Постанова
Іменем України
06 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 524/2518/20
провадження № 61-5812св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Циганковою Ілоною Ігорівною, на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2022 року в складі судді Хіневича В. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2023 року в складі колегії суддів Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про розірвання шлюбу.
Позов мотивував тим, що шлюб між сторонами зареєстровано 14 серпня 1993 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кобеляцького районного управління юстиції Полтавської області. Проте, сім`я остаточно розпалася й існує лише формально, спільне господарство сторони не ведуть, а примирення неможливе.
Просив суд ухвалити рішення, яким розірвати шлюб між сторонами (актовий запис № 75 від 14 серпня 1993 року).
У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з зустрічною позовною заявою про поділ майна подружжя.
Позов мотивувала тим, що в період шлюбу сторони набули у власність нерухоме майно, до складу якого, зокрема, входить: квартира АДРЕСА_1 та 29/50 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення № 44 за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 167,1 м?.
Зазначала, що має право на 1/2 частку в праві спільної сумісної власності на майно, придбане подружжям у період зареєстрованого шлюбу, в зв`язку з чим просила суд ухвалити рішення, яким:
визнати перелічене нерухоме майно об`єктами права спільної сумісної власності подружжя;
поділити вказане майно між подружжям, визнавши за ОСОБА_2 право власності на квартиру, а за ОСОБА_1 - частку в праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення;
стягнути з ОСОБА_1 3 650 грн як компенсацію різниці між вартістю часток сторін в спільному сумісному майні.
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про поділ спільного майна подружжя.
Позов мотивував тим, що за час спільного проживання в шлюбі сторони придбали 29/50 частин адміністративно-побутового приміщення АДРЕСА_3 (зареєстровано за ОСОБА_1 ) та 1/3 частку в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_4 (зареєстровано за ОСОБА_2 ). Вважає, що саме це і лише це нерухоме майно підлягає розподілу між сторонами як спільна сумісна власність.
Що стосується квартири АДРЕСА_5, то ОСОБА_1 зазначив, що є її одноосібним власником на підставі свідоцтва про право власності, виданого 29 вересня 2014 року, й уважав, що ця квартира не підлягає розподілу між сторонами. Вказував, що за договорами дарування від 17 червня 2004 року та 10 березня 2006 року отримав у дар 18/75 та частки в праві спільної власності на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_6 . У подальшому вказаний об`єкт нерухомості був знесений, а на місці старого будинку побудований новий багатоквартирний будинок, у якому він отримав квартиру АДРЕСА_7 .
ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким:
визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя 29/50 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення АДРЕСА_3 та 1/3 частку в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_4 (вимога залишена без розгляду за заявою ОСОБА_1 на підставі ухвали суду від 05 листопада 2020 року);
визнати за кожним з подружжя по 29/100 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення та 1/6 частку в праві спільної власності на квартиру, припинивши право власності сторін на вказане майно в тому обсязі, що існувало до поділу майна подружжя.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 січня 2021 року об`єднано в одне провадження цивільну справу № 524/2518/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя зі справою № 537/3260/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Присвоєно справі № 524/2518/20.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 лютого 2021 року об`єднану цивільну справу № 524/2518/20 направлено до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області для розгляду по суті за територіальною підсудністю.
Рішенням від 09 серпня 2022 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області:
задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу;
розірвав шлюб, зареєстрований 14 серпня 1993 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Кобеляцького районного управління юстиції Полтавської області, актовий запис №75, прізвище ОСОБА_2 після розірвання шлюбу залишив " ОСОБА_3";
стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн;
зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнив частково;
визнав об`єктом спільної сумісної власності подружжя 29/50 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення №44, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;
у задоволенні іншої частини вимог зустрічного позову відмовив;
стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840,80 грн;
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовив.
Постановою від 16 березня 2023 року Полтавський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2022 року - без змін.
Свої рішення суди мотивували тим, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, оскільки побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, та не може будуватись на примушуванні сторони до формального знаходження в зареєстрованому шлюбі.
Суди зазначили, що за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до спільного майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування такої презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.
Суди встановили, що:
до майна, набутого подружжям за час шлюбу та яке, відповідно, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, належить 29/50 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення АДРЕСА_3 . Суди вказали, що сторони не заперечували проти поширення правового режиму спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно та доказів на спростування презумпції спільності набутого за час шлюбу майна не подавали;
1/3 частка в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_4 набута ОСОБА_2 у порядку приватизації, а тому в силу положень статті 57 СК України не підлягає поділу між подружжям;
квартира АДРЕСА_5 за висновком судів не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, так як фактично набута ОСОБА_1 в особисту власність (як заміна знесеного забудовником домоволодіння, частку у праві спільної власності на яке мав ОСОБА_1 на підставі договорів дарування).
Апеляційний суд зазначив, що позивач за первісним позовом отримав у власність квартиру АДРЕСА_5, повна вартість якої становить 373 290 грн, оплативши за неї згідно договору комісії 90 000 грн. Оскільки приватний будинок, частка в праві власності на який належала ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, фізично знищений, а на його місці збудований багатоквартирний будинок, то різниця вартості квартири між реальною та фактичною сумою її оплати (373 290,00 грн - 90 000,00 грн) становить вартість належного ОСОБА_1 майна.
Оскільки ОСОБА_1 набув спірну квартиру у власність, у тому числі, й за кошти, які належали йому особисто (а саме за рахунок нерухомого майна, переданого йому в дар), то суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що вимога ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_5 спільною сумісною власністю подружжя не підлягає задоволенню.
Аргументи учасників справи
У травні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати в частині відмови у визнанні квартири АДРЕСА_5 спільною сумісною власністю подружжя як прийняту з неправильним застосуванням норм матеріального права, й змінити рішення суду першої інстанції шляхом визнання вказаного об`єкта нерухомого майна спільним майном подружжя та виділення сторонам по частці в праві спільної власності на цю квартиру.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільності права власності на майно, набуте в шлюбі. Вказує, що відповідач не надав доказів набуття спірної квартири у власність саме за рахунок належних йому часток у праві спільної власності на домоволодіння, яке було розташоване за тією ж адресою. Зазначає, що суди не надали належної оцінки договору комісії № 9 від 24 вересня 2013 року, який є правовою підставою для набуття квартири у власність. Акцентує увагу на тому, що ОСОБА_1 під час шлюбу на виконання договору комісії сплатив 90 000 грн та не довів, що це його особисті кошти.
У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивував тим, що саме по собі набуття квартири в період шлюбу не свідчить про поширення на неї права спільної сумісної власності подружжя. Наполягає на тому, що набув квартиру у власність за рахунок належного йому на підставі договорів дарування майна, а також внесених особистих коштів. Вказує, що на відміну від ОСОБА_2 спірна квартира є його єдиним житлом. Посилається також на те, що ОСОБА_2 не довела факт збільшення вартості належного позивачу майна в період шлюбу за рахунок спільних трудових чи грошових затрат подружжя.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою від 12 травня 2023 року Верховний Суд касаційну скаргу залишив без руху та надав відповідачці строк на усунення недоліків.
На виконання ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху ОСОБА_2 доплатила судовий збір та подала уточнену касаційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказані судові рішення, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження, та зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 травня 2023 року в справі № 344/5528/22, від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц.
Ухвалою від 19 червня 2023 року Верховний Суд:
касаційну скаргу в частині посилання на постанову Верховного Суду від 18 травня 2023 року в справі № 344/5528/22 як на підставу касаційного оскарження повернув особі, яка її подала;
відкрив касаційне провадження в частині посилання на постанову Верховного Суду від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц як на підставу касаційного оскарження;
витребував з Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області справу № 524/2518/20;
у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржених судових рішень відмовив.
У липні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз доводів та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_5 спільною сумісною власністю подружжя. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 14 серпня 1993 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Кобеляцького районного управління юстиції Полтавської області.
Згідно з договором дарування від 17 червня 2004 року ОСОБА_1 прийняв у дар від ОСОБА_5 18/75 часток у праві спільної власності на житловий будинок АДРЕСА_6 .