Постанова
Іменем України
11 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 757/52994/21-ц
провадження № 61-10681св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року в складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Вербової І. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") та просили: розірвати депозитний договір від 05 лютого 2014 року № SAMDN80000740447574, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 1 628,94 доларів США - суму вкладу, 1 122,23 доларів США - відсотки за період з 06 лютого 2014 року по 30 вересня 2021 року, 49, 40 грн - залишок коштів на рахунку, 6 437,73 доларів США - пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення за період з 30 вересня 2021 року по 16 грудня 2021 року; розірвати депозитний договір від 30 липня 2012 року № SAMDN10000727523034, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 3 300,00 доларів США - суму вкладу, 167,77 доларів США - нараховані, але не зняті відсотки, 2 128,73 доларів США - відсотки за період з 02 березня 2014 року по 30 вересня 2021 року, 938,43 доларів США та 57, 84 грн - залишок коштів на рахунках, 13 095,81 доларів США - пеню в розмірі 3 % за кожен день прострочення за період з 30 вересня 2021 року по 16 грудня 2021 року.
На обґрунтування вимог зазначали про те, що 30 липня 2012 року ОСОБА_2 уклала з АТ КБ "ПриватБанк" депозитний договір № SAMDN10000727523034, за умовами якого внесла на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 3 300,00 доларів США до 30 липня 2013 року включно під 8,5 % річних.
05 лютого 2014 року ОСОБА_1 уклав з банком депозитний договір № SAMDN80000740447574, відповідно до умов якого вніс на депозитний рахунок грошові кошти у загальному розмірі 1 628, 94 доларів США до 05 серпня 2014 року включно під 9 % річних.
27 вересня 2021 року вони звернулися до банку з вимогами щодо розірвання договорів вкладу, видачу вкладів, відсотків за ними та залишків коштів на їх рахунках. Станом на 30 вересня 2021 року вказані вимоги АТ КБ "ПриватБанк" виконані не були.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 кошти за договором банківського вкладу від 30 липня 2012 року № SAMDN10000727523034 у розмірі 3 300,00 доларів США, 167,77 доларів США - відсотки, нараховані банком до 02 березня 2014 року; 2 127, 96 доларів США - відсотки за період з 02 березня 2014 року до 30 вересня 2021 року, 938, 43 доларів США та 57, 84 грн залишку коштів на рахунках.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу від 05 лютого 2014 року № SAMDN80000740447574 у розмірі 1 628, 94 доларів США; відсотки за період з 06 лютого 2014 року до 30 вересня 2021 року у розмірі 1 122, 23 доларів США; 49, 40 грн залишку коштів на рахунку.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми вкладів та відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договорами щодо повернення вкладів та виплати відсотків за користування коштами.
27 вересня 2021 року відповідач отримав заяви позивачів про розірвання договорів банківських вкладів, відтак, вони є розірваними 30 вересня 2021 року, тому вимоги про розірвання депозитних договорів задоволенню не підлягають.
Оскільки між сторонами з 30 вересня 2021 року припинилися договірні правовідносини за депозитними договорами, на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів", тому відсутні підстави для стягнення на користь позивачів пені на підставі частини п`ятої статті 10 цього Закону.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми залишків коштів на рахунках, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження повернення банком у добровільному порядку цих коштів.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 залишку коштів на рахунку у розмірі 57,84 грн та в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 залишку коштів на рахунку у розмірі 49,40 грн скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні зазначених вимог.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини висновку: "При цьому, будь- які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. Тому договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року б/н, укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ ФК "Фінілон", шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника (позивачів у справі), які є сторонами письмових договорів банківських вкладів, згідно з положеннями частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України є нікчемним".
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року в частині стягнення зАТ КБ "ПриватБанк" судового збору змінено шляхом зменшення його розміру з 10 510,00 грн до 2 644,12 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ "КБ "Приватбанк" на користь позивачів сум внесених за договорами банківського вкладів, відсотків, стягнення на користь ОСОБА_2 коштів у сумі 938,43 доларів США, а також в частині відмови у задоволенні вимог про розірвання договорів банківського вкладу та стягнення пені відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні
Згідно наявних в матеріалах справи виписках по рахунках ОСОБА_1 безперешкодно користується картковим рахунком, на якому розміщені кошти у сумі 49, 40 грн, а ОСОБА_2 - картковим рахунком, на якому розміщені кошти у сумі 57,84 грн, тому відсутні підстави для стягнення з банку на їх користь вказаних грошових коштів.
Суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності, безпідставно вирішив питання про права та обов`язки сторін договору про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року та дійшов помилкового висновку про його нікчемність.
Оскільки суд першої інстанції помилково визначив суму судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь держави, наявні підстави для її зменшення до 2 644, 12 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року в частині задоволених вимог і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 рокуу справі № 523/9076/16-ц, від
12 листопада 2019 рокуу справі № 904/4494/18, та у постановахВерховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20, від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також оскаржило судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказувало, що апеляційний суд не надав належну оцінку доказам, наявним у справі, які свідчать про відсутність зобов`язання банку перед позивачем та неналежність відповідача у справі у зв`язку з переведенням боргу на ТОВ "ФК "Фінілон".
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.
23 листопада 2022 року справа № 757/52994/21-ц надійшла до Верховного Суду.
Судові рішення в частині відмовлених позовних вимог в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу статті 400 ЦПК України в цій частині не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.