ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Гриціва М. І., Прокопенка О. Б., Ситнік О.М., Усенко Є. А.
у справі № 212/2-5412/11-ц (провадження № 14-65звц23) за позовом прокурора м. Вінниці в інтересах Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення суми простроченої заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Рішенням від 29.03.2016 Вінницький міський суд Вінницької області первісний позов прокурора задовольнив: стягнув з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк") в особі його філії - Вінницького обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитним договором від 18.01.2008 № 1337 у сумі 822 578,16 грн (в тому числі, основний борг - 344 437,53 грн, проценти за користування кредитними коштами - 242 171,00 грн, пеня за простроченим основним боргом та процентами - 240 562,05 грн).
Також цим рішенням був задоволений зустрічний позов ОСОБА_2 та визнано недійсним договір поруки від 18.01.2008 № 634 між ОСОБА_2, ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі його філії - Вінницького міського відділення № 86724.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк") та ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним було відмовлено.
Ухвалою від 17.06.2016 Апеляційний суд Вінницької області залишив без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.03.2016.
Ухвалою від 27.09.2017 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, скасував ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 17.06.2016 в частині залишення без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.03.2016 в частині вирішення позовних вимог прокурора м. Вінниці в інтересах ПАТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 про стягнення суми простроченої заборгованості та передав справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.03.2016 та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 17.06.2016 залишив без змін.
Рішенням від 22.11.2017 Апеляційний суд Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково: рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.03.2016 в частині вирішення позовних вимог прокурора м. Вінниці в інтересах ПАТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 про стягнення суми простроченої заборгованості скасував, ухвалив у цій частині нове рішення, яким первісний позов задоволено частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитним договором у сумі 802 708,68 грн, з яких: основний борг - 344 437,53 грн, проценти за користування кредитними коштами - 244 072,48 грн, пеня за простроченим основним боргом та процентами - 214 198,67 грн. У решті позову відмовив.
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду, а справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Постановою від 13.05.2020 Верховний Суд складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Апеляційного суду Вінницької області від 22.11. 2017 - без змін.
Мотивував своє рішення тим, що під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 не спростувала наданого позивачем розрахунку заборгованості з пені за кредитним договором, не надала іншого розрахунку, а тому рішення суду апеляційної інстанції є обґрунтованим та прийнятним.
03.12.2020 ОСОБА_1 звернулася до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) із заявою, в якій скаржилася на порушення національними судами пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Вважала, що тривалість провадження у справі була несумісною з вимогою розумного строку, а також скаржилась на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.
27.10.2022 ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Латюк та інші проти України". Визнав порушення Україною щодо ОСОБА_1 та інших заявників (питання про перегляд судового рішення за виключними обставинами щодо яких не порушується) пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції через надмірну тривалість провадження у справі та відсутність ефективного засобу юридичного захисту від такого порушення. Присудив заявниці 3 000,00 євро на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.05.2020 у справі № 212/2-5412/11-ц у зв`язку із встановленням ЄСПЛ у справі "Латюк та інші проти України" від 27.10.2022 порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
Ухвалою від 20.06.2023 Велика Палата Верховного Суду залишила заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами без руху, зважаючи на пропуск заявницею встановленого законом строку звернення із заявою та на не відповідність заяви вимогам пункту 3 частини другої статті 426 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), та надала строк для усунення недоліків - десять днів з дня отримання копії ухвали.
У липні 2023 року ОСОБА_1 виконала вимоги ухвали Великої Палати Верховного Суду, направила клопотання про поновлення строку звернення із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Ухвалою від 31.08.2023 Великої Палати Верховного Суду відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13.05.2020 у справі № 212/2-5412/11-ц з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
Відмовляючи у відкритті провадження, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК не може бути заходом індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у випадках, якщо встановлені міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань не стосуються вирішення справи судом. Водночас, рішення ЄСПЛ у справі "Латюк та інші проти України", ухвалене, зокрема, щодо ОСОБА_1 за її заявою № 55492/20, стосується виключно надмірної тривалості провадження у справі та відсутності ефективного засобу юридичного захисту від цього порушення (§ 9, 10), а не вирішення справи № 212/2-5412/11-ц національними судами. Порушення інших конвенційних гарантій за заявою № 55492/20 ЄСПЛ не встановив.