ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2023 року
м. Київ
cправа № 922/493/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Пєскова В.Г.,
за участі секретаря: Купрейчук С.П.,
за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 06.09.2023
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023
за заявою ОСОБА_2
про визнання недійсним правочину
у справі №922/493/21
за заявою ОСОБА_1
про визнання банкрутом,-
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
1. Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.03.2021 року, серед іншого, відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
2. Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.05.2021 року визнано до Боржника такі вимоги: ОСОБА_3 у загальному розмірі 7463137,00 грн, вимоги Головного управління ДПС у Харківській області у загальному розмірі 1004,66 грн та ОСОБА_2 у загальному розмірі 2615219,33 грн.
3. До господарського суду 31.05.2021 року від ОСОБА_2 надійшла заява (вхідний № 12652) про визнання правочину недійсним, за змістом якої Кредитор просив суд визнати недійсним договір позики, укладений 05.10.2019 року між Боржником та ОСОБА_3, що посвідчений 05.10.2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрощенковою Г.Ю. за реєстровим №2978, а також застосувати наслідки недійсності договору у вигляді відмови ОСОБА_3 у визнанні її грошових вимог до Боржника у розмірі 7463137,00 грн за цим договором.
3.1. В обґрунтування вказаної заяви Кредитором зазначено, що спірний договір позики від 05.10.2019 року укладений між Боржником та ОСОБА_3 в межах трирічного строку, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, призвів до неплатоспроможності Боржника, завдав збитків кредиторам та був укладений з заінтересованою особою - рідною сестрою Боржника - ОСОБА_3, що в свою чергу в силу приписів ч. 1 та ч. 2 ст. 42 КУзПБ є підставою до визнання означеного договору недійсним в судовому порядку.
3.2. Договір позики, на думку Кредитора, містить всі ознаки, що притаманні недійсному правочину, укладеному з метою фіктивного створення заборгованості Боржника перед близькою особою (рідною сестрою) та появи у такої заінтересованої особи права грошової вимоги до Боржника та фіктивного права претендувати на набуття права власності на майно Боржника для задоволення своїх грошових вимог та його приховання від можливості реалізації у процесі задоволення грошових вимог інших кредиторів.
4. Постановою господарського суду Харківської області від 15.06.2021, з поміж іншого, припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1, визнано означену особу банкрутом, введено процедуру погашення боргів ОСОБА_1 та призначено керуючим реалізацією майна боржника - арбітражного керуючого Гнатченко Петра Миколайовича.
5. Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.09.2022 року у справі №922/493/21 відмовлено у задоволенні заяви Кредитора про визнання недійсним договору позики від 05.10.2019 року укладеного між Боржником та ОСОБА_3 .
5.1. Відмовляючи у задоволенні вищезазначеної заяви, судом першої інстанції зазначено про ненадання Кредитором доказів наявності умислу сторін спірного правочину, направленого на укладання фіктивного правочину, недоведеності того, що сторони уклали правочин, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним.
Короткий зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 ухвалу господарського суду Харківської області від 14.09.2022 року у справі №922/493/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким заяву ОСОБА_2 (вхідний №12652 від 31 травня 2021 року) - задоволено частково.
Визнано недійсним договір позики, укладений 05 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що посвідчений 05 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрощенковою Г.Ю. за реєстровим № 2978.
В задоволенні заяви ОСОБА_2 в інший частині - відмовлено.
6.1. Суд другої інстанції виходив з того, що сукупність встановлених апеляційним господарським судом обставин у цій справі щодо укладення спірного договору в період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, факт укладення означеного договору Боржником у період наявності у нього непогашеної заборгованості перед кредиторами, в тому числі перед ОСОБА_2 у розмірі 2615219,33 грн, укладення означеного договору з заінтересованою особою - рідною сестрою ОСОБА_3, відсутність будь-яких доказів руху отриманих за договором позики коштів, в тому числі доказів їх спрямування на погашення вимог Кредитора до відкриття провадження у даній справі про банкрутство Боржника - свідчить про наявність в спірному договорі ознак фраудаторного правочину та його вчинення на шкоду кредиторам - задля штучного нарощування обсягу наявної кредиторської заборгованості та унеможливлення виконання грошових зобов`язань перед кредиторами та формування в майбутньому кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором ("дружнім кредитором").
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. До Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій заявлено вимогу постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 у справі №922/493/21 скасувати повністю, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.09.2022 залишити без змін.
7.1. На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає, що доводить, що доводи ОСОБА_2 гуртуються на припущеннях, а судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено норми процесуального права - частину 1 статті 74, частини 1, 2 статті 79, частини 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, та неправильно застосовано норми матеріального права - статтю 234 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
7.2. При цьому, ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував вказані норми права у без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №6-197цс14, 09.08.2017 у справі №6-2690цс16, у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
8. Відзиву не подано.
Провадження у Верховному Суді
9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 922/493/21 визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Пєскова В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2023.
10. Ухвалою Верховного Суду від 07.08.2023 року, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка подана на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 у справі №922/493/21.
Призначено до розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі №922/493/21 на 06 вересня 2023 року о 12:50 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Заслухавши суддю-доповідача, представника кредитора ОСОБА_2, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, виходячи з такого.
12. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
13. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
14. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
15. Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
16. Отже закон передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а положення, закріплені у спеціальній нормі (частині третій статті 215 ЦК України), що стосується недійсності правочину, передбачають можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.
17. Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 ЦК України, статті 4 ГПК України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
18. Аналогічні висновки містяться у значній кількості постанов Верховного Суду, ухвалених як у господарських, так і цивільних справах, і по суті є універсальними - тобто не залежать від конкретних обставин справи, а застосовуються у всіх випадках, коли особа, яка не є учасником правочину подає позов про визнання його недійсним (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 910/5529/19, від 01.12.2021 у справі № 910/10754/20, від 13.01.2022 у справі № 914/1962/19, від 18.05.2022 у справі № 916/1383/21).
19. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
20. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
21. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (див. постанову Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
22. У цій справі позов про визнання недійсним договору подано особою, яка не була стороною цього договору - заінтересована особа (Кредитор), отже позивач є особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
23. Верховний Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження таких (фраудаторних) правочинів особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо зацікавлена особа доведе, що сторона, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
24. Зокрема такий інститут врегульовано нормами статті 20 Закону про банкрутство, статтею 42 КУзПБ.
25. Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
26. Закон про банкрутство/КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
27. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
28. Як встановив апеляційний господарський суд, крім посилання на умови ч.ч.1,2 ст. 42 КУзПБ, вимоги Кредитора ґрунтуються на аргументах щодо наявності в оспорюваному правочині ознак фраудаторного правочину з посиланням на приписи статей 11, 13, 16, 203, 215, 234 ЦК України.
29. Призначення провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.
30. Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури (висновок викладений у постановах судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18 та від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).