Постанова Іменем України
06 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 539/4177/19
провадження № 61-56св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Лубенського міського нотаріального округу Стромко Ірина Вадимівна, приватний нотаріус Лубенського міського нотаріального округу Юрченко Марина Андріївна, Сенчанська сільська рада Миргородського району Полтавської області, приватне акціонерне товариство "Райз-Максимко", товариство з обмеженою відповідальністю "Райз-Схід", Перша лубенська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду
від 22 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Абрамова П. С., Одринської Т. В., Панченка О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Лубенського міського нотаріального округу Стромко І. В., приватний нотаріус Лубенського міського нотаріального округу Юрченко М. А., Сенчанська сільська рада Миргородського району Полтавської області, приватне акціонерне товариство "Райз-Максимко" (далі - ПрАТ "Райз-Максимко"), товариство з обмеженою відповідальністю "Райз-Схід", Перша лубенська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід - ОСОБА_3, спадщину після якого прийняв її батько - ОСОБА_4, оскільки 30 травня 2005 року в установленому законом порядку через сільську раду подав заяву до Першої лубенської нотаріальної контори про прийняття спадщини. Після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, позивач звернулася до нотаріальної контори для прийняття спадщини.
У подальшому ОСОБА_1 у будинку своїх батьків знайшла заповіт за № 134, згідно з яким ОСОБА_3 06 жовтня 2004 року заповідав все своє майно в рівних частках своїм синам: ОСОБА_4 (батькові позивача) та ОСОБА_5 (дядьку позивача).
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори та дізналася, що її дядько ( ОСОБА_5 ) успадкував за заповітом № 133 після смерті її діда ( ОСОБА_3 ) земельну ділянку площею 2,86 га, про що видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 04 березня 2008 року, а заповіт за № 134 не був внесений до Спадкового реєстру. Лише за вимогою позивача 27 вересня 2017 року заповіт № 134 внесено до реєстру заповітів. Зазначала, що заповіт № 133 скасований внаслідок посвідчення нового заповіту № 134. Вказувала на незаконність дій нотаріуса, допущену як при реєстрації спадкових справ, так і при видачі спірного свідоцтва про право на спадщину.
Пояснила, що 26 серпня 2020 року отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відповідно до якої власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 178066, який виданий 19 травня 2009 року відділом Держкомзему у Лубенському районі. Державна реєстрація права власності на земельну ділянку проведена 04 березня 2016 року, номер запису про право власності 13584666. Зазначала про відомості щодо державної реєстрації іншого речового права - оренди на підставі договору оренди землі
від 13 листопада 2014 року, укладеного між ПрАТ "Райз-Максимко" та ОСОБА_5, номер запису про інше речове право 13584686.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати недійсним свідоцтво від 04 березня 2008 року серії НОМЕР_1 про право на спадщину за законом, видане на ОСОБА_5, на земельний пай площею 2,86 га, кадастровий номер 5322888400:03:002:0065, який розташований на території Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, яка належала ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), посвідчене нотаріусом Першої лубенської державної нотаріальної контори Стромко І. В. у спадковій справі № 43 та зареєстроване у реєстрі за № 1-135; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 178066, виданий 19 травня 2009 року відділом Держкомзему у Лубенському районі; скасувати запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, проведений 04 березня 2016 року, номер запису про право власності 13584666.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 15 червня 2022 року позов задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво від 04 березня 2008 року серії НОМЕР_1 про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_3, на земельний пай площею 2,86 га, кадастровий номер 5322888400:03:002:0065, який розташований на території Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області та належала ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчене нотаріусом Першої лубенської державної нотаріальної контори Стромко І. В. у спадковій справі № 43 та зареєстроване в реєстрі за № 1-135.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 178066, виданий 19 травня 2009 року відділом Держкомзему у Лубенському районі, та скасовано запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, проведений 04 березня 2016 року, номер запису про право власності 13584666.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 768,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до інформаційного листа Першої лубенської державної нотаріальної контори Гергель Ю. А. у 2018 році дізналася про видане ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, тому позовна давність не пропущена, оскільки позов у цій справі подано 18 жовтня 2019 року.
Зміст заповітів № 133 та № 134 має розбіжності. Заповіт № 134 на користь обох синів хоч прийнятий нотаріусом і заведено спадкову справу, проте секретарем виконкому не було вчасно внесені відомості до Спадкового реєстру та лише за збігом 12 років зроблено вказані дії іншим секретарем та направлено на адресу позивача відповідь. Зареєструвавши 15 червня 2005 року спадкову справу за № 36796379 за заповітом № 134, нотаріус Стромко І. В. повинна була вчинити нотаріальні дії щодо видачі двох свідоцтв про право на спадщину на користь двох синів, що нею, при відсутності заяв про відмову від спадщини від одного із спадкоємців, не було зроблено. Крім того, заповітом № 134, який складено пізніше на користь двох синів, повністю скасовується попередній заповіт № 133.
Позивачем надано достатньо доказів в обґрунтування позовних вимог, доведено у судовому засіданні, що неправомірними діями ОСОБА_1 позбавлена можливості стати правонаступником батьківської частки спадщини на земельну ділянку (пай), а свідоцтво про право на спадщину видане ОСОБА_5 з порушенням прав батька позивача - ОСОБА_4 .
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 15 червня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі
2 641,20 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 після смерті свого батька в установленому законом порядку прийняли спадщину, обидва мали право на спадкування за заповітом № 134 в рівних частках, проте лише ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну ділянку в цілому, чим порушено право ОСОБА_4 на спадщину, тому вказані обставини свідчить про наявність правових підстав для визнання такого свідоцтва про право на спадщину недійсним. Позовні вимоги про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку є похідними від вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо обрання позивачем неналежного способу правового захисту є необґрунтованими.
Водночас суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 стало відомо у 2018 році, тому позовна давність не пропущена, враховуючи звернення до суду з позовом у цій справі 18 жовтня 2019 року.
Право на отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у його спадкоємців виникло після спливу шести місяців, тобто з вересня 2005 року. Спірне свідоцтво про право власності видано нотаріальною конторою 04 березня 2008 року, тому саме з цієї дати у ОСОБА_4 виникло право на пред`явлення позову про визнання вказаного свідоцтва про право на спадщину недійсним. Разом з тим у матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б свідчили про те, що за життя ОСОБА_4 щодо спірної земельної ділянки поводився як "добрий господар" та вчиняв дії як щодо реєстрації права власності, користування цим майном, так і захисту свого права. Матеріали справи не містять доказів про те, що за життя ОСОБА_4 не знав про наявність спірного свідоцтва та що він мав намір у судовому порядку оспорювати його видачу. Під час розгляду справи позивач не вказувала та не посилалася на ті обставини, що про отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 не було відомо.
ОСОБА_1 в установлений законом строк прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 та до неї (позивача) перейшли усі передані у спадщину майнові права та обов`язки померлого. Через шість місяців після смерті батька (тобто з листопада 2010 року) у позивача виникло право на реєстрацію прав власності на успадковане майно, однак протягом трирічного строку з указаної дати вона не встановила обсяг спадкового майна, на яке за життя мав право її батько. Об`єктивно ОСОБА_1 могла та мала можливість дізнатися про заповіт № 134, прийнявши спадщину після смерті свого батька у 2010 році, врахувавши ту обставину, що у нотаріальній конторі була заведена спадкова справа за заявою ОСОБА_4 про прийняття спадщини за заповітом № 134, та з`ясувати обсяг спадкового майна, яке повинен був успадкувати її батько після смерті ОСОБА_3 .
Початок перебігу позовної давності для позивача необхідно обраховувати з моменту, коли у неї виникла об`єктивна можливість дізнатися про порушення спадкових прав, тобто з моменту виникнення права на отримання свідоцтва про право власності - з листопада 2010 року.
До суду позивач звернулася у жовтні 2019 року, майже через 9 років
з моменту, коли у неї виникла об`єктивна можливість дізнатися про обсяг спадкового майна, на яке мав право її батько, та більше ніж через один рік після смерті ОСОБА_5 . Реєстрація заповіту у спадковому реєстрі заповітів 27 вересня 2017 року та отримання відповіді від нотаріальної контори у 2018 році в частині заповіту № 133 не є об`єктивною, поважною причиною поновлення позовної давності. Крім того, до суду позов був пред`явлений через 11 років після видачі оспорюваного свідоцтва про право власності. Отже, позивач пропустила позовну давність, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог з указаної причини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року та залишити в силі рішення Лохвицького районного суду Полтавської області
від 15 червня 2022 року.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови
апеляційного суду ОСОБА_6 посилається на пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України. Вважає, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20.
Касаційна скарга мотивована тим, що помилковими є висновки суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем позовної давності. Апеляційний суд не звернув увагу, що батько позивача прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3, проте через хворобу не зміг належним чином зареєструвати свої спадкові права і помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спірне свідоцтво було видане 04 березня 2008 року, тому відсутні підстави вважати про сплив позовної давності на час смерті ОСОБА_3 .
На час прийняття позивачем спадщини після смерті батька до складу спадкового майна не ввійшла спірна земельна ділянка, а заповіт № 134 не було внесено до Спадкового реєстру, тому вона ( ОСОБА_1 ) не могла знати до 2017 року про порушення її прав, які є предметом захисту у цій справі. На час прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 нотаріус повідомив позивачу лише про наявність у спадкодавця житлового будинку. Лише у 2017 році ОСОБА_1 довідалась про існування заповіту
№ 134, після чого з метою захисту своїх прав зверталася до нотаріальної контори, до органу місцевого самоврядування, до ОСОБА_5,
а у подальшому до суду.
Суд першої інстанції врахував фактичні обставини, за яких позивачу стало відомо про наявність свідоцтва про право на спадщину на ОСОБА_5 та ухвалив обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог
з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_2 через адвоката Бондаренко О. В., подала до Верховного Суду відзив, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення,
а оскаржувану постанову без змін.
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
26 грудня 2022 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 06 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.
13 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 01 вересня 2023 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 06 жовтня 2004 року о 10.00 год. ОСОБА_3 склав заповіт, яким земельну частку (пай), належну йому на підставі державного акта про право приватної власності на землю № 111-ПЛ 3026375 площею 2,86 га заповідав своєму синові - ОСОБА_5 . Заповіт посвідчений секретарем виконкому Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області та зареєстрований у реєстрі за № 133.
У цей же день (06 жовтня 2004 року) об 11.00 год. ОСОБА_3 склав новий заповіт, згідно з яким все своє майно заповідав у рівних частках своїм двом синам: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Заповіт посвідчений секретарем виконкому Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області та зареєстрований у реєстрі за № 134.
Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру заповіт № 134, посвідчений 06 жовтня 2004 року, до спадкового реєстру був внесений
27 вересня 2017 року.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_4 як спадкоємець за заповітом, посвідченим у реєстрі за № 134, 30 травня 2005 року подав до Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області заяву про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 . Перша лубенська державна нотаріальна контора
15 червня 2005 року завела спадкову справу за реєстровим номером
№ 367963790.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Спадкоємцем майна ОСОБА_4 є ОСОБА_1 (дочка), яка прийняла спадщину та до неї перейшли всі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві (батьку). У грудні 2012 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на спадкове майно за заповітом, яке належало на праві власності ОСОБА_4 .
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області
від 19 грудня 2007 року у справі № 2-1938 ОСОБА_5 надано додатковий строк у три місяці для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом на земельну ділянку площею 2,86 га після смерті батька ОСОБА_3 .
За заявою ОСОБА_5 заведено спадкову справу № 43/2008.
Державний нотаріус Першої лубенської нотаріальної контори 04 березня 2008 року видав ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 2,86 га, розташовану на території Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, що належала померлому ОСОБА_3 на підставі державного акта про право приватної власності на землю № 111-ПЛ 3026375.
У листі від 09 лютого 2018 року Першою державною лубенською нотаріальною конторою зазначено, що 04 березня 2008 року було видано свідоцтво про право власності за заповітом, разом з тим у матеріалах справи наявне свідоцтво від 04 березня 2008 року серії НОМЕР_1, видане ОСОБА_5, про право на спадщину за законом.
На підставі виданого свідоцтва про право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 набув право власності на спірну земельну ділянку, про що видано державний акт від 19 травня 2009 року серії ЯЗ № 178066.
04 березня 2016 року у державному реєстрі речових прав зареєстровано право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2,86 га, розташовану на території Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області.
За життя ОСОБА_4 не оспорював видане 04 березня 2008 року ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 2,86 га, розташовану на території Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, що належала померлому ОСОБА_3 на підставі державного акта про право приватної власності на землю № 111-ПЛ 3026375.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Після смерті ОСОБА_5 заяву про прийняття спадщини подали
ОСОБА_1 (племінниця) та ОСОБА_2 (дружина).
Перша лохвицька нотаріальна контора листом від 15 січня 2019 року повідомила ОСОБА_1 про те, що вона не є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5 .
Позивач звернулася до суду з позовом у цій справі у жовтні 2019 року.
ОСОБА_2 в суді першої інстанції заявила про застосування позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Суди встановили, що 06 жовтня 2004 року о 10.00 год. ОСОБА_3 склав заповіт, яким земельну частку (пай), належну йому на підставі державного акта про право приватної власності на землю № 111-ПЛ 3026375 площею 2,86 га заповідав своєму синові - ОСОБА_5 . Заповіт посвідчений секретарем виконкому Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області та зареєстрований у реєстрі за № 133.
У цей же день (06 жовтня 2004 року) об 11.00 год. ОСОБА_3 склав новий заповіт, згідно з яким все своє майно заповідав у рівних частках своїм двом синам: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Заповіт посвідчений секретарем виконкому Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області та зареєстрований у реєстрі за № 134. Згідно
з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру заповіт № 134, посвідчений 06 жовтня 2004 року, до спадкового реєстру був внесений
27 вересня 2017 року.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
Відповідно до статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право