ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 липня 2023 року
м. Київ
справа № 496/3659/16-ц
провадження № 61-10886св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Троїцької сільської ради на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 травня 2018 року, ухвалене у складі судді Трушиної О. І., та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області (далі - Троїцька сільська рада) звернувся з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки.
В обґрунтування позову вказував, що 1 грудня 2009 року відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області видав ОСОБА_1 державний акт
серії ЯИ № 627558 на право власності на земельну ділянку загальною
площею 0,15 га з кадастровим номером 5121084800:02:002:0323, розташовану
на АДРЕСА_1 . Підставою для видачі вказаного державного акта був витяг з рішення Троїцької сільської ради від 30 листопада 1995 року № 16.
Прокурор вказує, що вказаним рішенням органу місцевого самоврядування не вирішувалося питання передачі ОСОБА_1 у власність зазначеної земельної ділянки. Ці обставини підтверджуються листом архівного відділу Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 13 січня
2016 року № 4, згідно з яким у зазначеному рішенні Троїцької сільської ради відсутня інформація про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки.
Враховуючи, що рішення про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки органом місцевого самоврядування не приймалося, виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку
серії ЯИ № 627558 є недійсним.
Крім того, в технічній документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельні ділянки, є виписка з рішення Троїцької сільської ради № 8 від 30 листопада 1995 року, відповідно до якої
ОСОБА_1 безкоштовно передана земельна ділянка загальною
площею 0,1501 га, розташована на АДРЕСА_1 . Вказана виписка підписана головою Троїцької сільської ради ОСОБА_2., який у 1995 році не обіймав цю посаду і був неповноважним підписувати таку виписку.
Уточнивши позовні вимоги, просив визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯИ № 627558 від 1 грудня 2009 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,15 га з кадастровим номером 5121084800:02:002:0323, розташовану на АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_1, та витребувати від нього на користь Троїцької сільської ради вказану земельну ділянку.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 15 травня
2018 року відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з ненадання прокурором доказів на підтвердження обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема, рішення Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада
1995 року, що вказує про неможливість встановити, чи вирішувалося цим рішенням питання передачі вказаної земельної ділянки у власність
ОСОБА_1 . Крім того, прокурор не довів, що у технічній документації із землеустрою щодо спірної земельної ділянки є виписка з рішення Троїцької сільської ради № 8 від 30 листопада 1995 року, підписана головою вказаної ради ОСОБА_2., та того, що останній у 1995 році не обіймав посаду сільського голови.
Постановою Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Троїцької сільської ради залишено без задоволення, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 травня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведенням, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції відхилив клопотання прокурора про долучення до матеріалів справи рішення Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада
1995 року, копії виписки з цього рішення та листа Троїцької сільської ради № 16
від 1 лютого 2016 року, зазначивши про недоведення прокурором обставин щодо неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції. Такого висновку апеляційний суд дійшов з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного
у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), згідно з яким, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову у зв`язку з ненаданням рішення Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада 1995 року, копії виписки з цього рішення та листа Троїцької сільської ради № 16 від 1 лютого 2016 року, оскільки прокурор протягом розгляду справи судом першої інстанції неодноразово вказував про відсутність у нього оригіналів вказаних документів, їх належним чином завірені копії безпідставно не залучені місцевим судом до матеріалів справи. Крім того, суди не врахували, що факт відсутності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано оспорюваний державний акт, підтверджується листом архівного відділу Біляївської районної державної адміністрації Одеської області № 4 від 13 січня 2016 року.
Заявник вказує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке полягає у відхиленні клопотання про приєднання доказів. Апеляційний суд помилково зазначив про те, що прокурор не підтримав вказане клопотання під час апеляційного перегляду справи, оскільки в судовому засіданні його позиція щодо вказаного клопотання не з`ясовувалася. Вважає, що в порушення статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції проігнорував доводи прокурора щодо неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Також суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові
від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, оскільки у вказаній справі Верховний Суд наголошував на неможливості прийняття на стадії апеляційного перегляду справи доказів, яких не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.
Крім того, на думку заявника, висновки апеляційного суду щодо відмови у задоволенні клопотання про долучення доказів суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 20 січня 2021 року
у справі № 916/759/20, від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16,
від 10 червня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18),
від 5 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та від 25 березня 2021 року у справі № 241/471/17 (провадження № 61-21849св19), які вказують на обов`язок апеляційного суду у випадку подання доказів на стадії апеляційного перегляду справи перевірити обставини неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відзив на касаційну скарги не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 9 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи
заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 березня 2021 року
у справі № 241/471/17 (провадження № 61-21849св19), від 20 січня 2021 року
у справі № 916/759/20, від18 червня 2020 року у справі № 909/965/16,
від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), від 5 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 1 грудня 2009 року відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області видав ОСОБА_1 державний акт серії ЯИ № 627558 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,15 га з кадастровим номером 5121084800:02:002:0323, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Зі змісту вказаного державного акта суди встановили, він виданий на підставі витягу з рішення Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада 1995 року.
Державний акт серії ЯИ № 627558 зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010951600933.
З листа управління Держгеокадастру у Біляївському районні Одеської області № 32-1502-0.6-545/2-16 від 10 березня 2016 року суди встановили, що
на 31 грудня 2012 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 5121084800:02:002:0323 є ОСОБА_1 .
Зі змісту листа архівного відділу Біляївської районної державної адміністрації Одеської області № 4 від 13 січня 2016 року суди встановили, що рішенням третьої сесії 22-го скликання Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада
1995 року про виділення земельних ділянок громадянам села Троїцьке для ведення особистого підсобного господарства, інформація стосовно
ОСОБА_1 відсутня.
Судами встановлено, що 17 лютого 2016 року відносно ОСОБА_2 відкрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру судових рішень
за № 42016160000000095, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 366, частою першою статті 364 та частиною другою статті 364 КК України. Зі змісту обвинувального акта у вказаному кримінальному провадженні суди встановили, що ОСОБА_2 обвинувачується у службовому підробленні (внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей), зокрема, у внесенні завідомо неправдивих відомостей до рішення Троїцької сільської ради ІІІ сесії ХХІІ скликання № 16 від 30 листопада 1995 року, на підставі якого було видано ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсним державного акта
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).