Ухвала
31 серпня 2023 року
м. Київ
Справа № 212/2-5412/11-ц
Провадження № 14-65звц23
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Мартєва С. Ю.
суддів Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,
ознайомилася із заявою ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 212/2-5412/11-ц з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
в с т а н о в и л а :
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 212/2-5412/11-ц у зв`язку із встановленням Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Латюк та інші проти України" від 27 жовтня 2022 року порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
Ухвалою від 20 червня 2023 року Велика Палата Верховного Суду залишила заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами без руху та надала строк для усунення недоліків - десять днів з дня отримання копії ухвали.
Заявниці необхідно було надати суду інформацію про те, коли саме вона дізналась або могла дізнатися про набуття рішенням ЄСПЛ у справі "Латюк та інші проти України" від 27 жовтня 2022 року статусу остаточного, задля перевірки дотримання нею положень процесуального закону щодо строку подання такої заяви, а також відповідно до пункту 3 статті 426 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) зазначити усіх учасників справи.
У липні 2023 року ОСОБА_1 виконала вимоги ухвали Великої Палати Верховного Суду, направила клопотання про поновлення строку звернення із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами і зазначила усіх учасників справи, а саме ОСОБА_2 .
Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає передбаченої в пункті 2 частини третьої статті 423 ЦПК України юридичної підстави для перегляду постанови Верховного Суду від 13 травня 2020 року за виключними обставинами у справі № 212/2-5412/11-ц за заявою ОСОБА_1 .
У листопаді 2009 року прокурор м. Вінниці в інтересах Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
На національному рівні суди розглядали справу неодноразово.
Рішенням від 29 березня 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області первісний позов прокурора задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк") в особі його філії - Вінницького обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитним договором від 18 січня 2008 року № 1337 у сумі 822 578,16 грн, з яких основний борг - 344 437,53 грн, проценти за користування кредитними коштами - 242 171,00 грн, пеня за простроченим основним боргом та процентами - 240 562,05 грн.
Стягнув з ОСОБА_1 судовий збір у дохід держави в розмірі 6 890,00 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив.
Визнав недійсним договір поруки від 18 січня 2008 року № 634, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі його філії - Вінницького міського відділення № 8672.
Стягнув з АТ "Ощадбанк" в особі його філії - Вінницького обласного управління АТ "Ощадбанк" судовий збір у дохід держави в розмірі 551,20 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним відмовив.
Ухвалою від 17 червня 2016 року Апеляційний суд Вінницької області залишив без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2016 року.
Ухвалою від 26 липня 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області виправив допущену описку в резолютивній частині свого рішення від 29 березня 2016 року в цій справі, правильно зазначивши суму стягнутої пені, а саме 235 969,63 грн замість 240 562,05 грн.
Ухвалою від 27 вересня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2016 року в частині залишення без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2016 року в частині вирішення позовних вимог прокурора м. Вінниці в інтересах ПАТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 про стягнення суми простроченої заборгованості скасував та в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2016 року залишив без змін.
Рішенням від 22 листопада 2017 року Апеляційний суд Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2016 року в частині вирішення позовних вимог прокурора м. Вінниці в інтересах ПАТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 про стягнення суми простроченої заборгованості скасував, ухвалив у цій частині нове рішення, яким первісний позов задоволено частково.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитним договором у сумі 802 708,68 грн, з яких: основний борг - 344 437,53 грн, проценти за користування кредитними коштами - 244 072,48 грн, пеня за простроченим основним боргом та процентами - 214 198,67 грн.
У решті позову відмовив.
Приймаючи рішення у справі, апеляційний суд встановив, що у відповідачки у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору утворилась заборгованість, та дійшов висновку, що її слід стягнути в судовому порядку на підставі поданих доказів банком, не спростованих відповідачкою.
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду, а справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Постановою від 13 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року - без змін.
Мотивував своє рішення тим, що під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 не спростувала наданого позивачем розрахунку заборгованості з пені за кредитним договором, не надала іншого розрахунку, а тому рішення суду апеляційної інстанції є обґрунтованим та прийнятним.
03 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до ЄСПЛ із заявою, у якій скаржилася на порушення національними судами пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Вважала, що тривалість провадження у справі була несумісною з вимогою розумного строку, а також скаржилась на відсутність у зв`язку з цим у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.
За змістом першого речення пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
27 жовтня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Латюк та інші проти України". Визнав порушення Україною щодо ОСОБА_1 та інших заявників (питання про перегляд судового рішення за виключними обставинами щодо яких не порушується) пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції через надмірну тривалість провадження у справі та відсутність ефективного засобу юридичного захисту від такого порушення. Присудив заявниці 3 000,00 євро на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, у яких вони є сторонами (частина перша статті 46 Конвенції, частина перша статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV)).
У главі 3 Закону № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, у якому цей суд констатував порушення Україною Конвенції, держава має вжити заходи індивідуального та загального характеру.
Виконання рішення ЄСПЛ може полягати в такому: а) виплата відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру (абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 3477-IV).
З метою забезпечення відновлення порушених прав, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Такими додатковими заходами є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ (частини перша та друга статті 10 Закону № 3477-IV).