Постанова
Іменем України
06 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 303/1391/21
провадження № 61-3646св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, поданою представником ОСОБА_3, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 квітня 2021 року у складі судді Монич В. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Джуга С. Д., Мацунич М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про витребування будинку та земельної ділянки із чужого володіння.
Позов мотивований тим, що постановою апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2018 року у справі № 303/1557/15-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 серпня 2014 року на будинок АДРЕСА_1, виданого державним нотаріусом Мукачівської районної державної нотаріальної контори Шпеник М. Ю. на ім`я ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі № 1-476; витребувано в ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 7\8 частин спадкового майна, що за залишилося після смерті ОСОБА_5 і складається з житлового будинку, позначеного в плані літерою "А", загальною площею 240,10 кв. м, житловою площею 64,30 кв. м та належних до нього надвірних споруд і прибудов; "Г" - сарай, "Ж" - вбиральня, № 1-3 - споруди, Н - колодязь, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувано в ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 7\8 частин спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_5, і складається з житлового будинку позначеного на плані літерою "Б", загальною площею 46,4 кв. м, житловою площею 18,7 кв. м, та належних до нього надвірних споруд і прибудов: літ. "В" - сарай; літ. "Г" - вбиральня; літ. "Д" - сарай. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2018 року залишено без змін.
Під час розгляду цивільної справи № 303/1557/15-ц ОСОБА_6 незаконно оформив договір купівлі-продажу від 01 жовтня 2020 року на житловий будинок вказаний під літерою "Б" загальною площею 46,4 кв. м та будівельні споруди вказані під літерою "В" - сарай, літерою "Г" - вбиральня, літерою "Д" - сарай. Цим договором ОСОБА_6 передав у власність все домоволодіння з усіма спорудами ОСОБА_2 . Перед продажем указаної частини домоволодіння ОСОБА_6 розділив та виділив частину земельної ділянки, площею 0.0257 га, від основного домоволодіння і отримав на неї кадастровий номер 2122781800:10:101:0011 та здійснив на своє ім`я державну реєстрацію земельної ділянки 10 липня 2013 року. Виділену земельну ділянку з житловим будинком вказаному в технічній документації під літерою "Б" та всіма спорудами ОСОБА_6 зареєстрував під АДРЕСА_1 і після того продав. Він зареєстрував право власності на все виділене домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1, в той час в Мукачівському міськрайонному суді розглядався позов ОСОБА_1 до нього про витребування цього спадкового майна.
Відповідно до інформаційної довідки Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 13 січня 2021 року земельній ділянці присвоєний кадастровий номер - 2122781800:10:101:0011; форма власності приватна, місце розташування: АДРЕСА_1 ; власник земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 01 жовтня 2020 року - ОСОБА_2 ; дата державної реєстрації - 01 жовтня 2020 року; номер запису про право в державному реєстрі прав - 384686614; орган, що здійснив державну реєстрацію - приватний нотаріус Бугар Н. Й., Мукачівський районний нотаріальний округ.
ОСОБА_1 просив суд витребувати в ОСОБА_2 на його користь житловий будинок, позначений під літерою "Б", загальною площею 46,4 кв. м, житловою площею 18,7 кв. м та належних до нього надвірних споруд і прибудов: літ. "В"- сарай; літ. "Г" - вбиральня; літ. "Д" - сарай та земельну ділянку розташовану в АДРЕСА_1, кадастровий номер - 2122781800:10:101:0010, площею 0,691 га.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 09 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7/8 частин спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5, і складається з житлового будинку в АДРЕСА_1, позначеного на плані літерою "Б", загальною площею 46,4 кв. м, житловою площею 18,7 кв. м, та належних до нього надвірних споруд і прибудов: літ. "В" - сарай, літ. "Г" - вбиральня, літ. "Д" - сарай.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 908,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду цивільної справи №303/1557/15-ц ОСОБА_7 оформив договір купівлі-продажу від 01 жовтня 2020 року на спірний житловий будинок та передав у власність все домоволодіння з усіма спорудами відповідачу ОСОБА_2 . Предметом спору у справі № 303/1557/15-ц був будинок в АДРЕСА_1, а тому слід витребувати від відповідача 7/8 частин спадкового майна, що залишилося, після смерті ОСОБА_5 і складається з цього житлового будинку та належних до нього надвірних споруд і прибудов. На підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Апеляційний суд зазначив, що під час розгляду справи №303/1557/15-ц ОСОБА_6 розділив та виділив частину земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 площею 0,0257 га яке складалося з двох житлових будинків під літ. "А" площею 217,9 кв. м. та літ. "Б" площею 46,4 кв. м з надвірними будівлями і отримавши на неї кадастровий номер 2122781800:10:101:0011 та здійснив на своє ім`я державну реєстрацію цієї земельної ділянки. Виділена земельна ділянка з житловим будинком у технічній документації значиться під літ. "Б" та всіма спорудами ОСОБА_6 зареєстрував під АДРЕСА_1 і після цього така неодноразово змінювала свого власника на підставі договорів купівлі-продажу. Останнім власником спірного житлового будинку та належних до нього надвірних споруд і прибудов на підставі договору купівлі-продажу є ОСОБА_2 . Добросовісним повинен вважається той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне. Тому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
У квітні 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив рішення судів скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що крім договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 була придбана і земельна ділянка, площею 0,691 га, на якій розміщено житловий будинок (договір купівлі-продажу житловою будинку та земельної ділянки від 01 жовтня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівською районного нотаріального округу Бугар Н. Й.). Матеріали справи не містять інших доказів щодо предмету спору (домоволодіння АДРЕСА_2 ). Рішення судів ґрунтуються на припущеннях, а не з обставин справи, які містяться в матеріалах цієї справи або встановлені у справі № 303/1557/15-ц. Оскільки, жодних доказів на підтвердження виділу/поділу домоволодіння АДРЕСА_2, присвоєння поштової адреси, приватизації земельної ділянки та утворення нового об`єкту нерухомого майна - садиби за адресою АДРЕСА_1 не було подано ОСОБА_1 . Докази неправомірності вибуття поза волею ОСОБА_1 з його володіння садиби № АДРЕСА_2 в матеріалах справи відсутні. Тому судом не підтверджено доказами обставини, що домоволодіння за поштовою адресою АДРЕСА_1, яке придбане ОСОБА_2 від ОСОБА_8, та 7/8 житлового будинку літ. Б за адресою АДРЕСА_1, яке належить на праві власності в порядку спадкування ОСОБА_1, є тотожними і ідентичними; що ОСОБА_2 придбав житловий будинок АДРЕСА_3 якого вибули із володіння ОСОБА_1 поза його волею. Як на доказ суди посилаються на постанову апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2018 року, однак в цій постанові не описано обставин створення нового індивідуально визначеного об`єкту нерухомого майна садиби за адресою: АДРЕСА_1, а тільки описується та обґрунтовуються підстави набуття права власності в порядку спадкування ОСОБА_1 7/8 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
А тому ОСОБА_2 придбав новостворене індивідуально визначене майно - садибу (житловий будинок, господарські будівлі з земельною ділянкою відповідно до статті 381 ЦК України), є добросовісним набувачем, це майно не вибуло з володіння ОСОБА_1 поза його волею, а отже вимога витребувати 7/8 із власності ОСОБА_2 об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню, а рішення судів першої і апеляційної інстанції підлягають скасуванню. Так само не було перевірено вибуття цього будинку з володіння ОСОБА_1 поза його волею, добросовісність набуття права власності ОСОБА_2 . Тому суди формально та ґрунтуючись тільки на припущеннях прийняли рішення, які підлягають скасуванню.
Суди не врахували, що на підставі віндикаційного позову може бути витребувано з чужого незаконного володіння майно, яке є індивідуально визначеним.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права, встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 694/1726/18, від 29 жовтня 2018 року у справі № 612/553/15-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування 7/8 часток у праві спільної власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 та належних до нього надвірних споруд і прибудов. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що постановою апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2018 року у справі № 303/1557/15-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 серпня 2014 року на будинок АДРЕСА_1, виданого державним нотаріусом Мукачівської районної державної нотаріальної контори Шпеник М. Ю. на ім`я ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі № 1-476; витребувано від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 7\8 частин спадкового майна, що за залишилося після смерті ОСОБА_5, і складається з житлового будинку, позначеного в плані літерою "А", загальною площею 240,10 кв. м, житловою площею 64,30 кв. м, та належних до нього надвірних споруд і прибудов; Г-сарай, Ж-вбиральня, № 1-3- споруди, Н- колодязь, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувано від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 7\8 частин спадкового майна, що залишилося, після смерті ОСОБА_5, і складається з житлового будинку, позначеного на плані літерою "Б", загальною площею 46,4 кв. м, житловою площею 18,7 кв. м, та належних до нього надвірних споруд і прибудов: літ. В - сарай; літ. Г - вбиральня; літ. Д - сарай. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2018 року залишено без змін.
Під час розгляду справи № 303/1557/15-ц ОСОБА_6 розділив та виділив частину земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 площею 0,0257 га яке складалося з двох житлових будинків під літ. "А" площею 217,9 кв.м. та літ. "Б" площею 46,4 кв. м з надвірними будівлями, отримавши на неї кадастровий номер 2122781800:10:101:0011 та здійснив на своє ім`я державну реєстрацію цієї земельної ділянки. Виділена земельна ділянка з житловим будинком у технічній документації значиться під літ. "Б" та всіма спорудами ОСОБА_6 зареєстрував під АДРЕСА_1 і після цього така неодноразово змінювала свого власника на підставі договорів купівлі-продажу.
Останнім власником спірного житлового будинку, який значиться під літ. "Б", загальною площею 46.4 кв.м. житловою 18.7 кв.м. та належних до нього надвірних споруд і прибудов на підставі договору купівлі-продажу є ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача в разі, якщо майно, зокрема вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справа № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що:
"стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).