Постанова
Іменем України
04 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 752/13278/19
провадження № 61-3567св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивований тим, що 24 жовтня 2018 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 80 000,00 дол. США, підтвердивши цей факт власноруч виконаним підписом на договорі позики грошей, які зобов`язався повернути до 30 жовтня 2018 року. Про факт укладання правочину була обізнана дружина відповідача ОСОБА_3, а кошти передано при свідках. Відповідач уклав цей договір в інтересах сім`ї, пояснюючи про необхідність виплати боргів, кредитів, обслуговування транспортних засобів. Під час отримання коштів ОСОБА_3 вела телефонну розмову з чоловіком, пояснювала, що не може дістатися до нотаріуса, обізнана про отримання коштів, які з 24 жовтня 2018 року є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Після настання строку виконання правочину відповідачі почали уникати позивача і в добровільному порядку суму позики не повертають. У зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання позивач також має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Позивач просив:
стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 2 176 000,00 грн, 3 % річних у розмірі 38 810,00 грн, індекс інфляції у розмірі 152 156,00 грн, а всього 2 366 966, 00 грн;
стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 9 605,00 грн та забезпечення позову у розмірі 384,20 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 2 176 000,00 грн, 3 % річних в розмірі 38 810,00 грн, індекс інфляції 152 156,00 грн, а всього 2 366 966,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9 605,00 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що між сторонами укладений договір позики, факт підписання якого відповідачем не заперечувався. Позивач виконав свої зобов`язання за договором позики, надавши відповідачу грошові кошти, а відповідач не повернув вказані кошти у строк, передбачений договором. Укладення договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторін, в тому числі відповідача, шляхом вчинення свідомих дій та не суперечить вимогам чинного законодавства. Позичальником ОСОБА_2 не було доведено, що грошові кошти не були одержані ним від позикодавця, а сам договір укладений під впливом омани з боку ОСОБА_1 . Позичальником не спростовано презумпцію правомірності договору позики. Договір позики не є правочином щодо розпорядження майном, тому його укладення не потребує згоди іншого з подружжя. Таким чином, суд першої інстанції зробив висновок про обґрунтованість та доведеність вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми позики в розмірі 2 176 000,00 грн.
Оскільки відповідач порушив грошове зобов`язання, не повернувши позику у передбачений договором строк, суди, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, стягнули з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 38 810,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 152 156,00 грн, розрахунок яких відповідачами не спростований.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2023 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_4, в якій просив оскаржені судові рішення скасувати,справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, стягнути з позивача судові витрати, понесені в суді касаційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, судами застосовано норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Вказує, що судами залишено поза увагою, що факт наявності підписаного договору позики від 24 жовтня 2018 року не може вважатися достатнім доказом, який підтверджує факт передачі грошових коштів, про що зазначено Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц. На думку відповідача в спірних правовідносинах належним та достатнім доказом, що підтверджує факт передачі грошових коштів може бути лише документ, який підтверджує те, що з поточного рахунку позивача на поточний рахунок ОСОБА_2 було здійснено переказ грошових коштів в розмірі 2 256 000,00 грн, що передбачено підпунктом 2 пункту 7 розділу II постанови Правління Національного банку № 148 від 29 грудня 2017 року "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні". Зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини (позивач не довів факту передання грошей), то суд робить висновок про її недоведення. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 752/13278/19, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 752/13278/19
У квітні 2023 року матеріали цивільної справи № 752/13278/19 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 березня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 24 жовтня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір позики грошових коштів, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність (борг) 2 256 000,00 грн, що еквівалентно 80 000,00 дол. США за середнім курсом їх продажу комерційними банками м. Києва 28,20 грн за 1 дол. США, станом на день укладення договору. Позичальник зобов`язаний повернути позивачу суму грошей 2 256 000,00 грн, але не менш еквіваленту 80 000,00 дол. США готівкою в строк до 30 жовтня 2018 року. Сторони свідчать, що договір не укладається під впливом тяжких для них обставин, вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.
Відповідно до пункту 9 договору підписання позичальником договору свідчить про отримання ним зазначеної в пункті 1 цього договору суми в повному обсязі та відсутність з його боку будь-яких претензій фінансового характеру до позичальника.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі з 11 січня 1992 року.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).