ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 755/7551/18
провадження № 51-2251км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
виправданого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12017100100008261 за обвинуваченням
ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця Республіки Азербайджан, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України.
Вступ
Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, тобто самовільному зайнятті земельної ділянки в охоронюваній зоні.
Так, ОСОБА_7, не зважаючи на встановлені законодавством обмеження, та, ігноруючи відсутність оформленого у встановленому законом порядку права володіння, користування, розпорядження земельною ділянкою, діючи із прямим умислом, направленим на самовільне заняття земельної ділянки розміром
120 кв.м. у м. Києві, усвідомлюючи, що зазначена територія відноситься до земель охоронної зони, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах у 2009 році, почав протиправно використовувати вказану земельну ділянку у власних цілях.
Зокрема, останнім було організовано огородження самовільно зайнятої земельної ділянки, розташованої у м. Києві, завезення на її територію будівельних матеріалів та проведення робіт по будівництву прибудови до закладу громадського харчування - ресторану " ІНФОРМАЦІЯ_2".
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 197-1 КК України та виправдав його в зв`язку з недоведеністю вчинення ним даного кримінального правопорушення.
Апеляційний суд, після розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення, вирок районного суду залишив без змін.
Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, прокурор подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржуване судове рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановлені ухвали апеляційним судом та правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність у результаті виправдання особи у даному кримінальному провадженні.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України та виправдано, у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він у 2009 році при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, зі сторони АДРЕСА_2 виявив земельну ділянку, що розміщується в охоронній зоні і є власністю територіальної громади м. Києва за межами ділянки площею 0,0823 га кадастровий номер 8000000000:66:121:0005, яка належить останньому та прилягає до житлового будинку АДРЕСА_1 .
Діючи всупереч встановленому порядку, передбаченого ст.ст. 1, 16, ч. 1 ст. 117 ч. ч. 6, 7, 8, 9 ст. 118 Земельного Кодексу України, не отримавши відповідного рішення Київської міської ради, ОСОБА_7, переслідуючи кримінально - протиправний намір, вирішив самовільно зайняти земельну ділянку розміром 120 кв.м. на АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_1, з метою організації на ній в подальшому прибудови до закладу громадського харчування.
Крім того, ОСОБА_7 був обізнаним про те, що зазначена вище земельна ділянка, розташована на розподільному газопроводі низького тиску, є об`єктом газорозподільної системи та щодо неї встановлені обмеження у використанні.
Не зважаючи на встановлені законодавством обмеження, та, ігноруючи відсутність оформленого у встановленому законом порядку права володіння, користування, розпорядження земельною ділянкою, ОСОБА_7, діючи із прямим умислом, направленим на самовільне заняття земельної ділянки розміром 120 кв.м. на АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_1, усвідомлюючи, що зазначена територія відноситься до земель охоронної зони, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах у 2009 році, почав протиправно використовувати вказану земельну ділянку у власних цілях.
Зокрема, останнім було організовано огородження самовільно зайнятої земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_1, завезення на її територію будівельних матеріалів та проведення робіт по будівництву прибудови до закладу громадського харчування - ресторану " ІНФОРМАЦІЯ_2".
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до незаконного виправдання ОСОБА_7, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
У поданій касаційній скарзі прокурор не погоджується із рішеннями суду апеляційної інстанції щодо правильності виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 197-1 КК України, оскільки, на його думку, допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема статей 370, 419 КПК України, призвело до незастосування закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, що в свою чергу, дало можливість ОСОБА_7 уникнути справедливого покарання за вчинене кримінальне правопорушення.
При цьому зазначає, що в матеріалах кримінального провадження наявна достатня сукупність доказів вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що за умови їх дослідження повністю підтверджують вину останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу прокурора не подавались.
У судовому засіданні прокурор виступив на підтримку поданої касаційної скарги, а виправданий та його захисник заперечували проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, виправданого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який не підлягає застосуванню.
Про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при постановлені ухвали апеляційним судом та щодо правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при виправданні особи у даному кримінальному провадженні.
Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ - з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo" ("у випадку сумніву - на користь обвинуваченого"), згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Стандарт доведення винуватості "поза розумним сумнівом" полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.
Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
Повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, колегія суддів встановила, що згідно з обвинувальним актом органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, тобто самовільному зайнятті земельної ділянки в охоронюваній зоні.
За результатом розгляду кримінального провадження суд першої інстанції, даючи кримінально-правову оцінку діям ОСОБА_7, дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що самовільне зайняття земельної ділянки, у тому числі завезення на її територію будівельних матеріалів та проведення робіт по будівництву прибудови до закладу громадського харчування - ресторану "Комфорт", вчиняв саме ОСОБА_7, а тому виправдав останнього, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.
З таким рішенням не погодилася сторона обвинувачення і звернулася до суду апеляційної інстанції з відповідною скаргою на виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 .
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.