Постанова
Іменем України
06 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 640/15036/18
провадження № 61-2256св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Харківська міська рада,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в складі колегії суддів Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду із позовом до Харківської міської ради (далі також - відповідач) про надання житлового приміщення взамін зруйнованого.
Позовна заява мотивована тим, що у період з 26 квітня 2011 року до 30 жовтня 2014 року він відбував покарання в установі Державної кримінально-виконавчої служби. На момент затримання був зареєстрований за місцем мешкання в квартирі АДРЕСА_1 . Зазначав, що після звільнення з місця позбавлення волі він прибув за адресою своєї реєстрації, як указано в довідці про звільнення, але будинок АДРЕСА_2 виявився знесеним. Його баба, яка раніше також була зареєстрована за тією ж адресою, що і він, мешкала у квартирі АДРЕСА_3, куди була відселена на підставі рішення виконкому Харківської міської ради від 22 травня 2013 року № 337.
Вважав, що при вирішенні цього питання міською владою не були враховані його законні права як мешканця знесеного будинку, який за рішенням Дзержинського райвиконкому від 25 грудня 1990 року № 327/55 вцілому було визнано ветхим, зі зносом 73 %. Зазначав, що органом виконавчої влади були грубо порушені його конституційні права як громадянина України, та права, які гарантує мешканцям житлового фонду діючий Житловий кодексУкраїнської PCP (назва в редакції на день подачі позову, далі - ЖК України), зокрема порушено пункт 7 статті 71 ЖК Українита статтю 47 Конституції України. Крім того, вважав, що органи міської влади повинні були надати житло з урахуванням норм житлової площі, встановленої ЖКУкраїни, враховуючи його права як мешканця квартири у знесеному будинку.
Вказував, що рішення суду про позбавлення його права користування житловою площею немає. Статтею 9 ЖК України обумовлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування житлове приміщення. Його звернення у досудовому порядку до Харківської міської ради про поновлення прав не були прийняти до уваги. Відповідальні особи відмовляли йому в задоволенні законних прав, посилаючись на норми закону, що не відповідають, на його думку, дійсному положенню речей в його питанні.
Посилаючись на вимоги статті 112 ЖК України, позивач просив зобов`язати відповідача надати йому ізольоване жиле приміщення взамін квартири АДРЕСА_1 з урахуванням норм, встановлених житловим законодавством України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на квартирному обліку в управлінні обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради позивач не перебуває. Зі слів позивача після звільнення з місця позбавлення волі йому пропонували стати на квартирний облік, але він відмовився. За таких обставин, суд дійшов висновку, що до моменту постановки ОСОБА_1 на квартирний облік в управлінні обліку та розподілу житлової площі департаменту житлового господарства Харківської міської ради позовна вимога про надання йому ізольованого жилого приміщення взамін квартири АДРЕСА_1 з урахуванням норм, встановлених житловим законодавством України, є передчасною.
Постановою Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року - без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.
Верховний Суд зазначив, що "відмовляючи у задоволенні позову з підстав того, що ОСОБА_1 на квартирному обліку в управлінні обліку та розподілу житлової площі департаменту житлового господарства Харківської міської ради не знаходиться, а тому його вимоги надати йому ізольоване жиле приміщення взамін квартири АДРЕСА_1 з урахуванням норм, встановлених житловим законодавством України є передчасними, не врахував, що позивач у цій справі не порушував питання про покращення житлових умов з порушенням правил черговості, а посилався на те, що його житло є зруйнованим, а він є соціально незахищеним і відповідно на підставі статті 112 ЖК УРСР має право на належне житло, гарантоване Конституцією України. Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення не відповідають у повній мірі приписам цивільного процесуального законодавства з огляду на передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог".
Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року скасовано та винесено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Зобов`язано Харківську міську раду надати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ізольоване жиле приміщення взамін квартири АДРЕСА_1, з урахуванням норм, встановлених житловим законодавством України. Розподілено судові витрати.
Апеляційний суд зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов такого висновку помилкового. Суд не врахував, що позивач у цій справі не порушував питання про покращення житлових умов з порушенням правил черговості, а посилався на те, що його житло є зруйнованим, а він є соціально незахищеним і відповідно на підставі статті 112 ЖК України має право на належне житло, гарантоване Конституцією України. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2023 року Харківська міська рада надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 07 червня 2022 року у справі № 522/10366/16, від 05 квітня 2021 року
у справі № 754/856/19. Зокрема, наголошував, що позивач на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов не перебуває та не перебував, доказів наявності підстав для отримання іншого житла ним не надано, зокрема, знесення будинку, в якому знаходилася квартира, де до засудження проживав позивач. Таким чином, на думку відповідача, на даний час немає законних підстав і можливості надати ОСОБА_1 житлове приміщення.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиція інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на безпідставність її доводів, зазначав про законність постанови апеляційного суду. Позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене відповідачем судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно з довідкою про звільнення серія ХАР № 03276 ОСОБА_1 у період з
26 квітня 2011 року до 30 жовтня 2014 року відбував покарання в установі Державної кримінально-виконавчої служби.
На момент затримання був зареєстрований у квартирі
АДРЕСА_1 .
30 жовтня 2014 року ОСОБА_1 був звільнений на підставі статті 81 КК України та ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2014 року (умовно-дострокове звільнення) і відбув із установи Державної кримінально-виконавчої служби до місця проживання: АДРЕСА_4 .
Відповідно до даних управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради Харківською міською радою чи її виконавчим комітетом рішень про знесення будинку за АДРЕСА_2 не приймалось; згідно отриманих відомостей від департаменту містобудування, архітектури та генерального плану та департаменту земельних відносин Харківської міської ради, у останніх відсутня будь-яка інформація щодо надання права користування земельною ділянкою для нового будівництва за адресою: АДРЕСА_2 ; відповідно до інформації управління обліку та розподілу житлової площі департаменту житлового господарства Харківської міської ради відомості про те, яка організація здійснювала знесення будинку АДРЕСА_2, відсутні. Разом з цим, при обстеженні будинку в 2015 році за заявою ОСОБА_1, зі слів працівників дільниці № 10 КП "Жилкомсервіс", які обслуговували цей будинок, вказаний будинок, після відселення останнього мешканця ОСОБА_2, був розібраний на будівельні матеріали мешканцями будинків, розташованих навколо.
Також встановлено, що ОСОБА_1 на квартирному обліку в управлінні обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради не перебуває. Після звільнення з місць позбавлення волі йому пропонували стати на квартирний облік, але він відмовився.
Відповідно до інформації управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради ОСОБА_1 неодноразово був проінформований що громадяни, які не перебувають на квартирному обліку безкоштовною житловою площею забезпечуватись не можуть.
З протоколу № 7 засідання міської громадської комісії з житлових питань від 16 травня 2013 року вбачається, що будинок АДРЕСА_2 до 1917 року побудови та за рішенням Дзержинського райвиконкому від 25 грудня 1990 року № 327/55 вцілому визнано ветхим, зі зносом 73%. На даний час у будинку всього зареєстровано три особи: ОСОБА_2, 1937 року народження; її син 1965 року народження та онук, 1982 року народження. Згідно акту обстеження від 14 травня 2013 року на даний час у будинку мешкає одна ОСОБА_2 . Свідчення про фактичне місце проживання сина та онука невідомі. Квартира № 9 розташована на 2 поверсі 2-поверхового цегляного будинку, зруйнована (відключене світло, газопостачання, водопостачання). Приймаючи до уваги звернення КП Жилкомсервіс", погіршення технічного стану будинку, запропонували прийняти, як виняток ОСОБА_2 на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов та включити до пільгового списку і надати, до підходу черги, квартиру АДРЕСА_3 (житлова площа - 27 кв. м). КП Жилкомсервіс" вирішити питання про зняття з реєстраційного обліку сина та онука ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку.
Рішенням Харківської міської ради від 22 травня 2013 року № 337 затверджено протокол № 7 засідання міської громадської комісії з житлових питань від 16 травня 2013 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України вказано, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог,
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати Харківську міську раду надати йому інше житло взамін зруйнованого.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно статті 1 ЖК України відповідно до Конституції України громадяни мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.
Відповідно до статті 4 ЖК України жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським об`єднанням (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до законодавства України до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду. До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Статтею 7 ЖК України визначено, що періодично провадиться обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду. Непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) ради. Непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів може бути переобладнано в нежилі за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради. Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 10 ЖК України громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.
Відповідно до пунктів 1-4, 7, 8 частини першої статті 15 ЖК України виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) рад у межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими актами законодавства України, на території області (міста республіканського підпорядкування) здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30); керують житловим господарством, підпорядкованими підприємствами, установами та організаціями цієї галузі, забезпечують комплексний розвиток житлового господарства; здійснюють управління житловим фондом місцевих рад (частина перша статті 18) і забезпечують його схоронність, правильну експлуатацію, капітальний і поточний ремонт; здійснюють контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду, вживають заходів до передачі його до відання місцевих рад; здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків; здійснюють контроль за утриманням будинків, що належать громадянам.
Згідно статті 18 ЖК України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
Відповідно до статті 30 ЖК України державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду здійснюється радами, їх виконавчими і розпорядчими органами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством.
Статтею 110 ЖК України визначено, що громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий.