазначає, що вона не може бути задоволена, оскільки є безпідставною та необґрунтованою, висновки судів не суперечать правовим позиціям у наведених ТОВ "АСКО" постановах Верховного Суду щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

3.6. У заяві / клопотанні ТОВ "-Автосервіс-", яка сформована в системі "Електронний суд" 28.07.2023, зазначає, що попередній розрахунок судових витрат за надання відповідачу професійної правничої допомоги становить 20 000,00 грн.

3.7. ТОВ "АСКО" подало 24.08.2023 заяву з приводу відзиву на касаційну скаргу, в якій зазначає, що відзив ТОВ "-Автосервіс-" на касаційну скаргу містить доводи, якими судові рішення не обґрунтовувалися.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.01.2000 № 12 "Про надання дозволу на реконструкцію автозаправної станції" дозволено АТЗТ "Автотехсервіс" провести реконструкцію автозаправної станції в межах закріпленої земельної ділянки за адресою: вул. Микулинецька, 40 в м. Тернополі, та зобов`язано АТЗТ "Автотехсервіс" погодити проектну документацію на реконструкцію автозаправної станції в Управлінні містобудування та архітектури, отримати в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл на виконання робіт, та після завершення робіт здати об`єкт в експлуатацію.

4.2. Інспекція архітектурно-будівельного контролю Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Тернопільської міської ради 12.06.2000 видала АТЗТ "Автотехсервіс" дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції існуючої автозаправної станції відповідно до затвердженої 27.03.2000 проектної документації.

4.3. Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 08.08.2001 № 1002 "Про затвердження акта державної технічної комісії" затверджено акт технічної комісії про прийняття в експлуатацію реконструкції автозаправної станції потужністю 250 автозаправок на добу, здійснену АТЗТ "Автотехсервіс" на підставі рішення виконавчого комітету ради від 13.01.2000 № 12.

4.4. Відповідно до пункту 2 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 29.01.2003 № 88 "Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди" вирішено оформити право власності за ТОВ "АСКО" на будівлю автозаправної станції загальною площею 39,8 м2 за адресою: вул. Микулинецька, 40 в м. Тернополі.

4.5. Суди зазначили, що згодом право власності на будівлю автозаправної станції під літ. "А" оформлено за АТЗТ "Автотехсервіс" відповідно до рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 29.01.2009 № 88 "Про оформлення права власності на приміщення, будівлі і споруди".

4.6. 31.01.2003 виконавчий комітет Тернопільської міської ради видав АТЗТ "Автотехсервіс" свідоцтво про право власності на будівлю автозаправної станції під літ. "А" загальною площею 39,8 м2 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 29.01.2003 № 88.

4.7. 13.06.2012 виконавчим комітетом Тернопільської міської ради прийнято рішення № 976, яким були внесені зміни до пункту 2 рішення від 29.01.2003 № 88, та викладено цей пункт рішення в такій редакції: "оформити право власності за Приватним акціонерним товариством "Автотехсервіс" на будівлю автозаправної станції, заг. пл. 39,8 кв. м за адресою АДРЕСА_1 . Видати свідоцтво".

4.8. 14.02.2013 ПрАТ "Автотехсервіс" видано свідоцтво про право власності за № 497898 . Це рішення прийнято на підставі пунктів 8.1, 8.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5.

4.9. Як зазначив суд апеляційної інстанції, ТОВ "АСКО" вважає себе належним землекористувачем земельної ділянки та власником автозаправної станції та стверджує, що, незважаючи на укладений між ТОВ "АСКО" та АТЗТ "Автотехсервіс" договір про спільну діяльність від 01.09.1998, лише воно могло проводити реконструкцію автозаправної станції, тому ТОВ "АСКО" звернулося до суду з цим позовом.

4.10. Суд апеляційної інстанції зазначив, що спір щодо права власності на автозаправну станцію між ТОВ "АСКО" та ТОВ "-Автотехсервіс-" має триваючий характер, ТОВ "АСКО" неодноразово оспорювало дії ТОВ "-Автотехсервіс-", а наведені у позові ТОВ "АСКО" обставини були предметом досліджень в інших судових справах.

4.11. Так, суд апеляційної інстанції встановив, що у справі № 607/2629/14-ц за позовом ТОВ "АСКО" до ТОВ "-Автотехсервіс-", ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2013 та скасування державної реєстрації права власності на автозаправну станцію за ПрАТ "Автотехсервіс", рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 28.10.2014 у справі № 607/2629/14-ц позивачу відмовлено у задоволенні позову повністю. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що ТОВ "АСКО" не надало доказів належності йому спірного майна, а тому відсутні підстави для задоволення позову про захист права власності.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що апеляційним судом Тернопільської області під час розгляду справи № 607/2629/14-ц була надана оцінка рішенню виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 29.01.2009 № 88, та констатовано, що це рішення не може вважатися належним доказом підтвердження права власності, оскільки за матеріалами справи будівля автозаправної станції побудована ПрАТ "Автотехсервіс" на земельній ділянці, наданій йому у встановленому законом порядку для цієї мети, а право власності набуте цим товариством внаслідок фінансування та введення нерухомого майна в експлуатацію.

4.12. Суд апеляційної інстанції зауважив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.08.2014 (залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області) у справі № 607/7048/14-ц за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради й ТОВ "АСКО" визнано незаконним та скасовано пункт 2 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 29.01.2003 № 88 в частині оформлення права власності за ТОВ "АСКО" на будівлю автозаправної станції, визнано за ОСОБА_3 право власності на будівлю автозаправної станції.

4.13. У березні 2017 року ТОВ "АСКО" звернулося до Господарського суду Тернопільської області у справі № 921/191/17-г/17 з позовом до ПрАТ "Автотехсервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" та Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на будівлю автозаправної станції від 31.01.2003, виданого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, про належність будівлі автозаправної станції АТЗТ "Автотехсервіс"; визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету від 13.06.2012 № 976 "Про внесення змін в пункт 2 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 29.08.2003 № 88 "Про оформлення права власності на приміщення, будівлі та споруди"; визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на будівлю автозаправної станції, виданого 14.02.2013 реєстраційною службою Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області ПрАТ "Автотехсервіс".

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 13.05.2017 у справі № 921/191/17-г/17 в задоволенні позову ТОВ "АСКО" відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що у вказаному рішенні у справі № 921/191/17-г/17 встановлено, що ПрАТ "Автотехсервіс" у 2003 році, отримавши свідоцтво про власність на новостворене майно - будівлю автозаправної станції, зареєструвало його в бюро технічної інвентаризації, а в 2013 році здійснило його "перереєстрацію" (не повторну первинну реєстрацію), оскільки дані бюро технічної інвентаризації автоматично не потрапляють до Державного реєстру речових прав. Судом у справі № 921/191/17-г/17 зроблено висновок про недоведеність ТОВ "АСКО" права власності на спірний об`єкт після зведення та введення в експлуатацію нової автозаправної станції в 2001 році та недоведеність порушення прав та (або) інтересів товариства внаслідок прийняття міською радою оскаржуваного рішення № 976 від 13.06.2012.

4.14. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 19.10.2020 у справі № 921/628/19 (залишеним в силі постановою Верховного Суду від 25.01.2022) відмовлено у задоволенні позову ТОВ "АСКО" до ТОВ "-Автотехсервіс-" про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01.09.1998 у редакції договору зі зміненими пунктами 2 та 4 і про визнання недійсним додатку № 1 без дати до договору про спільну діяльність від 01.09.1998.

У вказаному рішенні суд зазначив про відсутність підстав для визнання недійсними редакцій договору про спільну діяльність від 01.09.1998, а також додатку № 1 до нього, оскільки доводи позивача щодо підроблення підпису на спірних правочинах не підтверджені допустимими та належними доказами, що свідчить про відсутність порушення прав позивача та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим питання пропуску позовної давності (за цих обставин) не вплинуло на суть винесеного рішення.

4.15. Крім того, як зауважив суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 921/628/19, Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 зазначив, що причиною спору є питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання договору недійсним у відповідних редакціях та додатку № 1 до нього (без дати), який був укладений сторонами 01.09.1998, тобто до набрання чинності Цивільного кодексу України, відтак у встановленні цих обставин (підстав) слід застосовувати чинне на момент укладення спірного договору законодавство, а саме Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 (з відповідними змінами та доповненнями) відповідно до пунктів 1, 2, 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України.

Верховний Суд зазначив, що якщо позивач дізнався про порушення свого права (підроблення спірних договорів) 29.08.2013, строк позовної давності для позивача сплив 29.08.2016, у той час як з позовом у цій справі № 921/628/19 позивач звернувся у жовтні 2019 року. Належних доказів того, що позивач не міг дізнатися раніше про порушення свого права, ніж він подав позов у цій справі, позивачем не надано, а тривале перебування справи № 7/86-1298 у провадженні судових органів не може вважатися поважною причиною пропуску позивачем строку звернення до суду.

Оцінка правомірності (законності) укладення договору про спільну діяльність від 01.09.1998 з різних підстав, зокрема з підстав його фальсифікації (існування трьох примірників в різних редакціях); невідповідності договору в частині надання земельної ділянки вимогам статті 48 Цивільного кодексу УРСР та частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України; перевищення директором заявника своїх повноважень при укладенні спірної угоди; необхідності реєстрації договору про спільну діяльність в органах податкової служби, а також додатку № 1 до договору, були предметом судового розгляду у справах № 6/7/921/39/13 та № 9/43/5022-681/2012, в яких позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору та додатку до нього з підстав необґрунтованості позовних вимог, та надана правова оцінка оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування і договорам, укладеним на їх підставі.

4.16. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.08.2012 (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2013) у справі № 4/40/5022- 387/2012 відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "АСКО" до Тернопільської міської ради та до ПрАТ "Автотехсервіс" про визнання недійсним рішень Тернопільської міської ради від 19.05.2011 № 6/8/61, від 30.09.2011 № 6/14/33 та договору оренди землі від 28.11.2011.

Суди у справі № 4/40/5022-387/2012, посилаючись на статтю 120 Земельного кодексу України, встановили, що внаслідок набуття відповідачем-2 (ПрАТ "Автотехсервіс") права власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю автозаправної станції, до нього перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташована відповідна будівля автозаправної станції, у зв`язку з чим Тернопільська міська рада ухвалила спірні рішення щодо землекористування та уклала договір з ПрАТ "Автотехсервіс".

4.17. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2017 (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2017) у справі № 921/181/17-г/4 за позовом ТОВ "АСКО" до Тернопільської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ТОВ "-Автотехсервіс-" про визнання незаконним рішення Тернопільської міської ради від 20.12.2016 № 7/13/168 відмовлено у задоволенні позову. З огляду на встановлену обставину розміщення на земельній ділянці належного ТОВ "-Автотехсервіс-" нерухомого майна, попереднє оскарження ТОВ "АСКО" рішення міської ради, суд у справі № 921/181/17-г/4 дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення Тернопільської міської ради від 20.12.2016 № 7/13/168 не порушує прав ТОВ "АСКО", що унеможливлює задоволення позовних вимог про визнання його незаконним та скасування.

4.18. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 (яке набуло законної сили), залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 та Вищого господарського суду України від 13.12.2012 у справі № 7/86-1298, ТОВ "АСКО" відмовлено у позові до АТЗТ "Автотехсервіс", виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання права власності на будівлю автозаправної станції за ТОВ "АСКО".

Як зазначив суд апеляційної інстанції, у вказаному судовому провадженні було встановлено, що збудована і прийнята в експлуатацію у 1998 році автозаправна станція, потужністю 375 заправок на добу, в кількості 3 блок-пунктів, належить до типу контейнерних автозаправних станцій, термін використання яких згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.1999 № 1319 встановлено до 01.01.2000, відтак спірна контейнерна автозаправна станція в силу вимог закону підлягала обов`язковому демонтажу або реконструкції (будівництву) стаціонарної автозаправної станції.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 у справі № 7/86-1298 було прийнято відмову ТОВ "АСКО" від позову у справі № 7/86-1298 та закрито провадження у цій справі.

Постановою Верховного Суду від 25.10.2022 касаційну скаргу ТОВ "Автотехсервіс" задоволено, ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 у справі № 7/86-1298 в частині прийняття відмови ТОВ "АСКО" від позову, визнання нечинним рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 і закриття провадження у цій справі скасовано з огляду на те, що рішення, яке вже було переглянуте в апеляційному та касаційному порядку, не підлягає повторному апеляційному оскарженню, що є самостійною і достатньою підставою для закриття апеляційного провадження.

4.19. Як установили суди попередніх інстанцій, власником автозаправної станції є відповідач-1, і це право за ним зареєстровано у встановленому законом порядку.

4.20. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання незаконними рішень, скасування свідоцтв про право власності на будівлю автозаправної станції та визнання права власності.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ТОВ "АСКО" про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Тернопільської міської ради, дозволу Інспекції архітектурно-будівельного контролю управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Тернопільської міської ради, свідоцтва про право власності ПрАТ "Автотехсервіс" на автозаправну станцію, визнання за ТОВ "АСКО" права власності на автозаправну станцію. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що він є належним землекористувачем земельної ділянки та власником автозаправної станції, яку було реконструйовано відповідачем-1, та в подальшому оформлено право власності на реконструйований об`єкт. ТОВ "АСКО", стверджуючи про незаконність дозвільних документів на проведення реконструкції існуючої автозаправної станції та відсутність у відповідача-1 документів, що підтверджують наявність у нього на той час права користування (власності) земельною ділянкою, зазначало, що проведені відповідачем-1 роботи з реконструкції автозаправної станції є самочинним будівництвом.

Крім того, предметом касаційного оскарження є судові рішення - додаткове рішення та додаткова постанова, ухвалені за результатами розгляду заяв ТОВ "-Автотехсервіс-" про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

5.4. Згідно з частиною 1 статті 317 та частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

5.5. За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

5.6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ "АСКО", суд першої інстанції зазначив, що презумпцію правомірності набуття ТОВ "-Автотехсервіс-" права власності на спірний об`єкт позивачем у встановленому законом порядку не спростовано. При цьому суд взяв до уваги, що в судових рішеннях у справах за участю ТОВ "АСКО" та ТОВ "-Автотехсервіс-", зокрема у справах № 607/2629/14-ц, № 607/7048/14-ц, № 921/191/17-г/4, були встановлені такі обставини:

- фінансування ПрАТ "-Автотехсервіс-" будівництва спірного об`єкта та введення в експлуатацію;

- відсутність у ТОВ "АСКО" доказів будівництва та введення в експлуатацію саме спірної автозаправної станції;

- відсутність порушеного права ТОВ "АСКО" в результаті прийняття виконавчим комітетом Тернопільської міської ради рішення від 13.06.2012 № 976 та видачі відповідачу-1 оспорюваних ним свідоцтв.

5.7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи апеляційних скарг ТОВ "АСКО" та ОСОБА_1 про те, що встановлені у судових справах обставини, на які посилався суд першої інстанції, не мають преюдиційного значення для цієї справи. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що неправомірність здійснення будівництва об`єкта та оформлення права власності на нього відповідачем-1 позивач не довів, жодних нових доказів стосовно заявленого предмета позову також не надано, тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог.

................

Перейти до повного тексту