Постанова
Іменем України
06 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 200/14169/15-ц
провадження № 61-2479св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє Попова Олена Анатоліївна, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNU0G100000237, відповідно до умов якого позичальнику надано кошти у сумі 48 685 доларів США на строк до 21 серпня 2037 року, за умови сплати 12% річних та комісії у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця.
Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та видав відповідачці кредит у розмірі, передбаченому договором.
Відповідачка неналежним чином виконувала взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, внаслідок чого станом на 07 травня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 413,85 доларів США, яка складається з такого: 34 982,72 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 987,14 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 318 доларів США - заборгованість за комісією та 125,99 доларів США - штраф.
Ураховуючи наведене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 413,85 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України складає 786 439,13 грн.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2016 року під головуванням судді Шевцової Т. В. позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № DNU0G100000237 від 21 серпня 2007 року станом на 07 травня 2015 року в сумі 37 413,85 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 786 439,13 грн, яка складається з такого: 34 982,72 доларів США - заборгованість за кредитом, що у гривневому еквіваленті становить 735 336,77 грн; 1 987,14 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, що у гривневому еквіваленті становить 41 769,68 грн; 318 доларів США - заборгованість за комісією, що у гривневому еквіваленті становить 6 684,36 грн; 125,99 доларів США - штраф, що у гривневому еквіваленті становить 2 648,31 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачкою умов кредитного договору від 21 серпня 2007 року № DNU0G100000237 вона має заборгованість перед банком у сумі 37 413,85 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 786 439,13 грн.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 червня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2016 року залишено без задоволення.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2016 року скасовано.
Позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № DNU0G100000237 від 21 серпня 2007 року станом на 07 травня 2015 року у розмірі 30 649,95 доларів США, що є тілом кредиту.
У задоволенні іншої частини позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до статті 215 ЦК України та статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції, що діяла на час укладення кредитного договору, пункт договору щодо встановлення обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в розмірі 0,2% від суми виданого кредиту (винагорода за надання фінансового інструменту) є нікчемним у силу закону з моменту його укладення. За таких обставин, відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за комісією в сумі 318 доларів США.
Також встановлено, що зі сплачених позичальником грошових коштів на погашення кредитної заборгованості позивачем зараховано 6 445,90 доларів США на погашення комісії, умова нарахування якої є нікчемною з моменту укладення договору.
За змістом пункту 3.3 кредитного договору № DNU0G100000237 від 21 серпня 2007 року, зокрема, кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості за кредитом, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно з п.п 2.2.9, 2.3.8 цього договору, далі - пені згідно з розділом 4 цього договору, далі - простроченої комісії за кредитом, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - простроченої заборгованості за кредитом.
За таких обставин, визначаючи розмір заборгованості, що підлягає до стягнення на користь позивача, суд апеляційної інстанції відняв суму сплаченої комісії (6 445,90 доларів США), з урахуванням погодженої черговості у пункті 3.3 кредитного договору, від встановленого станом на 07 травня 2015 року розміру штрафу (125,99 доларів США), процентів за користування кредитом (1 987,14 доларів США), та частини тіла кредиту на суму 4 332,77 доларів США (6 445,90 доларів США - 125,99 доларів США - 1 987,14 доларів США = 4 332,77 доларів США).
Отже, розмір заборгованості за тілом кредиту, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, становить 30 649,95 доларів США, виходячи із розрахунку (34 982,72 доларів США (нарахована банком заборгованість за тілом кредиту) - 4 332,77 доларів США (частина сплаченої позичальником щомісячної комісії).
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
19 січня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє Попова О. А., засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року в указаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 760/2193/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 185/883/17.
Вказує, що єдиним допустимим доказом отримання іноземної валюти позичальником через касу банку та факту виконання умов договору є заява про видачу готівки. Жоден з наданих позивачем документів не підтверджує видачу відповідачці грошових коштів за кредитним договором саме в розмірі 48 685 доларів США. Заявниця стверджує, що кошти за кредитним договором вона отримувала в гривні в розмірі 183 820,00 грн, а не в доларах США як встановлено судом.
Крім того, в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, з яких можливо було б встановити реальний розмір заборгованості (в разі її наявності), а розрахунок заборгованості таким документом не є, з нього неможливо зрозуміти чи правомірно розрахована заборгованість, зокрема, підстави її виникнення та всі складові, включаючи суми штрафних санкцій і відсотків, обґрунтованість нарахувань.
Також заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 1 частини першої та пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У квітні 2023 року АТ КБ "Приватбанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Звертаючись до суду з цим позовом, банк просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором, яка виникла внаслідок неповернення суми кредиту в розмірі 36 400 доларів США, на підтвердження чого надав відповідний розрахунок.
21 серпня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNU0G100000237, відповідно до умов якого позичальнику надано кошти у сумі 48 685 доларів США (36 400 доларів США - для придбання нерухомості та 12 285,50 доларів США - сплати страхових платежів) на строк до 21 серпня 2037 року, за умови сплати 12 % річних та комісії у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця.
Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та видав відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором.
21 серпня 2007 року, тобто в день укладення кредитного договору, між ОСОБА_3, як продавцем, та ОСОБА_1, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О. А. за реєстровим номером 2985.
Відповідачка неналежним чином виконувала взяті на себе договірні зобов`язання з повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за кредитним договором.
Пунктом 7.1 кредитного договору від 21 серпня 2007 року № DNU0G100000237 встановлено сплату позичальником винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору.
За положеннями пункту 6.2 кредитного договору при невиконанні позичальником умов, передбачених п. 2.2.11 договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку; при цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати; сплата винагороди здійснюється в гривні; у випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на дату сплати.
За змістом пункту 2.2.3 кредитного договору позичальник зобов`язується сплатити банку винагороду згідно з п. 7.1, п. 6.2 цього договору.
Як встановлено апеляційним судом пункт правочину щодо встановлення обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту (винагорода за надання фінансового інструменту) є нікчемним в силу закону з моменту його укладення.
Визначаючи розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором, апеляційний суд виходив із такого.
Зі сплачених позичальником грошових коштів на погашення кредитної заборгованості позивачем зараховано 6 445,90 доларів США на погашення комісії, умова нарахування якої є нікчемною з моменту укладення договору.
За змістом пункту 3.3 кредитного договору № DNU0G100000237 від 21 серпня 2007 року, зокрема, кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості за кредитом, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно з п.п 2.2.9, 2.3.8 цього договору, далі - пені згідно з розділом 4 цього договору, далі - простроченої комісії за кредитом, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - простроченої заборгованості за кредитом.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду відрахувала зазначену вище суму сплаченої комісії (6 445,90 доларів США), з урахуванням погодженої черговості у пункті 3.3 кредитного договору, від встановленого станом на 07 травня 2015 року розміру штрафу (125,99 доларів США), процентів за користування кредитом (1 987,14 доларів США), та частини тіла кредиту на суму 4 332,77 доларів США (6 445,90 доларів США - 125,99 доларів США - 1 987,14 доларів США = 4 332,77 доларів США)).
Апеляційний суд встановив, що розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором становить 30 649,95 доларів США, виходячи із розрахунку (34 982,72 доларів США (нарахована банком заборгованість за тілом кредиту) - 4 332,77 доларів США (частина сплаченої позичальником щомісячної комісії).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Висновки суду щодо нікчемності пункту 7.1 кредитного договору від 21 серпня 2007 року № DNU0G100000237 не оспорюються заявницею.