Постанова
Іменем України
30 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 947/1429/21
провадження № 61-1960св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року в складі колегії суддів Приходько Л. А., Бездрабко В. О., Семиженка Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 02 серпня 2015 року ОСОБА_5 (чоловік позивача) здійснив з рушниці три постріли в спину позивачу, які влучили в праву руку, праву сідницю та лівий бік, а коли остання повернулася, він здійснив їй постріл в живіт. ОСОБА_5 був затриманий працівниками охоронної служби "Карабінер", які прибули по тривозі. В той же день за ознаками закінченого замаху на умисне вбивство було відкрито кримінальне провадження за № 12015160480003890, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань від 02 серпня 2015 року, за ознаками вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення (далі також - злочин), передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Внаслідок вчиненого відносно неї злочину ОСОБА_1 тривалий час проходила лікування у різних лікарнях та перенесла чисельні операції, є особою з інвалідністю І групи та вже п`ять років прикута до ліжка. На лікування ОСОБА_1 витратила понад 523 804,53грн.
Згідно із вироком Київського районного суду м. Одеси у кримінальній справі № 520/17436/15-к ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Цивільний позов ОСОБА_1 як потерпілої особи задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача майнову шкоду в сумі 523 804,53 грн та на відшкодування моральної шкоди - 3 723 000,00 грн.
У зв`язку із поданням апеляційної скарги захисником Халіулліна Р. З. вирок чинності не набрав. ОСОБА_5 до розгляду судом апеляційної скарги, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року вирок скасовано, а кримінальне провадження у справі № 520/17436/15-к закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_5 . Цивільний позов ОСОБА_1 про стягнення майнової та моральної шкоди залишено без розгляду.
Оскільки вирок скасовано з нереабілітуючих підстав, а отже зазначені у ньому обставини завдання позивачу неправомірними діями ОСОБА_5 майнової та моральної шкоди можна вважати встановленими. Відповідачі у даній справі є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_5, до яких перейшли обов`язки померлого відшкодувати їй завдану шкоду. Тому позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь майнову шкоду у розмірі 523 804,53 грн та на відшкодування моральної шкоди - 2 865 775,47 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 523 804,53 грн та на відшкодування моральної шкоди - 2 865 775,47 грн
Рішення мотивовано тим, що в межах розгляду Київським районним судом м. Одеси кримінальної справи № 520/17436/15-к були встановлені фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, яким спричинено завдання ОСОБА_5 майнової та моральної шкоди позивачу, вказавши на те, що зазначена Одеським апеляційним судом в ухвалі від 10 березня 2020 року підстава закриття кримінального провадження - у зв`язку із смертю ОСОБА_5 є нереабілітуючою обставиною. Як наслідок - скасування апеляційним судом цією ухвалою вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження у зв`язку із смертю обвинуваченого є такими, що його не реабілітують. При цьому жодним із учасників кримінального провадження не було заявлено клопотання про продовження розгляду справи для реабілітації померлого обвинуваченого ОСОБА_5 .
Дослідженими оригіналами чеків з аптек, квитанцій до прибутково-касових ордерів, виданих Військово-медичним клінічним центром Південного регіону Міністерства оборони України, де перебувала на лікуванні позивач, банківських квитанцій, довідок медичних установ щодо вартості лікування (КУ "Одеська обласна клінічна лікарня", Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України, КУ "Міська клінічна лікарня № 11", КУ "Міська клінічна лікарня № 1") за період з серпня 2015 року до січня 2017 року, копії яких долучені до матеріалів справи, підтверджується здійснення позивачем витрат на своє лікування на суму 523 804,53 грн.
Загальна вартість спадкового майна ОСОБА_5 складає 3 389 580,00 грн, що підтверджено висновком, наданим суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "ЛАРТЕКО", який визнаний належним доказом.
У силу статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до відповідачів, які є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_5, що прийняли спадщину, перейшли не тільки права на спадкове майно, загальна вартість якого становить 3 389 580,00 грн, але і обов`язки з відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної спадкодавцем позивачу в межах вартості спадкового майна згідно статті 1282 ЦК України.
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 218 251,89 грн з кожної в рахунок відшкодування майнової шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова мотивована тим, що відсутність у даному випадку вироку суду із висновком про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення не свідчить про відсутність підстав для відшкодування позивачу шкоди, завданої неправомірними діями ОСОБА_5 (обвинуваченого), оскільки кримінальне провадження закрито у зв`язку з його смертю, що не реабілітує обвинуваченого, тобто не доводить відсутність його вини у заподіянні позивачу тяжких тілесних ушкоджень та як наслідок - відповідної майнової та моральної шкоди. Відповідачами належними та допустимими доказами вина ОСОБА_5 у заподіянні ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень не спростована, хоча це є їх процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.
Загальна вартість спадкового майна ОСОБА_5 складає 3 389 580,00 грн, що підтверджено висновком, наданим суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "ЛАРТЕКО", який визнаний належним доказом судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд.
Розмір майнової шкоди заподіяної позивачу, яка полягає у понесених нею витратах на лікування визначений судом на підставі досліджених судом першої інстанції належних та достатніх доказів, які підтверджують здійснені витрати на лікування ОСОБА_1 у розмірі 523 804,53 грн. При цьому відповідачами не спростовано, розмір понесених позивачем витрат на відновлення свого здоров`я. Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_5, які прийняли спадщину у порядку встановленому законом. За умовами заповіту ОСОБА_5 заповів усе своє майно, що на час смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право у рівних частках кожній.
Стягуючи з відповідачів, як із спадкоємців заподіювача шкоди, майнову шкоду суд першої інстанції правильно виходив з того, що до спадкоємців переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду, яка була завдана спадкодавцем. Разом з тим суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач, як непрацездатна вдова ОСОБА_5, після його смерті прийняла спадщину у порядку встановленому законом, та відповідно до вимог частини першої статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку, тобто незалежно від змісту заповіту спадкує половину частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом.
Враховуючи, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_5 є дружина ОСОБА_1 (позивач), дочки - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (відповідачі), розмір обов`язкової частки позивача у спадщині складає 1/6. Суд першої інстанції стягуючи з відповідачів майнову шкоду солідарно не звернув уваги на вимоги статті 541 ЦК України, згідно якої солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання, а також на вимоги частини першої статті 1282 ЦК України згідно якої на спадкоємців покладений обов`язок задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині, та дійшов помилкових висновків про наявність підстав для солідарного стягнення.
Визначаючи розмір частки у спадщині після смерті ОСОБА_5 кожного з відповідачів колегія суддів враховує зміст заповіту, за яким останні спадкують належне спадкодавцю майно в рівних частках та обов`язкову частку у спадщині позивача. Зважаючи на це частка кожного з відповідачів становить 5/12 (6/6 - 1/6 = 5/6; 5/6 : 2 = 5/12). Розмір завданої позивачу майнової шкоди внаслідок неправомірних дій спадкодавця в розмірі 523 804,53 грн не перевищує вартість його спадщини (3 389 580,00 грн).
Отже, відповідачі, як спадкоємці ОСОБА_5 мають відшкодувати майнову шкоду, яка була завдана спадкодавцем, у межах вартості успадкованого ними майна відповідно до частки кожної з них, а саме, по 218 251,89 грн кожна (523 804,53 - 523 804,53 : 6 = 436 503,77; 436 503,77 : 2 = 218 251,98).
Задовольняючи вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди, завданої спадкодавцем ( ОСОБА_5 ), суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до вимог частини другої статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. Судом встановлено, що вирок Київського районного суду від 18 липня 2018 року, яким було стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача грошове відшкодування моральної шкоди скасовано апеляційним судом. Тобто, рішення (вирок) про присудження моральної шкоди не набрало законної сили, а тому підстави для покладення на спадкоємців обов`язку з відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Бойко Н. І. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року.
У касаційній скарзі позивач просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року та залишити в силі рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 вересня 2022 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 27 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2023 року призначив справу до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду позивач посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (частини другої статті 1231 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах (коли моральна шкода була присуджена вироком суду, який у подальшому був скасований, а кримінальна справа - закрита з нереабілітуючих підстав, а саме з підстав смерті обвинуваченого, при тому, що моральна шкода стягувалась за вчинений ним злочин, факт якого встановлений та не оспорюється спадкоємцями). Вказувала, що стягнення на її користь моральної шкоди відбулося за вироком суду при житті обвинуваченого спадкодавця ОСОБА_5, а тому відповідна сума моральної шкоди підлягає стягненню з його спадкоємців (відповідачів). Апеляційним судом не надано належної оцінки наявним у справі доказам, які підтверджують обґрунтованість заявлених позовних вимог повністю.
Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала на розгляді кримінальна справа № 520/17436/15-к (кримінальне провадження № 12015160480003890 від 02 серпня 2015 року) за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України. У цій кримінальній справі ОСОБА_1 була визнана потерпілою.
У рамках цієї кримінальної справи ОСОБА_1 був заявлений цивільний позов про стягнення з ОСОБА_5 майнової та моральної шкоди.
За вироком Київського районного суду м. Одеси від 18 липня 2018 року у кримінальній справі № 520/17436/15-к ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду - 523 804,53 грн та на відшкодування моральної шкоди - 3 723 000,00 грн.
Вирок суду у кримінальній справі № 520/17436/15-к був оскаржений до апеляційного суду захисником Халіулліна Р. З. шляхом подачі апеляційної скарги.
ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинувачений ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 .
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року, зокрема, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 задоволено частково.
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 18 липня 2018 року у кримінальному провадженні № 12015160480003890 від 02 серпня 2015 року відносно ОСОБА_5 скасовано. Закрито кримінальне провадження № 12015160480003890 від 02 серпня 2015 року відносно ОСОБА_5 на підставі пункту 5 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку із смертю обвинуваченого. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди залишено без розгляду.
Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 58816658 від 19 грудня 2019 року, стосовно спадщини ОСОБА_5 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заведено спадкову справу № 34/2019 (номер у Спадковому реєстрі 65266277).
За довідкою від 12 березня 2020 року № 43/01-16 про склад спадкоємців ОСОБА_5, виданою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пучковою І. А., його спадкоємцями є: ОСОБА_1 - спадкоємець за законом; ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - спадкоємці за заповітом.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_5 належало таке нерухоме майно: будівля диспетчерської, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; нежиле приміщення-офіс, загальною площею 59,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; квартира АДРЕСА_3, загальною площею 73,0 кв. м.
Згідно відповіді Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області від 04 березня 2020 року № 31/15-1346 транспортний засіб "КІА SORENTO", 2007 року випуску чорного кольору, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3, зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 .
Вартість спадкового майна ОСОБА_5 складає 3 389 580,00 грн, що підтверджено висновком, наданим суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "ЛАРТЕКО", який визнаний належним доказом судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд.
Наявними у справі доказами підтверджено, що позивач внаслідок дій померлого ОСОБА_5 отримала тяжкі тілесні ушкодження, протягом тривалого часу знаходилась на лікуванні в медичних установах: КУ "Міська клінічна лікарня № 1", КУ "Міська клінічна лікарня № 11", у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону Міністерства оборони України, КУ "Одеська обласна клінічна лікарня"; перенесла чисельні операції, стала особою з інвалідністю І групи; відновити в повній мірі попередній стан здоров`я позивача неможливо; ОСОБА_1 втратила здатність пересуватися самостійно, більше шести років прикута до ліжка, позбавлена нормальних соціальних зв`язків, не має можливості працевлаштуватися, належним чином самостійно себе обслуговувати, користуватися благами суспільства.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, постанова апеляційного суду, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржується на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").