Постанова
Іменем України
30 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 183/4020/19
провадження № 61-137св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростислав Олександрович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гугель Світлана Юріївна, державний нотаріус Новомосковської державної нотаріальної контори Носенко Андрій Григорович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М. та касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року у складі судді Сороки О. В., постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М. та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року у складі колегії суддів:
Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу
Бондаренко Р. О., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гугель С. Ю., державний нотаріус Новомосковської державної нотаріальної контори Носенко А. Г., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, скасування реєстраційних записів, витребування майна з чужого незаконного володіння, вселення, зобов`язання не чинити перешкод.
Позов мотивований тим, що на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2010 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Цим самим рішенням ОСОБА_5 зобов`язано не чинити перешкод у користуванні квартирою.
Під час розгляду справи, що перебувала в провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, за результатами розгляду якої винесено рішення від 09 листопада 2010 року, було вжито заходів забезпечення позову, накладено арешти на квартири, які перебували
у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_5 .
З метою здійснення державної реєстрації набутого права власності на нерухоме майно позивач 08 лютого 2018 року звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про скасування заходів забезпечення позову, що були вжиті ухвалою цього
суду від 22 липня 2009 року, однак йому повідомили, що заходи забезпечення позову вже скасовані ще 15 жовтня 2015 року за зверненням ОСОБА_5
12 березня 2018 року позивач звернувся до Новомосковського ЦНАП, однак
16 березня 2018 року отримав повідомлення про неможливість здійснення державної реєстрації права власності на 1/2 частини зазначеної квартири, оскільки квартира вже була декілька разів перепродана.
Позивач зазначав, що майно вибуло з його володіння поза його волею, оскільки ОСОБА_5 одноосібно, без його згоди уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_4, здійснивши відчуження цілої квартири на підставі договору дарування від 22 листопада 1996 року, який апеляційний суд Дніпропетровської області відповідним рішенням від 09 листопада
2010 року визнав недійсним.
06 липня 2017 року ОСОБА_4, яка є свахою ОСОБА_5, продала спірну квартиру племіннику ОСОБА_5 - ОСОБА_3, а той 23 лютого 2019 року продав її відповідачці у справі - ОСОБА_2 .
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 грудня 2015 року квартири
АДРЕСА_1, що був укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06 липня 2017 року квартири
АДРЕСА_1, що був укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23 лютого 2019 року квартири
АДРЕСА_1, що був укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ;
визнати недійсним та скасувати реєстраційний запис договору купівлі-продажу від 18 грудня 2015 року;
визнати недійсним та скасувати реєстраційний запис договору купівлі-продажу серії 1101 від 06 липня 2017 року;
визнати недійсним та скасувати реєстраційний запис договору купівлі продажу серії 1-305 від 23 лютого 2019 року, укладений між ОСОБА_3
і ОСОБА_2 ;
витребувати та повернути йому з незаконного володіння ОСОБА_2
1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що належить йому на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2010 року;
вселити його у квартиру АДРЕСА_1 ;
зобов`язати ОСОБА_2 передати позивачеві всі засоби та ключі щодо можливості володіння квартирою та не чинити перешкоди у користуванні
1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та безпідставності. Крім того, позивач обрав неналежний спосіб захисту.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18 грудня 2015 року квартири
АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р. О., зареєстрований в реєстрі за № 2241.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 06 липня 2017 року квартири
АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гугель С. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 1101.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 23 лютого 2019 року квартири
АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Носенко А. Г. в реєстрі за № 1-305.
В іншій частині рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року залишено без змін.
Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що оскільки рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від
09 листопада 2010 року визнано удаваним правочином договір дарування
кв. АДРЕСА_1, укладений 22 листопада 1996 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_7, та визнано його договором купівлі-продажу, а за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частини зазначеної квартири, ОСОБА_5 не мала правових підстав для укладення 08 грудня 2015 рокудоговору купівлі-продажу
з ОСОБА_4 . За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про визнання недійсними всіх спірних правочинів.
Щодо відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від 18 грудня 2015 року; між ОСОБА_4 та
ОСОБА_3 від 06 липня 2017 року; між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 23 лютого 2019 року суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки визнання недійсним оспорюваного правочину є підставою для скасування його державної реєстрації, то заявлена вимога про скасування державної реєстрації договору є похідною та додаткового вирішення судом не потребує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі
№ 522/17826/16-ц).
Стосовно відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна із незаконного володіння суд апеляційної інстанції вказав, що витребувати можна лише індивідуально визначену річ, а не частку в праві спільної часткової власності, як просить позивач.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня
2021 року стягнено з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір з кожного окремо по
945,90 грн, а всього в розмірі 3 783,60 грн.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року
узадоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що не має підстав, встановлених законом, за наявності яких суд має ухвалити додаткове рішення. Оскільки під час ухвалення судового рішення суд розглянув усі вимоги позивача, зазначені
в позовній заяві, дав оцінку всім доводам та доказам, які надала сторона позивача, відповідності цих вимог нормам закону та встановленим обставинам у справі і на підставі цього ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 із зазначенням у мотивувальній частині суми стягнення судового збору, доводи представника позивача про те, що не всі вимоги позову судом вирішені, є безпідставними.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
30 грудня 2021 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та залишити в силі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
02 серпня 2021 року.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що у цій праві не можливо застосовувати недійсність правочину, оскільки позивач не був стороною правочину, у таких відносинах застосовуються норми статті 388 ЦК України.
10 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
02 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від
08 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 і ухвалити у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 мотивована тим, що позивач має право витребувати 1/2 частки квартири, яка вибула з його володіння поза його волею. Скасування державної реєстрації є ефективним способом захисту порушеного права позивача.
28 квітня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року та направити справу для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо судових витрат.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від
08 грудня 2021 рокув частині стягнення з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 судового збору в розмірі 945,90 грн, а в іншій частині - зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
24 травня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 183/4020/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 183/4020/19.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року та касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 березня
2022 року - залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада
2010 року визнано удаваним правочином договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 22 листопада 1996 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, та визнано його договором купівлі-продажу, за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частини зазначеної квартири.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2015 року у справі № 2-107/10 скасовано заходи забезпечення позову та знято арешт з нерухомого майна, що було предметом розгляду справи.
1/2 частини спірної квартири ОСОБА_1 в натурі не виділено.
08 грудня 2015 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1 .
06 липня 2017 року ОСОБА_3 набув право власності на вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_4 .
У березні 2018 року державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Новомосковської міської ради Васильєва Д. Д. прийняла рішення, яким відмовила ОСОБА_1 у державній реєстрації прав та їх обтяжень на 1/2 частини квартири
АДРЕСА_1, оскільки ціла частка квартири зареєстрована за іншим суб`єктом.
23 лютого 2019 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними та скасування реєстраційних записів
Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Нормами частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
Установивши, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2010 року визнано удаваним правочином договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 22 листопада 1996 між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, та визнано його договором купівлі-продажу, а за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частини зазначеної квартири, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ОСОБА_5 не мала права відчужувати вказану квартиру, а тому дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 18 грудня
2015 року.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає
у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця)
з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем)
і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває
у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.