Постанова
Іменем України
11 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 756/3462/20
провадження № 61-8211 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - адвокат Карпухін Ярослав Володимирович,
треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, держаний реєстратор Комунального підприємства "Благоустрій Шевченківського району" Красюк Дмитро Федорович, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника
ОСОБА_3 - адвоката Карпухіна Ярослава Володимировича, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня
2023 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду
із позовом до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Швець Р. О., державний реєстратор комунального підприємства "Благоустрій Шевченківського району" (далі - державний реєстратор) Красюк Д. Ф., Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - ЦМУ МЮ (м. Київ)), про витребування квартири із чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позовних вимог зазначали, що чоловіку ОСОБА_1, батьку ОСОБА_2 - ОСОБА_5, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1, належала на праві власності 1/2 частина квартири
АДРЕСА_1, в якій вони були зареєстровані.
У лютому 2020 року вони дізналися про те, що їх було знято з реєстрації місця проживання за вказаною адресою на підставі підробленого судового рішення. Крім того, ще у грудні 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто після смерті ОСОБА_5, було внесено відомості про відчуження ним частки у цій квартирі ОСОБА_4
на підставі договору дарування від 18 грудня 2001 року, яка в подальшому передала частину квартири товариству з обмеженою відповідальністю "ОВБ-Флет плюс" (далі - ТОВ "ОВБ-Флет плюс", товариство), яке, у свою чергу, у червні 2019 року продало її ОСОБА_3 . Останній зареєстрував своє місце проживання у вказаній квартирі.
Відомості про вчинення шахрайських дій щодо заволодіння 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 за допомогою підроблених документів за заявою ОСОБА_1 від 02 березня 2020 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) (кримінальне провадження № 12020100050001806), в якому проведено слідчі дії, відповідні судові експертизи, якими встановлено, що за життя ОСОБА_2 не укладав договір дарування частки спірної квартири.
Посилаючись на відповідні норми ЦК України, позивачі вказували,
що вищевказана частка спірної квартири вибула з володіння
ОСОБА_5 поза його волею й вони, як спадкоємці померлого
ОСОБА_5, незаконно позбавлені спірного майна й мають право,
з урахуванням статей 387, 388 ЦК України, положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Першого протоколу до Конвенції, прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), на витребування із незаконного володіння ОСОБА_3 на їх користь 1/2 частину вказаної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року
позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.
Витребувано із власності ОСОБА_3 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 .
У решті вимог позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5 736,60 грн судового збору.
Суд першої інстанції, застосувавши відповідні норми СК України
та ЦК України, виходив із того, що спірна частка у квартирі набута ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у жовтні 1998 року
за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 (шлюб зареєстровано у січні 1994 року), тому вона, незважаючи на розірвання шлюбу між ними у квітні 2013 року, має право на частку в спільному майні подружжя. ОСОБА_2, як спадкоємець першої черги, у визначений законом строк подав заяву
про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_5 . Тобто позивачі мають право на судовий захист їхніх майнових прав та інтересів.
Районний суд надав відповідну правову оцінку поданим сторонами доказам, у тому числі, які стосуються підстав відчуження спірної квартири
та реєстрації місця проживання сторін у справі у ній, і встановив,
що ОСОБА_5 не укладав 18 грудня 2001 року договір дарування
1/2 частини квартири АДРЕСА_1
з ОСОБА_4 . При цьому запис до Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно про перехід права власності на спірну частку в квартирі на підставі вищевказаного договору дарування внесено державним реєстратором у грудні 2018 року, тобто більше ніж через два роки після смерті ОСОБА_5, який помер у вересні 2016 року. Крім того, за життя останнього між співвласниками спірної квартири був судовий спір щодо набуття права на частку в квартирі (справа № 756/3502/14-ц). Тому спірна частка квартири вибула з володіння власника (співвласника) не з його волі на підставі договору, який ним не укладався, що не породжувало
у наступних набувачів права на її подальше відчуження.
Установивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції вважав,
що позов підлягає частковому задоволенню у частині витребування
1/2 частини квартири АДРЕСА_1 з власності ОСОБА_3, так як позивачі мають право на витребування спірної частки в квартирі (частина перша статті 388 ЦК України). Разом із цим, вони не позбавлені можливості реалізувати своє право на оформлення спірного майна шляхом видачі нотаріусом відповідних свідоцтв про право власності на частку в майні подружжя та про право власності на спадщину за законом
із урахуванням розміру частки іншого спадкоємця.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанцій
У квітні 2022 року ОСОБА_3 оскаржив вищевказане рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, визначених в ухвалі суду апеляційної інстанції від 06 червня 2022 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 липня 2022 року за заявою ОСОБА_3 зупинено провадження у справі до припинення перебування ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені
на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Зобов`язано ОСОБА_3 повідомити суд про припинення його перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан
або залучені до проведення антитерористичної операції.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі
№ 756/3462/20 (провадження № 61-7918св22) касаційну скаргу представника позивачів задоволено, ухвалу Київського апеляційного суду від 26 липня 2022 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд указав, що матеріали справи не містять достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, оскільки він не надав наказ по особовому складу. При цьому встановлено, що довідка від 19 липня 2022 року № 1893, видана військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2, надана відповідачем, не видавалася.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши справу за відсутності належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи представника відповідача, визнавши причини його неявки неповажними, погодився
з висновками районного суду по суті вирішення спору.
Апеляційний суд надав правову оцінку поданим сторонам доказам і вважав, що суд першої інстанції вірно виходив із того, що ОСОБА_5 не укладав
у грудні 2001 року договір дарування 1/2 частини квартири з ОСОБА_4, а відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про перехід права власності на спірну частку в квартирі на підставі цього договору внесено державним реєстратором у грудні 2018 року, тобто більше ніж через два роки після смерті ОСОБА_5 . Тобто спірна частка квартири вибула з володіння власника не з його волі на підставі договору, який ним не укладався, а тому наступні набувачі не мали права
на її подальше відчуження. При цьому надано відповідну правову оцінку спадковій справі та матеріалам кримінального провадження.
Право власності на 1/2 частку квартири
АДРЕСА_1 ОСОБА_5 набув під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 ; а його син - ОСОБА_2, як спадкоємець першої черги за законом, спадщину у встановленому законом порядку прийняв,
у передбаченому законом порядку від неї не відмовився, тому до позивачів перейшло право вимоги витребування спірної частки в квартирі
(частина перша статті 388 ЦК України).
Апеляційний суд застосував відповідні норми ЦК України, СК України, положення Конвенції, прецедентну практику ЄСПЛ, судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду, врахував роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Карпухін Я. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суди встановили обставини, що мають суттєве значення у справі, на підставі недопустимих доказів; суди прийняли рішення
про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені
до участі у справі (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, визначених в ухвалі Верховного Суду від 09 червня 2023 року. Витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк
для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті спору, не врахували відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, у тому числі,
що витребувати можна лише індивідуально визначену річ, а не частку
у праві спільної часткової власності. При цьому правом на звернення
до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння наділений лише власник майна, а позивачі не є власниками 1/2 частини спірного майна.
Суди не врахували, що останній набувач частки в квартирі є добросовісним набувачем і безпідставно втрутилися у його право мирного володіння майном, поклавши на нього надмірний тягар. У цій частині посилається
на положення Конвенції та відповідну прецедентну практику ЄСПЛ.
Суди попередніх інстанції порушили норми процесуального права,
так як до розгляду справи не залучені інші спадкоємці померлого
ОСОБА_5, а також товариство, у якого він придбав спірне майно. Вирішуючи спір, суди врахували недопустимі докази, ухвалили судові рішення на припущеннях, що заборонено вимогами процесуального закону.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 січня 1994 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2013 року у справі № 756/779/13-ц (а. с. 23, т. 2).
Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії
НОМЕР_1 (а. с. 17, т. 2).
09 жовтня 1998 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 придбали у рівних частинах відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_7, квартиру
АДРЕСА_1 (а. с. 9, т. 1).
Згідно з інформацією з комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації", відповідно до даних реєстрових книг право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5
на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою № 1 від 09 жовтня 1998 року № 8-3379 (а. с. 10, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 20, т. 1).
30 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до державного нотаріуса
із заявою про прийняття спадщини після смерті його батька -
ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11, т. 2).
Із матеріалів спадкової справи № 649/2016 року, заведеної державним нотаріусом Другої київської нотаріальної контори до майна померлого
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, встановлено, що інші спадкоємці,
а саме: батьки спадкодавця - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, надіслали нотаріально посвідчені заяви про відмову від спадщини на користь ОСОБА_2 ; син спадкодавця - ОСОБА_10, звернувся до нотаріуса
із заявою про прийняття спадщини (а. с. 10, 29, 30, 36, 38, т. 2).
Згідно з довідкою за формою № 3 від 05 жовтня 2016 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані дві особи: дружина власника - ОСОБА_1, син власника - ОСОБА_2 (а. с. 25, т. 2).
Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26 грудня 2018 року державним реєстратором Красюк Д. Ф. внесено запис про виникнення у ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування серії № А2001/0178 від 18 грудня 2001 року, виданого торговою біржею "Народна" (далі - ТБ "Народна") (а. с. 16, т. 1).
Відповідно до змісту копії договору дарування, укладеного 18 грудня
2001 року на ТБ "Народна", ОСОБА_5 подаровано, а ОСОБА_4 прийнято в дар 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 . Цей договір підписано його сторонами та президентом
ТБ "Народна" ОСОБА_11 (а. с. 12, т. 1).
ОСОБА_4 передала до статутного капіталу ТОВ "ОВБ-Флет плюс",
а товариство прийняло нерухоме майно, яке в подальшому буде використовуватися в його господарській діяльності, а саме 1/2 частину вищевказаної квартири, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 20 червня 2019 року (а. с. 13, т. 1).
Відомості про перехід права власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 до вказаного товариства на підставі акта прийняття-передачі нерухомого майна внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20 червня 2019 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Швець Р. О. (а. с. 16, т. 1).
25 червня 2019 року між ТОВ "ОВБ-Флет плюс" та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Швець Р. О., відповідно до якого товариство продало ОСОБА_3 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 за 210 000,00 грн (а. с. 14, т. 1).
Інформацію про перехід права власності на 1/2 частину вказаної квартири до ОСОБА_3 на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу внесено цього самого дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором - приватним нотаріусом Швець Р. О
(а. с. 15, т. 1).
15 січня 2020 року знято з реєстрації місця проживання ОСОБА_1
та ОСОБА_2 за адресою вищевказаної квартири за заявою ОСОБА_3 на підставі заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року у справі № 752/13269/19, яким ОСОБА_3 усунуто перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом зняття ОСОБА_1, ОСОБА_2 із реєстрації за вказаною адресою (а. с. 94, т. 1).
Відповідно до листа Оболонського районного суду міста Києва
від 18 лютого 2020 року за даними автоматизованої системи документообігу суду за період із 01 січня 2011 року по 18 лютого 2020 року позовних заяв від ОСОБА_3 про усунення перешкод у праві користування власністю шляхом зняття з реєстраційного обліку,
де б відповідачами були ОСОБА_1, ОСОБА_2, у провадженні суду
не перебувало (а. с. 19, т. 1).
Висновком Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації
від 06 березня 2020 року скасовано зняття з реєстрації з місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 94-95, т. 1).
Відповідно до відомостей з вебпорталу "Судова влада" у провадженні Оболонського районного суду м. Києва з 2014 року перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_12, ОСОБА_6,
ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Явдюк Н. А., Перша київська державна нотаріальна контора, про: визнання недійним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 09 жовтня 1998 року, реєстраційний номер 8-3319, у частині купівлі ОСОБА_6
1/2 частини квартири; анулювання реєстрації права власності
на 1/2 частину вказаної квартири, яка була зареєстрована за ОСОБА_6 ; переведення прав і обов`язків покупця 1/2 частини спірної квартири
за договором купівлі-продажу з покупця ОСОБА_6 на ОСОБА_5 ; визнання права власності на цю квартиру в цілому за ОСОБА_2 ; визнання недійсним договору дарування 1/2 частини цієї квартири, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_12, посвідченого приватним нотаріусом Явдюк Н. А. (а. с. 21-22, т. 1).
Згідно з витягом із ЄРДР за № 12020100050001806 02 березня 2020 року
на підставі заяви ОСОБА_1 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою
статті 358 КК України, стосовно можливих протиправних дій невстановлених осіб, а саме підробки документів (а. с. 23, т. 1).
Старшим слідчим в органах внутрішніх справ відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві Пінчук О. надано дозвіл у порядку статті 222 КПК України на розголошення таємниці слідства в межах кримінального провадження № 12020100000000237 від 06 березня 2020 року
за частиною четвертою 190 КК України, а саме інформацію, здобуту під час досудового розслідування (а. с. 165а, т. 1).
Протоколом огляду речей і документів від 12 липня 2019 року, старшим слідчим за участю понятих у рамках кримінального провадження
№ 42018101010000094 від 08 травня 2018 року проведено огляд та виїмку системного блоку "ASUS", на жорсткому диску якого при огляді папки "Пакет1" виявлено файл (пп. 1) "Договір КупівліНАРОД30.doc",
датований 15 березня 2019 року, при перегляді якого встановлено,
що це текстовий варіант договору дарування 1/2 частки квартири
АДРЕСА_1 від 18 грудня 2001 року, укладений
між членами ТБ "Народна" ОСОБА_5 та ОСОБА_4, реєстраційний № А 2001/0178 (а. с. 170-177, т. 1).
Згідно з інформацією, яка міститься в протоколі допиту, свідок повідомив, що у 2001 році обіймав посаду президента ТБ "Народна", яка оформленням купівлі-продажу нерухомого майна не займалася. Вищевказаний договір дарування квартири, датований 18 грудня 2001 року, укладений
між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, не оформлював, не підписував,
з даними особами не знайомий та ніколи їх не бачив (а. с. 178-180, т. 1).
ТБ "Народна" створена 22 липня 1998 року, інформація щодо видів діяльності ТБ "Народна" в реєстраційній картці, що подавалася
на реєстрацію, відсутня. 29 липня 2005 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців внесено запис про судове рішення про припинення юридичної особи, що не пов`язане з банкрутством, інших реєстраційних дій не вчинялося. Указане підтверджується листом Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 січня 2021 року (а. с. 182, т. 1).
Відповідно до висновку експерта товариства з обмеженою відповідальністю "Київський експертно-дослідний центр" № 14896
від 24 березня 2020 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою ОСОБА_1 (далі - висновок почеркознавчої експертизи від 24 березня 2020 року № 14896), підпис від імені
ОСОБА_5, зображення якого міститься у рядку "дарувальник"
у технічній копії договору дарування від 18 грудня 2001 року, укладеному
від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_4, реєстраційний № А 2001/0178, виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_5 (а. с. 67-72, т. 1).
Згідно з витягом із Реєстру територіальної громади м. Києві станом
на 27 травня 2020 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3
(а. с. 96, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката
Карпухіна Я. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи
на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання
або оспорювання.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).