Постанова
Іменем України
08 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 593/1156/21
провадження № 61-11963св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальне некомерційне підприємство "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником Молень Ростиславом Богдановичем, на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року в складі судді: Німко Н. П., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року в складі колегії суддів: Хома М. В., Дикун С. І., Храпак Н. М.,
Історія справи
Короткий зміст позову
20 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до комунального некомерційного підприємства "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради (далі - КНП "Бережанський ОДГС") про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, що з 01 серпня 1992 року позивач працювала лаборантом на 0,5 ставки в Бережанському обласному комунальному дитячому гастроентерологічному санаторії. Назва закладу та її посади неодноразово змінювались. Наказом Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП "Бережанський ОДГС" ОСОБА_3 № 86-к від 19 грудня 2019 року працівників, в тому числі і позивача, звільнено з 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства.
Із зазначеним наказом в частині свого звільнення позивач не згідна, вважаьа його незаконним та таким, що порушує її трудові права, оскільки підставою звільнення працівників слугувало рішення Тернопільської обласної ради "Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю" № 1430 від 17 вересня 2019 року, яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20.
З моменту набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 законної сили відповідач не вчинив жодних заходів для поновлення позивачки на роботі. Окрім цього, відповідач не взаємодіяв із громадськістю і трудовим колективом закладу при вирішенні питання про ліквідацію медичного закладу. Працівники закладу, в тому числі і позивач, не були персонально повідомлені про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення. Відповідачем не було проведено консультацій з первинною профспілковою організацією КНП "Бережанського ОДГС" щодо запобігань звільненню працівників, в тому числі позивачки.
ОСОБА_1 просила:
визнати незаконним наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" ТОР ОСОБА_3 "Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства" № 86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України і скасувати вказаний наказ у цій частині;
поновити позивачку на роботі на посаді "сестра медична палатна" КНП "Бережанський ОДГС";
стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 61 062,29 грн;
вирішити питання про стягнення судових витрат.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами. За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки позивачка була звільнена з роботи саме у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію, після визнання судовим рішенням такої ліквідації незаконною і відновлення роботи організації, вона мала право бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві. Такі встановлені обставини свідчать про обґрунтованість вимог позивачки щодо її незаконного звільнення і наявності підстав для поновлення на роботі;
стаття 233 КЗпП України встановлює строки звернення за вирішенням трудових спорів до суду, згідно якої у справах про звільнення працівник може звернутися до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Порушення вказаного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові. Положеннями статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Згідно пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав;
передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору і такий строк, у разі його пропуску з поважних причин, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити. Поряд з цим, вказаною нормою трудового законодавства не визначено переліку причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору та їх поважності, оскільки така обставина визначається в кожному випадку окремо, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, слід визнавати ті причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення особи до суду та які підтверджені належними й допустимими доказами, достатніми у їх сукупності та логічному взаємозв`язку. Отже, підстави пропуску строку, визначеного статтею 233 КЗпП можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин;
суд вважав необґрунтованими твердження сторони позивача про відсутність у ОСОБА_3 права представництва у суді інтересів відповідача, оскільки вона з 19 грудня 2019 року звільнена з посади головного лікаря санаторію (тобто не є його керівником), а з 11 березня 2021 року втратила свої повноваження як голова ліквідаційної комісії санаторію. Суду не надано достатніх та належних доказів відсутності у ОСОБА_3 згаданих процесуальних повноважень на участь у розгляді у цій цивільній справі. Також суд звертає увагу, що встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог;
заявивши клопотання про визнання поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовом та його поновлення, представник позивача, як зазначено вище загалом посилається на те, що у визначений законом місячний строк з дня вручення позивачці наказу про звільнення, до 28 січня 2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із згаданими позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним. Просив суд врахувати такі обставини й визнати поважними вищевказані причини, які фактично перешкодили їй подати до суду цей позов у визначений законом строк;
посилання сторони позивача на причини пропуску строку звернення до суду, суд не вважає поважними, оскільки позивачка була звільнена з роботи 28 грудня 2019 року, про що була особисто повідомлена, трудову книжку отримала своєчасно, судове рішення, яким визнано незаконними підстави для ліквідації Бережанського санаторію й відповідно фактично констатована незаконність звільнення позивачки прийняте 11 березня 2021 року, а до суду ця позовна заява подана 20 вересня 2021 року. Про наявність поважних причин пропуску такого строку в період з 11 березня 2021 року до 20 вересня 2021 року (час звернення до суду), ні позивачка, ні її представник не вказали, а свідок ОСОБА_4 у своїх показах суду - не повідомила. Виходячи із фактичних, встановлених у справі обставин, суд не вважав доведеним стороною позивача у судовому засіданні обставин, які б свідчили про наявність будь-яких перешкод, які б об`єктивно перешкоджали позивачці, як звільненому працівнику в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця щодо такого її звільнення у в місячний строк. За таких обставин суд, зробив висновок, що позивачкою без поважних на те причин пропущено встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, підстави для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено;
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення позивачки на роботі слід відмовити, у зв`язку з пропуском строків звернення до суду. Оскільки вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у контексті цієї справи безпосередньо залежить від вирішення вимоги про поновлення позивачки на роботі, така вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі і у випадку відмови у її задоволенні (незалежно від підстав), похідна вимога також не підлягає задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Моленя Р. Б., залишено без задоволення, рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
підставою для прийняття оспорюваного наказу про звільнення позивача було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради №1430 від 17 вересня 2019 року, яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20. Підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, лише подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивачка звільнена з роботи саме у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію, після визнання судовим рішенням такої ліквідації незаконною і відновлення роботи організації, вона мала право бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві, тобто вимоги позивача є обґрунтованими;
вирішуючи заявлені позивачкою позовні вимоги, місцевий суд враховував норми, передбачені статтею 233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення за вирішенням трудових спорів до суду, згідно якої у справах про звільнення працівник може звернутися до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Порушення вказаного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові. Судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку звернення в суд, визначеного статтею 233 КЗпП України. Копія наказу про звільнення і трудова книжка вручені позивачці 28 грудня 2019 року. Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав. Передбачений статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору і такий строк, у разі його пропуску з поважних причин, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Поряд з цим, вказаною нормою трудового законодавства не визначено переліку причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору та їх поважності, оскільки така обставина визначається в кожному випадку окремо, залежно від конкретних обставин;
поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, слід визнавати ті причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення особи до суду та які підтверджені належними й допустимими доказами. Отже, підстави пропуску строку, визначеного статті 233 КЗпП України, можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин;
колегія суддів вважала необґрунтованими твердження скаржника про те, що ОСОБА_3 з 28 грудня 2019 року звільнена з посади головного лікаря санаторію, а з 11 березня 2021 року втратила свої повноваження як голова ліквідаційної комісії санаторію, в зв`язку із чим не мала права представництва у суді інтересів відповідача, оскільки у матеріалах справи відсутні достатні та належні докази на підтвердження вказаного. Також апеляційний суд звертає увагу на те, що встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог;
позивачка, заявивши клопотання про визнання поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовом та його поновлення, посилається на те, що у визначений законом місячний строк з дня вручення наказу про звільнення, тобто в строк до 28 січня 2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним. Крім того, позивачка не поспішала оскаржувати наказ про своє звільнення, оскільки була переконана, що надалі працюватиме у реформованому закладі. Просила суд врахувати такі обставини й визнати поважними вищевказані причини, які фактично перешкодили подати до суду цей позов у визначений законом строк. Апеляційний суд з такими посиланнями не погодився, оскільки вони не свідчать про наявність обставин, які б об`єктивно перешкоджали позивачці, як звільненому працівнику, в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця щодо її звільнення в місячний строк. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою без поважних на те причин пропущено встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено. Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення позивачки на роботі у зв`язку з пропуском нею строку, визначеного законодавцем на звернення до суду;
оскільки вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу безпосередньо залежить від вирішення вимоги про поновлення позивачки на роботі, така вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі, а тому також не підлягає до задоволення;
безпідставними є доводи скаржника про те, що 27 січня 2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5, представляючи інтереси звільнених працівників, в тому числі і ОСОБА_1, за усним дорученням, звернулись в Тернопільський окружний адміністративний суд з позовом та просили визнати протиправним та скасувати рішення ТОР № 1430 від 17 вересня 2019 року, оскільки вказана обставина судом не встановлена та матеріалами справи не підтверджена. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
07 серпня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником Молень Р. Б., на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року (повне судове рішення складено 29 червня 2023 року), в якій просила:
оскаржені судові рішення скасувати;
винести постанову, якою позов задовольнити;
вирішити питання про стягнення судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку звернення в суд. Сторона позивача вважає та неодноразово наголошувала у суді першої та апеляційної інстанцій на тому, що повноважним представником відповідача не подано обґрунтованої заяви про застосування строку позовної давності до винесення судом рішення у справі, а заяви, подані ОСОБА_3 у цій цивільній справі (зокрема, що стосуються предмету спору та строку позовної давності), не можуть бути взяті до уваги та враховані судом при винесенні рішення по суті, оскільки їх підписано не повноважним представником. Зокрема, наказом Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії комунального некомерційного підприємства "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради ОСОБА_3 №86-к від 19 грудня 2019 року про звільнення працівників КНП "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради згідно зі списком (додаток), звільнено в тому числі і ОСОБА_3, 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства, а повноваження її як голови ліквідаційної комісії (визначені рішенням ТОР №1430) були скасовані постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі №500/320/20, яка набрала законної сили 11 березня 2021 року. Тому у цій цивільній справі заяву про застосування позовної давності стороною Відповідача не подано
норми КЗпП України не містять положення про застосування строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті. 223 КЗпП України, незалежно від заяви сторін. Натомість інститут позовної давності цивільного судочинства встановлено ЦК України. Так, частиною третьою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції;
самовільне застосування у оскаржуваних рішеннях судами наслідків пропущення позивачем позовної давності за умов неподання повноважним представником Відповідача заяви про їх застосування до винесення рішення суду суперечить висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, від 24 червня 2015 року у справі N 6-738цс15.
у судовій практиці відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 233 КЗпП України та частини третьої статті 267 ЦК України у їх системному взаємозв`язку у подібних правовідносинах, що дозволяє судам застосовувати висновки Верховного Суду України, які не відповідають та прямо суперечать чинному законодавству України.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником Молень Р. Б., на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
01 вересня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.