ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Воробйової І. А.
щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 202/5154/21 (провадження № 14-97цс23)
за позовом
керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави
в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна
за касаційною скаргою ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Цівань Наталією Володимирівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.
У серпні 2021 року керівник Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна.
Позовна заява мотивована тим, що квартира
АДРЕСА_1 була передана у приватну власність ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло згідно з розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року № 3/137-95. На підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 1995 року ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_3, вказану квартиру відчужив ОСОБА_5 .
Надалі 03 березня 1995 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 спірну квартиру.
ОСОБА_6 відчужено зазначену квартиру за договором купівлі-продажу від 05 квітня 2002 року на користь ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_7 право власності на зазначене нерухоме майно
в порядку спадкування ніким не набувалося. При цьому 21 серпня 2018 року
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1
за ОСОБА_1 .
Підставою реєстрації спірного житла вказано свідоцтво про право власності
на житло від 09 вересня 2003 року, видане на ім`я ОСОБА_1 відповідно до розпорядження (наказу) від 20 серпня 2003 року. Водночас згідно
з інформацією Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/12-2195 від 19 травня 2021 року розпорядження від 20 серпня
2003 року № РП-4856 не видавалося, а квартира
АДРЕСА_1 передана у приватну власність
ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відповідно до розпорядження органу приватизації від 24 січня
1995 року № 3/137-95.
Крім того, згідно з листомКомунального підприємства "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради (далі - КП "ДМБТІ" Дніпровської міської ради) № 5419 від 14 травня 2021 року та матеріалами інвентаризаційної справи свідоцтво про право власності на житло
від 09 вересня 2003 року видано відповідно до розпорядження (наказу)
від 20 серпня 2003 року № РП-4856 на ім`я ОСОБА_1, право власності
за яким на квартиру АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року не реєструвалося.
Надалі згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 23 серпня 2018 року продав зазначений об`єкт ОСОБА_3, який 20 листопада 2018 року відчужив зазначену квартиру за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 .
Отже, розпорядженням органу приватизації від 24 січня 1995 року № 3/137-95 квартиру АДРЕСА_1 передано
у приватну власність ОСОБА_3, після чого вказана квартира тричі відчужувалася за договорами купівлі-продажу, останнім законним власником
її була ОСОБА_7, після смерті якої у встановленому законом порядку
це майно ніким не набуто у власність.
Натомість із 2018 року зазначене майно є предметом незаконних дій осіб, які право власності на законних підставах не набували та відповідно повноважень на розпорядження вказаним майном не мали.
Оскільки після смерті ОСОБА_7 ніхто спадщину не отримав, квартира
АДРЕСА_1 згідно зі статтею 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 338 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) має бути визнана відумерлою спадщиною і перейти у власність територіальної громади м. Дніпра.
Станом на 2003 рік ОСОБА_1 не міг набути право власності на квартиру
АДРЕСА_1 шляхом приватизації житла, оскільки вказане житло вже на той час перебувало у приватній власності іншої особи - ОСОБА_7 . Відповідно міська рада не була власником зазначеного майна, а орган приватизації не міг ним розпоряджатися та приймати розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856 про передання
ОСОБА_1 у приватну власність квартири
АДРЕСА_1, яке стало підставою для державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_1 .
Оскільки розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856 про передання у приватну власність ОСОБА_1 квартири
АДРЕСА_1 не виносилося, свідоцтво про право власності
на житло від 09 вересня 2003 року на ім`я ОСОБА_1 на підставі зазначеного розпорядження не видавалося, вказане обумовлює нікчемність правочину та відсутність підстав для визнання його недійсним у судовому порядку (статті 215, 216 ЦК України).
Наслідком недійсності правочину є те, що у ОСОБА_1 право власності
на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09 вересня 2003 року, виданого на підставі розпорядження від 20 серпня 2003 року № РП-4856,
не виникло, а тому законний власник, якому насправді повинне належати вказане майно, має право на його витребування.
Державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101) на ім`я ОСОБА_1 (номер запису про право власності 27615722 від 21 серпня 2018 року, індексний номер рішення 42676925
від 23 серпня 2018 року) здійснена на підставі нікчемного правочину.
Державна реєстрація права власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 проведена незаконно, а спадщина після смерті ОСОБА_7 у вигляді спірної квартири підлягає визнанню відумерлою та витребуванню на підставі статті 388 ЦК України від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Ураховуючи наведене, керівник Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради просив суд:
- визнати квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101) відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2,
яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та передати її територіальній громаді
міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради;
- витребувати від ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру
АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101);
- стягнути з відповідачів на користь Дніпропетровської обласної прокуратури понесені судові витрати у справі.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня
2022 року в задоволенні позову керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради відмовлено.
Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання спадщини відумерлою, районний суд зазначив, що прокурор самостійно виявив правопорушення в травні
2021 року, однак яким чином це правопорушення виявлено, не повідомив, а тому Правобережна окружна прокуратура м. Дніпра звернулась до суду в інтересах Дніпровської міської ради вже після спливу строку позовної давності. При цьому суд першої інстанції встановив обґрунтованість позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.
Щодо заявлених позовних вимог про витребування квартири з незаконного володіння зазначив, що прокуратура допустила бездіяльність у межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів
з нерухомим майном, та перекладає тягар на відповідача ОСОБА_2, який
є добросовісним набувачем.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня
2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101) відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1,
та передано квартиру у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Витребувано квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1628519712101) від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині визнання спадщини відумерлою у зв`язку з пропуском строку позовної давності є неправильними, оскільки саме у 2021 році Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра було встановлено наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру за фактом незаконного, без достатніх правових підстав набуття права власності на спірне нерухоме майно, зокрема і шляхом визнання спадщини відумерлою та витребування майна, а з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради прокуратура звернулась 20 серпня 2021 року.
Суд апеляційної інстанції вважав, що останнім законним власником квартири була ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та після смерті якої
у встановленому законом порядку це майно ніким не набуто у власність.
Дніпровська міська рада не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, однак у силу закону на неї покладено обов`язок щодо захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу, який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна
у власність територіальної громади.
Отже, витребування спірної квартири в добросовісного набувача ОСОБА_2 надасть змогу територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради за заявою її представницького органу реалізувати свій законний інтерес.
Це уможливить у подальшому на виконання повноважень та завдань територіальну громаду м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради передати спірну квартиру в користування найменш забезпеченим та найбільш соціально незахищеним категоріям населення. Зазначене свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом громади та інтересами відповідача ОСОБА_2 як особи, яка страждає від такого втручання і яка не позбавлена можливості відновити своє право у спосіб звернення до ОСОБА_1 з вимогою про відшкодування збитків, а тому втручання у право власності відповідача ОСОБА_2 не може вважатися непропорційним і таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року та залишити в силі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2022 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири між ним та ОСОБА_3 нотаріусом перевірено правовстановлюючі документи на спірну квартиру у продавця, підстави належності йому зазначеного майна, відсутність заборон на її відчуження. З огляду на зазначене вважає себе добросовісним набувачем спірної квартири, відтак спірне майно не може бути витребуване з його власності на користь територіальної громади. При цьому вважає, що суд апеляційної інстанції порушив статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки відсутня пропорційність втручання у право власності, набуте ним як добросовісним набувачем.
Заявник посилається на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 20 листопада 2018 року правомочність або неправомочність дій нотаріуса щодо реєстрації спірної квартири не були і не могли бути йому відомі.
Зазначає, що позивачем не доведено факту про те, що він не знав чи не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, оскільки саме Дніпровською міською радою як розпорядником майна територіальної громади м. Дніпра та її уповноваженими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави. Прокурор не зазначив, як виявив правопорушення саме у травні 2021 року, відтак звернувся до суду з пропуском більше 5 років з моменту відкриття спадщини на спірне майно, фактично пропустивши строк звернення до суду.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення
ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц,
від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 522/21850/15-ц,
від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8386/15-ц, від 13 листопада
2019 року у справі № 645/4220/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
05 липня 2023 року колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину четверту статті 403 ЦПК України, зокрема, для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі
№ 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за потрібне відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), про те, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача має право на отримання виключно грошової компенсації, оскільки територіальна громада як носій речово-правового інтересу на відумерлу спадщину має право на застосування всіх речово-правових способів захисту за главою 29 "Захист права власності" розділу 1 книги третьої ЦК України. Запропонований у зазначеній постанові Великою Палатою Верховного Суду підхід до вирішення питання захисту прав територіальної громади на відумерлу спадщину нівелює правове призначення самого інституту відумерлої спадщини, оскільки відповідно до статті 1277 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) територіальна громада як універсальний правонаступник, по-перше, має обов`язок, а не право подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, а по-друге, територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.
Також Велика Палата Верховного Суду, зазначаючи про право територіальної громади в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем,
на користь добросовісного набувача на отримання лише грошової компенсації, не конкретизувала, хто зобов`язаний сплатити таку компенсацію.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного
в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі
№ 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), щодо неможливості застосування до спірних правовідносин віндикації та застосування аналогії закону, а саме частини другої статті 1280 ЦК України, а також для формулювання правового висновку про те, що захист речових прав територіальної громади у випадку незаконного відчуження спадкового майна, яке за відсутності спадкоємців є відумерлою спадщиною, можливий шляхом зазначення в мотивувальній частині судового рішення висновку про відумерлість спадщини та її витребування від добросовісного (недобросовісного) останнього набувача.
05 вересня 2023 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою повернула справу № 202/5154/21 на розгляд Верховного Суду
у складі відповідної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Повертаючи справу на розгляд відповідній колегії суддів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у справі
№ 461/12525/16-ц (провадження № 14-190цс20) та у справі, що переглядається, не є подібними, а отже, Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновку (його уточнення) у справі № 461/12525/16-ц (провадження № 14-190цс20) щодо способу захисту порушеного права позивача.
Порівнюючи обставини справи, що переглядається, з обставинами у справі
№ 461/12525/16-ц, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що у справі № 461/12525/16-ц (провадження № 14-190цс20) свідоцтво про право на спадщину за законом було видане відповідачу на підставі судового рішення (про встановлення факту проживання його зі спадкодавицею та визнання права на спадкування за законом після її смерті), яке в подальшому було скасоване, тому прокурор вважав, що покупець придбала квартиру в особи, яка не мала права її відчужувати (відповідача), у зв`язку із чим просив визнати квартиру відумерлою спадщиною і витребувати її у покупця на користь міської ради. У справі, що переглядається, відповідач ОСОБА_1 набув право власності не на підставі спадкування (рішення суду про визнання права на спадкування), а на підставі, на думку прокурора, підробленого свідоцтва про право власності (виданого на ім`я ОСОБА_1 згідно з розпорядженням (наказом) від 20 серпня 2003 року, яке не видавалось), а отже, правовідносини у вказаних справах не є подібними.
Також Велика Палата Верховного Суду вважала нерелевантними до спірних правовідносин висновки, висловлені Верховним Судом України в постанові
від 23 січня 2013 рокуу справі № 6-164цс12, у якій не вирішувалося питання захисту інтересу територіальної громади щодо відумерлої спадщини,
а з позовом до суду про витребування майна із чужого незаконного володіння звернувся позивач, який зазначив, що його матір за життя склала заповіт, яким заповіла йому квартиру. Проте, звернувшись в установлений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, він довідався,
що квартира відчужена невстановленою особою на підставі підроблених документів.
З висновками Великої Палати Верховного Суду щодо повернення справи на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджуюсь та вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала прийняти цю справу для продовження розгляду відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України, тому висловлюю окрему думку.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя,
є незалежним та керується верховенством права.
У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада
1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania),
заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного
з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ
від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії" (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі "Веренцов проти України", заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі "Дель Ріо Прада проти Іспанії" (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.
При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Щоб гарантувати юридичну визначеність, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання
(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року
у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23),