Окрема думка суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 208/712/19, провадження № 13-47зво22
Велика Палата Верховного Суду постановою від 30.08.2023 відмовила в задоволенні заяви захисника ОСОБА_6 про перегляд постанов Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року та Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
Висловлюємо незгоду з прийнятим Великою Палатою рішенням з таких підстав.
У цій справі підставою перегляду судових рішень було те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у рішенні від 06 .10.2022 (заява № 13063/18) у справі "Бантиш та інші проти України" констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з небезсторонністю суду з огляду на відсутність сторони обвинувачення під час розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що повторний розгляд цієї справи не буде адекватним способом поновлення прав заявника, оскільки:
1) немає жодних підстав вважати, що у 2023 році він надалі зазнає негативних наслідків притягнення його у 2019 році судом до адміністративної відповідальності у провадженні за відсутності самого заявника. Заявник отримав справедливу сатисфакцію, яка є адекватним засобом захисту у цій ситуації. Порушення, яке встановив ЄСПЛ, є системною проблемою, виправлення якої можливе, зокрема, шляхом вжиття заходів загального характеру (§ 40 постанови);
2) під час провадження у справі про адміністративне правопорушення ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не були присутніми, а суд розглянув справу за письмовими матеріалами, які надали сторони, рішення ЄСПЛ щодо заявника не спонукає до висновку про те, що допущене державою порушення Конвенції у цій конкретній ситуації поставило під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні (§ 41 постанови).
Велика Палата зазначила, що суди під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, мають керуватися критеріями дотримання гарантій безсторонності суду, сформульованими ЄСПЛ у справі "Михайлова проти України" від 6 березня 2018 року (заява № 10644/08, пункт 65), визнаній Судом керівною щодо справи "Бантиш та інші проти України" (§§ 25, 42 постанови).
Стосовно відсутності потреби в перегляді як засобу індивідуального характеру
Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною (стаття 46 Конвенції). Для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру (глава 3 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV)).
Додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 Закону № 3477-IV) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ (частина друга статті 10 Закону № 3477-IV).
При вирішенні питання про те, чи можливе відновлення попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі, слід враховувати Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R (2000) 2, відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді:
- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.